До української журналістики 11 страница

Попри бурлескну інтонацію й прагнення створити відповідний до народного взірця образ оповідача Грнцька Основ'яненка -хитруватого, простодушного, але глибокодумного й дотепного дядька -“Супліка” виконувана свою поважну функцію: а) створювача відчуття контексту молодої української літератури; б) відкидала заперечення української творчості з боку російської журналістики; в) заохочувала нові творчі сили до праці на терені українського слова, а видавців - до видання у країнських книжок.

(Тйовідання “Салдацький патрет”, що йшло за ‘Суплікою”, було продовженням попередньої розмови, але вже на притчевому рівні. Нагадаємо коротко сюжет. На замовлення пана маляр Кузьма Трохимович виконав портрет солдата й виставив свою роботу для випробування на ярмарку. Усіх ярмарчан вражає точність портрета москаля, мистецтво Кузьми Трохимовича дістало загальне пошанування. Аж тут з'явився парубок, швець Терешко, й почав критикувати роботу маляра за неточності в зображенні чобіт. А коли маляр, визнаючи його компетенцію в галузі шевства, і справді послухався і перемалював чоботи. Терешко осмілів і почав критикувати й мундир. Тут уже Кузьма Трохимович не витерпів і вказав невігласу на його неспроможність судити про твори мистецтва: “Швець! знай своє шевство, а у кравецтво не мішайся! ” (с. 42).

Це була замаскована алегорія й доволі прозора відповідь критиканам української літератури. Г. Квітка вказував, що оцінювати українське письменство беруться люди типу' шевця Терешка, некомпетентні у цій галузі, невігласи в українських справах. Вони не знають України. її історії, національного життя, мови. Тому їм здається, що України немає, що не існує й української мови, а як існує, то її ніхто не розуміє. Г. Квітка знає, що це не так. Трохи пізніше в листі до А. О. Краєвського, редактора журналу

‘Отечественные записки”, від 25 жовтня 1841 року він писав: “Важко упевнити десятки міліонів людей, що своєю мовою говорять, пишуть, читають з насолодою, важко людям, які не знають тієї мови, запевнити їх же, що вони не мають її”75.

Власне вся ця велика передмова (і “Супліка”, і " Патрет”) знадобилася для того, щоб опублікувати на сторінках “Зірочки” (так Г. Квітка ласкаво називав “Утреннюю звезду”) наступний твір -" Малоросійський ранок”. Це був невеликий уривок з повісті " Маруся” -твору програмового в творчості Г. Квітки й рубіжного в українській літературі. Написана як відповідь на Гулакові заперечення поважної української творчості, повість “Маруся” покликана була відіграти роль взірця, продемонструвати величезний внутрішній потенціал української мови, здатність втілювати трагічні мотиви, відображати самодостатній, герметичний у самому собі, високоморальний світ українського селянства, створювати пластичні картини дійсності. Не можна твердити, що Г. Квітка вибрав для демонстрації властивостей повісті найбільш вдале місце. Це був уривок, що відповідав швидше вимогам “мальовничої прози” Розумника Ґонорського.

“Ось і рідесенький туманець пав на річеньку, мов парубок приголубивсь до дівчиноньки і укупі з нею побігли ховатись меж крутими берегами, -читали шанувальники красного письменства в “Утренней звезде”. -Далі і хмарочки стали розходитись, порідшали і стали звертатись купками, мов клубочки, розступатись, щоб дати дорогу для якогось пишного, важного гостя, ніби царя якого, діючого добро усьому миру, щоб тільки відтіля дивитись на те, що тут буде! ” (с. 46-47)

Це було цілком новаторське явище в новій українській літературі, яка до того знала лише вірші, переважно бурлескні, та драму. Але справжня зрілість приходить з прозою, яка відображає картини народного життя, будить думки, народжує читача. Таку роль відіграла в українській літературі проза Г. Квітки, що почалася з “Марусі”, уривок з якої був уперше опублікований в альманасі “Утренняя звезда”.

