Державно-правовий статус УССР на початку 20-х років. Передумови та етапи створення СССР.

Після закінчення громадянської війни основна частина українських земель входила до складу Української СРР — однієї з 13 держав, що виникли на руїнах колишньої Російської імперії. Якщо Польща, Фінляндія та країни Прибалтики стали справді незалежними, то радянська Україна у цей час мала формальний статус самостійної держави, яка виявляла незначну дипломатичну активність на міжнародній арені. Діяльність української радянської дипломатії на початку 20-х років умовно можна поділити на два суттєво відмінні етапи: перший (кінець 1920 — квітень—травень 1922 р.) — рішучий дипломатичний прорив, вихід із ізоляції; другий (червень 1922 — серпень 1923 р.) — поступове згортання зовнішньополітичної діяльності. На першому етапі окреслилося коло завдань та визначилися магістральні напрями діяльності української дипломатії: розбудова дипломатичних структур; встановлення дипломатичних відносин та укладення договорів; створення правової бази дипломатичної діяльності; робочі контакти з представництвами іноземних держав в УСРР. Основною метою України на міжнародній арені був вихід з дипломатичної ізоляції шляхом досягнення юридичного визнання УСРР з боку великих держав, врегулювання відносин з прикордонними державами, укладення взаємовигідних міжнародних торгово-економічних договорів. Першу мирну угоду радянської України було підписано Ф. Коном та Ю. Коцюбинським 14 лютого 1921 р. з Литвою. Протягом 1921 р. УСРР встановила дипломатичні відносини з Латвією та Естонією. 2 січня 1922 р. було підписано договір про дружбу і братерство між Туреччиною та Україною, що мало надзвичайно важливе значення для становлення та активізації зовнішньої торгівлі республіки. Наприкінці 1921 р. Україна мала власний експортний фонд. На початку 20-х років напруженими залишалися відносини радянської України з великими державами. І все ж у квітні 1921 р. в Берліні було підписано угоду між УСРР і Німеччиною про обмін військовополоненими та інтернованими громадянами. Отже, на початку 20-х років УСРР вийшла з міжнародної ізоляції. Складалося враження, що Україна в цей час справді була самостійною і незалежною державою в зовнішніх відносинах, яку Москва не тільки не обмежувала, а навпаки — підтримувала. На жаль, незважаючи на порівняно інтенсивну діяльність України на міжнародній арені, в 1921 — на початку 1922 р. все чіткіше вимальовується тенденція обмеження дипломатичної активності республіки. Це було зумовлено як зовнішніми причинами — небажанням західних держав юридично визнати усі радянські республіки, що утворилися на уламках Російської імперії, так і внутрішніми — зміцненням централізації, посиленням унітаризму, концентрацією владних важелів у руках Москви. Під тиском центру на початку квітня 1922 р. УСРР змушена була ліквідувати свою дипломатичну місію в країнах Балтії.

Внутрішнє становище УСРР на початку 20-х років характеризується глибокою кризою, яку визначали:

1. Економічна розруха. Вона зумовлена, з одного боку, тим, що тривалі воєнні дії (майже безперервно протягом 7 років) зруйнували матеріально-технічну базу промисловості, погіршили її кадрове забезпечення, з іншого — воєнно-комуністична політика значною мірою призвела до дезорганізації господарських зв'язків. Після закінчення громадянської війни республіка перетворилася на руїну. Не кращою була ситуація і у сільському господарстві України. Незацікавленість селян, зумовлена політикою воєнного комунізму, недостатня забезпеченість реманентом та тягловою силою спричинили скорочення на 15% посівних площ.

2. Політична нестабільність. Вона була наслідком невдоволення селян продрозкладкою. Реквізиції та заборона торгівлі викликали глибоке невдоволення, тому розкладка виконувалася з величезним напруженням.

