Еволюція кейнсіанства: неокейнсіанські теорії росту і циклу та посткейнсіанство.

Основними представниками неокейнсіанської школи є Р.Харрод та Е.Хансен.

Харрод у своїх працях зосереджує зусилля на аналізі динамічних процесів, у тому числі довготривалих. Він вважає, що існує така лінія розвитку (лінія динамічної рівноваги, виражена у гарантованому темпі росту), дотримуючись якої виробники будуть задоволені результатами своєї діяльності. На думку Харрода, прогрес економічної теорії може бути здійснено лише тою мірою, в якій вона сама буде перетворюватися в економетрику. Він стверджує, що в той час, як статистичний аналіз ставав все більш витонченим та вдосконаленим завдяки вживанню поняття граничності та математичних виразів, динамічний аналіз було випущено з поля зору. Під час дослідження зростаючого господарства, необхідно розглядати відносини, що виникають в ході експансії трьох елементів: робочої сили, випуску продукції чи доходу на душу населення, розміру наявного капіталу.

Хансен писав, що повне освоєння земель, покладів корисних копалин, уповільнення технічного прогресу не дозволять освоїти всі наявні заощадження суспільства. Хансен виділяє чотири моделі циклічних коливань – «малі» (породжені нерівномірністю відтворення обігового капіталу), «середні» цикли (породжені нерівномірністю вкладень в основний капітал), «будівельні цикли» (модель стосується будівництва житлових будинків) та «вікові циклічні хвилі» (фундаментальні повороти в техніці). За своїм характером теорія циклів Хансена є інвестиційною теорією. Адже нерівномірність капіталовкладень у товарно-матеріальні запаси, основний капітал, будівництво житла та ін. породжує коливання циклічного характеру. Неокейнсіанство не передбачає прямого втручання держави у відносини власності. Всі заходи державного регулювання, сформульовані Хансеном, стосуються сфери обігу, перерозподілу доходів. Свою антициклічну програму Хансен групує за трьома напрямами:

- вбудовані механізми гнучкості (вбудовані стабілізатори)

- Автоматично діючі компенсуючі контрзаходи

- керовані програми компенсування.

Ліві кейнсіанці становили основу посткейнсіанства. Посткейнсіанці продовжили критику ортодоксального варіанта, особливо неокласики. Різкій критиці вони піддали маржиналізм. Використовували інституціоналізм, вчення Рікардо, концепцію радикалів, теорію Маркса. Посткейнсіанство являє собою один із сучасних різновидів західних інтерпретацій марксистської політекономії.