-Як упорядник українського тому Г. Квітка згуртував на сторінках “Утренней звезды” провідних авторів молодої української літератури. Можна хіба що зауважити відсутність у збірнику творів Левка Боровиковського.

Із. Срезневський виступив з циклом “Запорозькі пісні”, опублікувавши уривки з своєї знаменитої праці “Запорозька старовина”, що саме тоді розпочата виходити першими випусками. Тут було подано три історичні

5 Там само. - С. 322.

пісні: " Надгробна пісня Свпрговському”, " Спалення Могилева” та Надгробна пісня на смерть осавула Чурая”. Фольклористом було використано н структуру " Запорозької старовини”: спочатку подавалася історична довідка про подію чи героя, потім український віршований текст пісні, далі його прозовий підрядний переклад російською мовою та примітки з поясненням незрозумілих слів.

Пізніше було встановлено, що “Запорозька старовина” є українським варіантом відомих романтичних містифікацій, до числа яких належать “Пісні Оссіана” Дж. Макферсона. " Краледворськрй рукопис” Вацлава Ганки та Йозефа Ліндн, " Гузла” Проспера Меріме. Але в 1833 році про фальсифікацію ще ніхто не здогадувався, а твори, можливо, придумані на зразок фольклорних самим Із. Срезневським. відповідали Квітчиним настановам переходу від бурлескної до поважної творчості.

Про твори П. Гу лака-Артемовського на сторінках “Утренней звезды” вже йшлося.

Є. Гребінка, поруч з двома байками “Будяк та Конопелечка” й Пшениця”, опублікував уривки з другої й третьої пісень поеми О. С. Пушкіна " Полтава”, що він її тоді перекладав по-українськи. Останній уривок був присвячений зустрічі Мазепи з Марією після страти її батька.

Марія збожеволіла.

Тебе я мала за другого!

Ти. старцюга, який страшний.

Ні. гарний був Мазепа мій:

А ти, так здавсь на чорта злого.

В його очах - як жар любов.

А речі - од огню жарчіші.

Від снігу ус його біліші,

А твій замазаний у кров!

І з реготом завискотіла;

І мов лихий її злизав.

Мазепине трусилось ліло.

Його циганський піт проняв;

Мов смертю на нього сопнуло.

За шкуру снігом мов сипнуло,

І волос шапку підсував (с. 86-87).

Наведений уривок демонструє і мовну недосконалість перекладу, порушення в ньому граматичних норм української мови (наприклад, у рядку " від снігу ус його біліші”, де мало б бути слово " вуса”, але не вклалося в розмір), і схильність до бурлескної лексики, яка дисгармоніювала з трагічністю відтворюваної картини (“лихий злизав”, “і з реготом завискотіла”). Важко також зрозуміти, чому українські поети (О.

Див. про це докладно у кн.: Кирдан Б. П. Собиратели народной поэзии. ІІз истории украинской фольклористики XIX в. - М.: Наука. 1974. - С. 81 - 137.

Шпигоцькнй, Є. Гребінка) так наполегливо беруться за переклад саме “Полтави’', твору, з одного боку, на українську тематику, але. з другого боку, з яскравим імперським антиукраїнським змістом.

Завершувані другий том " Утренней звезды” твори І. Котляревського. Його добірка теж розпадалася на бурлескну й сентиментальну частини. Тут був опублікований уривок з шостої книжки “Енеїди”, але на закінчення друкувалися пісні з Наталки Полтавки” з нотами до них харківського композитора А. Й. Барсицького. Серед трьох представлених пісень " Віють вітри”, “Дід рудий” і “Ой я дівчина Полтавка” друга була жартівливою, але перша й третя демонстрували великі можливості української мови дія вислоалення поважних почуттів.

Публікацію пісень супроводжувала ілюстрація -літографія української дівчини (Натаїки Полтавки) відомого російського гравера академіка І. Чеського. Лицо додати до цього інші ілюстрації -краєвид Харкова та портрет Г. Сковороди, вміщені в першому томі й виконані харківським художником І. І. Альгенштедтом. -то можемо говорити про “Утреннюю заезду” як про перше ілюстроване видання в історії української журналістики.

