Правопис географічних назв

Географічні назви слов’янських та інших країн передаються в українській

мові відповідно до вимог практичної транскрипції.

Російська літера е передається через е: Верхоянськ, Новочеркаськ, Зелено-

горськ, Воронеж, Лена, Онега.

Російська літера е передається через є:

а) на початку слова: Євпаторія, Єнісей, Європа, Єреван;

б) після голосного й при роздільній вимові після приголосного:

Єгор’євськ, Колгуєво, Посьєт;

в) після приголосного (крім ж, ч, ш, щ, р, ц) у суфіксах -єв, -єєв: Лежнє-

во, море Лаптєвих, але: Плещеєво, Ржев, мис Рем’янцева;

г) коли російському е основи відповідає в аналогічних українських осно-

вах і: Бєжецьк, Бєлгород, Благовєщенськ, Орєхово-Зуєво.

В географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з від-

повідною українською, е передається через і: Піщане, Біла Церква, Стрілка.

Літера ё передається:

а) через йо на початку слова та в середині, коли воно означає сполучення

й+о: Йолкіно, Соловйово;

б) через ьо в середині слова, коли воно означає сполучення м’якого при-

голосного з о: р. Оленьок, мис Держньова. Але: р. Березова, Орел.

в) через о під наголосом після ч, щ: Рогачово, Сичовка, Щолкіно.

Російська літера и передається

1. Через і:

а) на початку слова: Іркутськ, Іржевськ, Іваново;

б) після приголосного (крім ж, ч, ш, щ, ц): Челябінськ, Ніжин, Австрія;

в) у кінці невідмінюваних назв: Сочі, Батумі, Сухумі.

2. Через ї після голосного й при роздільній вимові: Кутаїсі, Троїцьк, Ана-

ньїно, Мар’їно;

3. Через и:

а) після ж, ч, ш, щ, ц перед приголосними: Жигалово, Нальчик, Щигри;

б) у географічних назвах, утворених від людських імен, спільних для ро-

сійської та української мов: Дмитрове, Михайлове, Гаврилово;

в) у коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для української та

російської мов: Виноградово, Кисловодськ, Липецьк;

г) у префіксі при: Приволжя, Приморськ;

ґ) у суфіксах -ик, -ич, -ищ: Зимовники, Боровичі, Осиповичі, Углич.

д) у закінченні географічних назв, уживаних у множині: Березники, Ва-

луйки. Але Жигулі.

е) у словах Сибір, Симбірськ і похідних від них: Новосибірськ.

Прикметникові закінчення географічних назв передаються:

а) -ый, -ой – через –ий: Грозний, Донський;

б) -ий після твердого приголосного – через -ий: Великий Устюг; після

м’якого – через -ій: Нижній Тагіл;

в) -ая, -яя – через -а, -я: Зелена Пристань, Нижня Тунгуска;

г) -ое, -ее – через -е, -є: Бологе, Крайнє.

Прикметникові закінчення географічних назв -ые, -ие передаються через

і: Нові Ключі, Набережні Човни, Карські Ворота.

Російські назви з кінцевими -ово, -ево, -ино передаються через -ово, -єво, -

іно (-їно), після шиплячих – -ино: Внуково, Орєхово-Зуєво, Бородіно, Пушкіно, Мар’їно, Рощино.

Апостроф пишеться в географічних назвах після б, п, в, м, ф, г, к, х, р пе-

ред я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, П’ятихатки, Ак’яр, Гур’єв.

Апостроф не пишеться перед йо: Муравйово, Соловйово.

М’який знак пишеться в географічних назвах після д, т, з, с, ц, л, н:

а) перед я, ю, є, ї: Дьєпп, Усольє;

б) перед приголосним: Клязьма, Львів;

в) у кінці слів: Гомель, Сімферополь, Тянь-Шань.

Суфікси географічних назв -ск, -цк передаються відповідно українським -

ськ, -цьк: Братськ, Брянськ, Курськ.

У географічних назвах, які мають в російській мові основу на приголос-

ний (крім б, п, в, м, ф, р) і закінчення -ье, відбувається подвоєння приголосних:

Запорожье – Запоріжжя, Полесье – Полісся, Закавказье – Закавказзя. Але

Приазов’я, Причорномор’я.