Валютна політика

Під валютною політикою слід розуміти сукупність економічних, правових та організаційних заходів і форм, здійснюваних державними органами, центральними банківськими і фінансовими закладами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями в області валютних відносин.

Через систему валютних відносин досягається динамічна рівновага внутрішньої економіки в системі світогосподарських зв’язків. В залежності від того, який в країні встановлений режим - фіксованих чи плаваючих курсів застосовується різний набір економічних важелів відновлення порушеної рівноваги.

При фіксованому купсі повинні проводитись зміни у внутрішній економіці з тим, щоб при існуючому валютному курсі ліквідувати зовнішній дисбаланс. Наприклад, при дефіциті балансу необхідно за рахунок продажу валютних резервів скорочувати грошову масу, проводити жорстку грошово-кредитну політику до тих пір, поки попит на національну валюту не відновиться.

При плаваючому курсі можлива інша крайність. Валютний курс під впливом короткотермінових (спекулятивних) факторів може привести до переоцінки макроекономічної незбалансованості економіки, що може привести до небажаних структурних змін.

В даний час ні один, ні другий режими валютних курсів в чистому вигляді не існують, хоча еволюція міжнародної валютної системи в цілому йшла в напрямку від режиму фіксованих до режиму плаваючих валютних курсів.

Одним з інструментів валютної політики офіційних органів є валютні інтервенції центрального банку з метою коректування динаміки валютного курсу.

Валютна інтервенція - це цільові операції з купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти певними границями його підвищення або пониження.

Інтервенції ефективні при тимчасовій незбалансованості міжнародних розрахунків країни, але у випадку глобальної незбалансованості вони не в стані протистояти падінню або підвищенню валютного курсу.

Компромісні валютні курси - це режим, за яким поєднуються елементи фіксування і вільного плавання валютних курсів, а регулювання валютного ринку лише частково здійснюється рухом самих валютних курсів. Це може бути:

§ підтримування фіксованого курсу шляхом незначних змін в економіці, а у випадку їх недостатності - шляхом девальвації валюти і встановлення нового офіційного фіксованого курсу;

§ регульоване плавання валют, коли офіційні органи змінюють валютний курс поступово, поки не буде досягнуто нового паритету. Це може бути: а) " ковзне прив'язування" - щоденна девальвація національної валюти на заздалегідь заплановану й оголошену величину; б) " повзуче прив'язування" - зниження валютного курсу зі заздалегідь оголошеною періодичністю на значну величину; в) " брудне плавання" - щоденна девальвація на заздалегідь не оголошену величину. Разом з цим уряд вживає заходів щодо пристосування економіки до нової ситуації.

Коли пропозиція не відповідає попиту при заданому офіційному курсі, то валютою торгують нелегально за обмінним курсом чорного ринку. Офшорний обмінний курс відноситься до неофіційної ціни регульованих валют, операції за якими здійснюються в офшорних зонах.

Вибір режиму валютних курсів залежить від того, яку мету переслідує економічна політика. В ситуації, коли основною метою ставиться досягнення повної зайнятості, а інфляції особливого значення не надається, перевага може бути віддана плаваючим валютним курсам. Коли ж ставиться за мету уникнути інфляції, переважними є фіксовані валютні курси. По суті, проблема порівняльних переваг ФВК і ПВК значною мірою зводиться до проблеми оптимального поєднання безробіття та інфляції.

Вибір тієї чи іншої валютної політики визначається ступенем залежності національної економіки від процесів, що відбуваються у світовому господарстві. Якщо країна великою мірою піддається загрозі внутрішньої нестабільності і в менше залежить від зовнішньої, то для неї, як правило, кращими є фіксовані валютні курси. У випадку, коли економіка країни значною мірою залежить від світового ринку, а внутрішня економічна ситуація і національна макроекономічна політика відносно стабільні, то кращими є плаваючі валютні курси.

У плаваючих валютних курсах більше зацікавлені країни з дефіцитом платіжного балансу і країни, котрі віддають перевагу незалежності у проведенні грошово-кредитної і бюджетної політики.

Гнучкі валютні курси рекомендуються країнам, котрі спеціалізуються на експорті вузького набору продуктів, попит на які залежить від економічного становища імпортуючих країн.

У найбільш загальному вигляді можна сказати, що в умовах сучасного світу до вибору валютної політики потрібно підходити з точки зору оптимального поєднання її оцінки як інструменту економічної інтеграції і засобу захисту національної економіки від негативних, руйнівних впливів з боку світового господарства.

Вибір режиму валютного курсу в Україні після проголошення незалежності в серпні 1991 р. стало центральним елементом її економічної політики, одним з визначальних чинників успіху стабілізації в країні.