Альманах " Утренняя звезда” мав велике значення в розвитку українського письменства та журналістики. Воно полягаю в тому, що

а) він об'єднав літературні й наукові сили краю, засвідчив могутній творчіш потенціал Слобожанщини:

б) другий його том став першим окремим українським виданням у Харкові;

в) ця книжка продемонструвала народження прози в новій українській літературі, де до того часу існували лише поезія і драма:

г) засвідчила наполегливе прагнення ряду авторів вийти за межі традиції котляревщини (бурлескно-гумористичної творчості), що склалася на той час, і започаткувати новий сентиментально-романтичний (просвітницько-реалістичний) напрямок;

, т) дала перший зразок української літерату рної критики, захисного спрямування, стала моментом згуртування українських авторів на сформульованій одним з них -Г. Квіткою -засаді: непідлеглості українського письменства негативним і некомпетентним судженням про нього російської критики й журналістики.

“Утренняя звезда” була по-справжньому видатним звершенням українського духу, величним явищем, хоча воно, на жаль, гідно не поціноване в нашій історичній науці.

Натомість дуже високо підноситься значення альманаху “Русалка Дністровая”, виданого у 1837 році в Будапешті й підготованого до друку так званою “Руською трійцею”, у чому вняаляється. власне, вищий рівень національної самосвідомості, історично аластивіш західноукраїнській інтелігенції, звідки й більш шанобливе ставлення її до власних духовних скарбів.

Лкщо про “Утреннюю звезду” можна прочитати лише у відповідних розділах історії журналістики і літератури як про прохідне явище, то “Русалка Дністровая” удостоїлася чотириразового перевидання: 1910 року в Тернополі “з нагоди столітніх уродин Маркіяна Шашкевича”. 1950 і 1972 років у Києві фототипічним способом з грунтовною передмовою Олександра Івановича Білецького. 1961 року у Філадельфії ((ІПА). Про “Руську трійцю” О. О. Петрашем написано монографію, що витримала вже три видання.

/ “Русалка Дністровая” і справді мала величезне значення для західноукраїнських земель, засвідчила їхню єдність з підросійською Україною, продемонструвала творчий потенціал підавстрінського українства. Проте в розробці творчих питань діячі “Руської трійці” орієнтувалися на вже існуючі в Східній Україні зразки. “Русалка Дністровая” була не першим альманахом, створеним у колі “Руської трійці”, до якої входили Маркіян ІІІашкевич (18.ЩІШ)._Яків Головацький (1814-1888) та Іван Вагилевич (1811-1866).. Ще в 1833 році вони упорядкували збірник “Син Русі”78, а в 1834 році -альманах “Зоря” 9, але видати їх не змогли через урядові перешкоди. Та й “Русалка Дністровая” була заарештована поліцією; з тисячного накладу розійшлося лише 200 книжок, а 800 потрапили під арешт і пролежали в поліції до 1848 року, коли знову були пущені в продаж.

Відкривався альманах анонімним “Передслів'єм”. Встановлено, що його написав М. Шашкевич. “Судило нам ся посліднім бути, -проголошував автор. -Бо коли другі Славяне вершка ся дохаилюють, і єстли не вже, то небавком побратаються з повшім. ясним сонцем; нам на долині в густій студеній мраці гибіллі. Мали і ми наших півців і наших учителів, але найшли тучі і бурі, тамті заніміли, а народові й словесності надовго ся здрімало; однаково ж язик і хороша душа руська була серед слов'янщини, як чиста слеза дівоча в долоні серафима” (с. III)

