Мовні і жанрові особливості наукового стилю.

спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

- використанням наукової термінології;

- наявністю схем, таблиць, графіків, систем математичних, фізичних, хі-

мічних знаків і значків;

- залученням цитат і посилань на першоджерела;

- відсутністю індивідуальної авторської манери та емоційно-експресивної

лексики;

- чіткою композиційною структурою тексту (послідовний поділ на розді-

ли, частини, пункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації);

- окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників на-

явні дієслівні форми, частіше безособові; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти;

Форма реалізації наукового стилю – монолог.

Науковий стиль має такі підстилі:

1) власне науковий (монографія, рецензія, наукова доповідь, курсова й

дипломна роботи, реферат, тези). Який у свою чергу поділяється на науково-

технічні та науково-гуманітарні тексти;

2) науково-популярний, мета якого – дохідливо і доступно викладати ін-

формацію про наслідки наукових досліджень у журналах, книгах.

3) науково-навчальний – реалізується в навчальних підручниках, лекціях,

бесідах і не виключає використання елементів емоційності.

Публіцистичний стиль. Сфера використання публіцистичного стилю –

громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основне призначення (функція):

1) інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати актуальні,

злободенні суспільно-політичні проблеми;

2) активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до

необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

3) пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна активі-

зація за втілення їх у життя.

3.Основні ознаки публіцистичного стилю:

- доступність мови і формулювань;

- поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

- висловлювання точних найменувань, дат, подій, учасників, висловлю-

вання положень і фактів з емоційно-експресивною образністю;

- наявність яскравих засобів позитивного чи негативного авторського

тлумачення.

Основні мовні засоби публіцистичного стилю:

- поєднання елементів наукового, офіційного, художнього й розмовного

стилів;

- лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними

термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватиза-

ція);

- наявність багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів (полі-

тична еліта, епохальний вибір); експресивних сталих словосполучень (інтеле-

ктуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта; голубі магістралі – ріки; легені планети – ліси);

- уживання у переносному значенні наукових, спортивних, музичних,

військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський

старт, правофлангові змагання);

- короткі прості речення, часто питального або окличного характеру, зве-ртання.

Публіцистичний стиль за жанром, мовними особливостями та способом

подачі інформації поділяється на такі підстилі:

1) стиль засобів масової інформації (газети, журнали, листівки, радіо, те-

лебачення, статті, репортажі, інтерв’ю);

2) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні до-

повіді, нариси);

3) есе (короткі нариси вишуканої форми);

4) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди,

рецензії).

Художній стиль реалізується в художній літературі. Він є всеосяжним,

оскільки може поєднувати і узагальнювати всі стилі мови. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтв, у культурі

й освіті. Крім інформаційної, художній стиль виконує найсуттєвішу – естетич-

ну функцію.

Основні ознаки художнього стилю:

- образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний

образ);

- естетика мовлення: викликати у читачів почуття прекрасного;

- експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, ввічливе,

пестливе, лагідне, іронічне, жартівливе, зневажливе);

- зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії; вір-

шова форма, поетичні фігури);

- суб’єктивне розуміння.

Основні мовні засоби художнього стилю:

- лексика найрізноманітна; емоційно-експресивна (синоніми, антоніми,

омоніми, фразеологізми);

- запровадження авторських новотворів;

- уведення до творів із стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалек-

тизмів, просторічних елементів);

- широке використання різноманітних типів речень;

За родами і жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі:

1) епічні (прозові: казка, роман, повість, байка, оповідання, нарис);

2) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, епіграма);

3) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

4) комбіновані (ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

Розмовний стиль обслуговує повсякденне усне спілкування людей у по-

буті та на виробництві.

Розрізняють неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламе-

нтоване, його мета і характер визначаються особистими (суб’єктивними) сто-

сунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, регламентоване за формою і змістом.

Основні ознаки розмовного стилю:

- безпосередня участь у спілкуванні;

- усна форма спілкування;

- невимушеність спілкування;

- використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, ін-

тонації);

- використання позамовних чинників (рухи, жести, міміка);

- емоційна реакція.

Основні мовні засоби:

- емоційно-експресивна лексика (синоніми, порівняння, метафори);

- прості, переважно короткі речення;

- часте використання займенників;

- фразеологізми, діалектизми, професійні та просторічні слова.

Розмовний стиль поділяється:

1) розмовно-побутовий;

2) розмовно-офіційний.

Епістолярний стиль – приватне листування.

Основні ознаки епістолярного стилю – наявність певної композиції: поча-

ток, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається

зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (Р.S. –приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби епістолярного стилю – поєднання елементів худо-

жнього, публіцистичного та розмовного стилів.

Конфесійний стиль. Сфера використання – релігія і церква.

Призначення конфесійного стилю – обслуговувати релігійні потреби як

окремої людини, так і всього суспільства. Він реалізується в релігійних відпра-

вах, проповідях, молитвах (усна форма), у церковних книгах, молитовниках.

Основні мовні засоби конфесійного стилю:

- суто церковна термінологія і слова-символи;

- непрямий порядок слів у реченні та словосполученні (Не може родить

добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);

- значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм ру-

котворний, – і за три дні збудую інший, нерукотворний);

- наявність архаїзмів (рече, воістину).

Конфесійний від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесе-

ність, наявність виражальних засобів.

Конфесійний стиль поділяється на підстилі:

1) публіцистичний;

2) науковий;

3) художній.