Політичний дискурс

Політичний дискурс сьогодні набуває дедалі більшої ваги в нашому суспільстві й тому вимагає до себе дедалі більшої уваги дослідників. Слід виокремити такі його суттєві особливості. Політичний дискурс функціонально спрямований на майбутній контекст. Якщо літературний дискурс розповідає здебільшого про минулі контексти, масова комунікація – про теперішні, то політичний дискурс розкриває, як воно має бути, яким воно буде, якими ми будемо. Майбутня орієнтація є дуже вигідною для політиків, бо її неможливо перевірити в сьогоденні. Тому політичні дискурси активно експлуатують гасла на кшталт " Кожній сім'ї окрему квартиру в 2000 році! ", або " Продовольчу програму виконаємо в 1990 році! ", або " Нинішнє покоління радянських людей

буде жити при комунізмі! ". Скерувавши увагу у майбутнє, політики беруть плату за майбутні успіхи в сьогоденні. Майбутні контексти дуже важко заперечити. Тому вони є найвигіднішими: час перевірки їх настає тоді, коли може зникнути один із співрозмовників: або політик, або його виборці вже не будуть цим зацікавлені.

Політичний дискурс сам розв'язує питання, що є істина, а що – ні. Він проголошує саме свої ідеї найкращими, а інші – брехнею. Влада починає визначати тексти, які стають обов'язковими для вивчення у школі або вузі, багато варіантів таких текстів замінюється на єдиний список. Політичний дискурс спрямований на те, щоб визначити правомірність лише одного тексту, лише одного промовця.

Політичний дискурс весь час створює модель ворога. У колишньому СРСР " ворог" був дуже активною частиною ідеологічної схеми. Спочатку це були білогвардійці, потім куркулі, потім шпигуни. Після війни – космополіти, потім американський імперіалізм. Наявність ворога (як і орієнтація на майбутній контекст) виправдовує багато невідповідностей у дні сьогоднішньому. Саме ворог весь час винен у тому, що ситуація є не такою, як планувалося. Ворог як зовнішня загроза завжди цементує суспільство, яким тоді легше керувати.

Політичний дискурс, особливо під час передвиборної кампанії, намагається змоделювати інтереси багатьох членів суспільства, навіть коли ці інтереси суперечать один одному. Тому якщо літературний дискурс може залежати від самого автора (крім ситуацій масової культури), політичний дискурс формується рівноцінно як автором-політиком, так і його слухачами-виборцями. Їхні інтереси, їхні сподівання повинні бути вмонтовані в політичний дискурс. У результаті він може відповідати нормам аудиторії навіть більше, ніж нормам самого автора. Через це автор теж стає немовби вербальною фігурою, певним героєм свого власного тексту. Залежність від різної аудиторії весь час призводить автора до суперечливих думок. Кожен раз, вони відповідають сподіванням аудиторії, але суперечать одна одній. Наприклад, М.С.Горбачов, виступаючи перед робітниками, казав: ви – підґрунтя перебудови. Виступаючи перед інтелігенцією, теж: ви – підґрунтя перебудови.

Саме вербальні особливості політичного дискурсу стають вирішальними моментами перевиборної кампанії. Програш/ перемога в ній зумовлені не тільки реальними якостями кандидата, а й професійними характеристиками його текстів, особливостями його поведінки в засобах масової комунікації, тобто дискурсивні особливості політичної фігури важать більше, ніж інші її властивості¹.