І от добра доля дозволила й у нас з'явитися збірникам народних наших пісень “і іншим хорошим і ціловажним ділам” (с. 111-І V) До цього місця М. Шашкевич додав підрядкову примітку, де перелічив найважливіші відомі йому східноукраїнські видання. З цієї примітки можемо судити не лише про коло української лектури “Руської трійці”, але й про напрямок її естетичної орієнтації. У “Передслів’ї” названі “Енеїда” І. Котляревського (тричі видана в С.-Петербурзі в 1798, 1808 і 1809 роках) “Опыт собрания старинных малороссийских песней” кн. М. Цертелєва (1819). два видання українських пісень, зібраних М. Максимовичем (1827, 1834), “Запорожская старіша” Із. Срезневського (1833-1834), “Малоросійські повісті” Грицька Основ’яненка (1834). твори Є. Гребінки. П. Гулака-Артемовського та 71 Петраш О. О. " Руська трійця”. М. Шашкевич, І. Вагилевич. Я. Головацький та їхні літературі послідовники. Вид. 2-е, доп. - К.: Дніпро, 1986. - 230 с. " 8 Див.: Син Русі (1833): Перша рукописна збірка віршів Маркіяна Шашкевича та його побоатимів І Упорядкування, передмова і примітки Є. Нахліка. -Львів: ТзОВ " Львівські новини". 1995. - 43 с. 79 Цей альманах не зберігся. •

деяких інших авторів. Цей перелік засвідчує, що “Руській трійці” були добре відомі видані на той час в Росії українські книжки.

Тож і свою працю автори “Русалки Дністрової” вписують у всеукраїнський контекст. “Є то нам, як заранє по довгих тьмавих ночах, як радость на лиці нещасного, коли лутша надія перемчить крізь серце єго; суть то здорові, повносильні рістки, о которих нам цілою душею дбати, огрівати, плекати і зрощати, доки під крилом часу і добрих владнувателів хорошою і кріпкою засіяють величею” (с. IV).

У “Русалці Дністровій”, подібно до “Украинского альманаху” й “Утренней звезды”, під одною обкладинкою були зібрані фольклорні записи й авторські твори, вірші й проза, наукові розвідки й красне письменство, переклади й оригінальні твори, художня творчість і літературна критика, тобто все те, що могла витворити фантазія упорядників. У книжці знайшли відбиток усі труднощі, що виникали перед першими авторами, що прагнули писати живою народною мовою, в справі творення літератури, адже мова “Русалки Дністрової” перебуває на ще дальшій віддалі від сучасних норм, ніж мова харківських альманахів.

Естетична програма “Руської трійці” також цілком суголосна з поглядами представників Харківської школи романтиків: тут і боротьба за повноцінний літературний статус української мови, і пошук аргументації цієї можливості у народній творчості, і практичне здійснення мрії про українську літературу в своїй власній творчості, і навіть утвердження думки про легітимний характер появи нової писемності; адже саме так слід розуміти згадку про “добрих владнувателів”.

“Русалка Дністровая” важлива передусім як свідчення єдності українців, розділених австрійсько-російським кордоном, як свідчення спільності духовних процесів національного пробудження й творення нової української літератури, що виявилися як на Сході, так і на Заході України. Але на загальноукраїнських обширах значення “Русалки Дністрової” не є більшим за значення “Украинского альманаху” і “Утренней звезды”, виданих у Харкові.

Розділ десятий

Альманах Є. Гребінки “Ластівка”

Діяльність Г. Квітки в справі організації українського журналу та причини її невдачі. Альманах Є. Гребінки “Ластівка” -загальна характеристика. Вступне слово упорядника “Так собі до земіяків”. Твори Т. Шевченка в альманасі Л. Боровиковський в “Ластівці”. Поезія О. Чужбинського, В. Забіщ Є. Гребінки. Проза Г. Квітки: бурлескно-реалістичні оповідання “Пархомове снідання" та “На пущення як зав’язано”; сентиментальнореалістична повість “Сердешна Оксана” та її місце в “Ластівці”. Твір П. Куліша в альманасі В. Бєлінський про “Ластівку”. Значення альманаху

Ознакою розвитку українського літературного процесу стала спроба української творчої інтелігенції видавати свій часопис. Напевно, навіть не варто говорити про те, яким революційним змістом був наповнений цей задум. Видання жу рналу стало б могутнім імпульсом активізації творення української літератури, згуртувало б авторів, утворі по б читача, сприяло б створенню позитивної опінії навколо українського письменства.

Ініціатива створення українського періодичного видання належала мудрому Г. Квітці. Робота розгорнулася в 1838-1839 роках. Ще восени 1838 року Г. Квітка порадпв Є. Гребінці вступити в переговори з Андрієм Олександровичем Краєвським (1810-1889), відомим російським журналістом, видавцем і редактором популярного “грубого” журналу " Отечественные записки” (1839-1867). про видання при планованому ним з нового року журналі літературного додатку українською мовою. Краєвський підтримав ініціативу українських письменників. Є. Гребінка оповістив потенційних авторів і почав збирати матеріали.

У вересні 1839 року Михайло Олександрович Максимович (1804-1873), що був тоді деканом філософського факультету Київського університету (відкритого в 1834 році), звернувся до Г. Квітки з проханням дати для задуманого ним альманаху “Киевлянин” якийсь твір. Г. Квітка в листі від З жовтня 1839 року відповів, що жодного завершеного твору дтя публікації не має -усе відправив у Петербург до приятеля для надрукування в українському часописі.

“Думка Ваша, -писав він дачі, -аби видавати що-небудь по “наській мові”, здається, в наступному' році повинна здійснитися. Вже подана доповідна записка (так в усякому разі сповіщають мене), щоб дозволено було при " Отечественных записках” на 1840 рік видавати 4, 6, 8 додатків у країнською мовою. Чекаємо на рішення. Матеріали є. редактор п. Гребінка, який Вам відомий, редакція не матиме збитків, принаймні, на перший рік. Ми повинні присоромити і примусити замовкнути людей з дивовижним уявленням, гласно проповідуючих, що не слід тією мовою гаїсати, якою 10 міліонів говорять, яка має свою силу, свою красу, невиразимі другою, свої звороти, гу мор, іронію і все як нібито в порядної мови”8.

80 Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібр. творів: У 7 т. - К.. 1981. - Т. 7. - С. 228.

Про створення періодичного видання стає широко відомо серед українських письменників -редакційний портфель Є. Гребінки все товщає.

Але цим сподіванням не судилося здійснитися. Саме на 1839 рік припадає переїзд з Москви до Петербурга відомого російського критика Віссаріона Григоровича Бєлінського (1811-1848). В " Отечественных записках” він очолив літературно-критичний відділ, визначаючи одночасно ідейно-естетичну позицію журналу в цілому. Погляд цього діяча на українське письменство сьогодні досить добре описаний у науковій літературі.

Зводився він до розуміння української мови як наріччя російської й утвердження думки про цілковиту безперспективність, непотрібність і навіть шкідливість створення літератури на цьому обласному наріччі. В. Г. Бєлінський, хоч і не вважався номінально редактором журналу, але був його фактичним лідером. Слово, дане А.О. Краєвським українським письменникам, було забране назад, справа видання українських додатків при журналі була провалена його новим лідером81.

Обманутий Є. Гребінка залишився з цілим портфелем вже поданих до українського часопису матеріалів, видавати який не було можливості після зміни позиції “Отечественных записок”. І він. трохи почекавши й повагавшись, віщав знову альманах. Назвав його упорядник " Ластівка”, вийшов він 1841 року в Петербурзі як видання книгопродавця Василя Полякова.

Відкривався альманах вступним словом Є. Гребінки " Так собі до земляків”. У ньому автор створив колоритний образ українського поміщика-інтелігента, який живе одним життям зі своїм народом. Перед читачами проходив солярний цикл хліборобського року, проведеного в праці й господарських клопотах. Аж ось настає зима, з довгими, нудними вечорами. Але й крізь завірюху пробивається до панського дому заїжджий з Московщини купець. Привозить товар, серед якого автора найбільше приваблюють ‘‘книги московския”. Купує він їх з півдесятка. Сідає читати, але ні до серця, ні до розуму вони не доходять. " Нічого робить. -пише Є. Гребінка, -положиш на полицю новенькі книжечки: хай полежать, поки порозумнішаю -та й станеш у сто десятий раз читати Котляревського “Енея” або повісті Грпцька Основ'яненка -і читаєш, і смієшся, і плачеш...”82.

Про все це згадав автор у столиці, де нудьгу вати ніколи, де саме життя крутить людину, що не знаєш гаразд, коли середа, коли п'ятниця. І вирішив він потурбуватися про земляків, що залишилися по хуторах і селах: зібрав, що було в нього по-нашому написане, і своє, і добрих людей, і одніс у друкарню. Так виникла ця книжка. Її й виносив на суд читачів Є. Гребінка.

Передмова ‘Так собі до земляків” була датована 7 січня 1841 року. 81 Див. про це також у пр.: Михайлин І. Л. " Я.тоді ще не знав, що я українець..." // Березіль. - 1991. - № 6. - С. 147 - 165. 82 Гребінка Є. П. Так собі до земляків // Гребінка Є. П. Твори: У 3 т. -К., 1981. Т. 3. - С. 490.

“Ластівка” стала й справді новим щаблем розвитку української альманахової журналістики. Це був перший спеціалізованийна предстааленні художньої літератури альманах. У ньому були відсутні наукові статті та розвідки, літературно-критичні праці, етнографічні та фольклористичні дослідження, публікації історичних документів та джерел. Українська журналістика прощалася із засадою універсалізму й переходила до спеціалізації: читачам була запропонована книжка для читання, тобто цілком складена з художніх творів. Крім того, упорядник орієнтувався виключно на українського читача - у киїзі були зовсім відсутні російські тексти.

Альманах “Ластівка” став унікальною книжкою в молодому українському письменстві, він був упорядкований з великим смаком, багато творів, опублікованих у ньому, ввійшли в історію української літератури. Книжка засвідчила високі редакторські здібності Є. Гребінки, схильного до організаторської праці, до відбору для публікації справді художньо довершених і вагомих творів.

Уперше після “Кобзаря” (1840) тут публікувалися нові твори Т. Шевченка. їх було п’ять: “Вітре буйний”, “Причинна”, “На вічну пам'ять Котляревському”, “Тече вода в синє море” та уривок з поеми “Гайдамаки” (розділ “Галайда”, що починався словами “.Яремо! Герш-ту! Хамів сину! ”).

Чотири перших твори відносилися за часом написання до 1837 і 1838 років, останній ще не був завершений на час публікації уривка з нього в альманасі.

Зі сторінок “Ластівки” вперше на весь світ пролунали нині широко відомі рядки “Реве та стогне Дніпр широкий”. Початковий розділ “Причинної” з романтичним описом бурі на Дніпрі і заспокоєнням розбурханої стихії став не просто народною піснею, а своєрідною візитною карткою, якою репрезентують і за якою пізнають мистецтво нашого народу. Це був перший, що дійшов до нас за часом, твір Т. Шевченка. Та вже в ньому відбилася його геніальність. Романтичний бунт автора проти світу людей і природи, проти Бога і законів буття сущого на землі, його пристрасний захист закоханих і гаряче співчуття їхній трагічній долі -визначали художні особливості балади. Без неї сьогодні ми не мислимо Т. Шевченка83.

Вірш “На вічну пам'ять Котляревському” академік Ю. В. Шевельов назвав “Критикою поетичним словом”84. За нерозвиненого стану власне літературної критики у віршах, присвячених своїм літературним попередникам і вчителям (Котляревському, Основ'яненкові), він не тільки дав їм оцінку, але й накреслив свій окремішний шлях художньої творчості. Т. Шевченко був одним з перших, хто побачив реальне значення доробку І. Котляревського, відчув історіософський пафос його “Енеїди”, зв'язок його поеми з козацькою славою, про що свідчать слова:

83 Див.: Бондар Лариса. Шість світів " Причинної" // Збірник Харківського

історико-філологічного товариства. - X.. 1995. - Т. 5. - С. 91 - 102.

84 Шерех Юрій. Критика поетичним словом. Молодий Шевченко визначає своє

місце в історії літератури та дещо про " білі плями'1 // Шерех Юрій. Пороги і Запоріжжя.

Література. Мистецтво. Ідеології. Три томи. - Харків, 1998. - Т. 3. - С. 7 - 28.