3. Голод 1921—1923 pp. Катастрофічна посуха та неврожай 1921 р. загострили ситуацію з хлібом у найважливіших зернових районах Росії, Поволжі, Північному Кавказі та на Півдні України. Взимку 1922—1923 pp. в Україні почалася друга хвиля голоду. З двох хвиль голоду, що прокотилися Україною в 1921—1923 pp., перша значною мірою була зумовлена надмірним вивезенням хліба в голодуюче Поволжя та промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а друга — експортом українського зерна. На жаль, була ще одна причина трагедії 1921—1923 pp. Посиливши голод численними конфіскаціями продовольства, Москва фактично апробувала його як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. Те, що не вдалося здійснити за допомогою зброї та каральних акцій, здійснила кістлява рука голоду. В умовах голоду політична активність селян різко знизилася, і лідери повстанського руху втратили опору та підтримку. Отже, на початку 20-х років УСРР вдалося здійснити дипломатичний прорив і вийти з дипломатичної ізоляції. Проте зовнішньополітичну діяльність республіки не можна назвати незалежною політикою незалежної держави, оскільки ця політика визначалася, координувалася та контролювалася Москвою, яка намагалася використати українську дипломатію для нейтралізації активності національно-визвольних сил та як додатковий інструмент для здійснення прорадянської політики на міжнародній арені. З часом тенденція до обмеження активності українських дипломатів призвела до цілковитої ліквідації зовнішньополітичного представництва УСРР. Внутрішнє становище УСРР у цей час характеризується економічною розрухою, занепадом промисловості та сільського господарства, посиленням у соціальній сфері процесів маргіналізації та декласування, наростанням соціальної напруженості та політичної нестабільності, активізацією та поширенням повстанського руху. Своєрідним каталізатором зазначених процесів та явищ став голод 1921—1923 pp.

Передумови утворення СРСР:

- прихід до влади більшовиків в жовтні 1917 р. та проголошення ними права націй на самовизначення у колишній Російській імперії;

- однопартійна комуністична влада в Росії та її ідеологія;

- існування до цього самодержавної влади в Росії з відносинами підданства її регіонів;

- громадянська війна на території колишньої Російської імперії;

- встановлення радянської влади в республіках шляхом червоного терору та насильства, командно-адміністративними засобами;

- потреба в економічних, політичних, культурних зв’язках між республіками, що існували та були зруйновані революціями 1917 р. та громадянською війною;

- споконвічні історичні зв’язки між українцями, росіянами, білорусами та іншими народами колишньої Російської імперії.

Причини створення СРСР:

- Єдиний господарчий комплекс, успадкований від Російської імперії. Тісні економічні зв'язки.

- Перебування при владі в усіх республіках партії більшовиків.

- Однакова політична система. Радянська влада.

- У національних республіках різними шляхами біль­шовики встановили свою владу. Ідентичність полі­тичних систем також сприяла об'єднанню.

- Військово-політичний союз радянських рес­публік (літо 1919 р.).

- Міжнародна ізоляція, невизнання провідними країнами світу.

Етапи створення СРСР:

1. Встановлення радянської вла­ди в національних окраїнах колишньої Російської імпе­рії.

2. Створення радянських національних республік.

3. Створення воєнно-полі­тичного союзу радянських республік Росії, України, Білорусії, Латвії і Литви (1 червня 1919 р.).

4. Створення СРСР (30 грудня 1922 р.). i Прийняття Конституції СРСР (1924 р.).

5. Зростання кількості союзних республік у складі СРСР: 1922 р. – Російська РФСР, Українська СРР, Білоруська СРР, Закавказька РФСР (Вірменська РСР, Азербайджанська РСР, Грузинська РСР). 1924 р. – Туркменська, Узбецька РСР. 1929 р. – Таджикська РСР. 1936 р. – Казахська, Киргизька РСР. 1940 р. – Латвійська РСР, Естонська РСР, Литовська РСР, Молдавська РСР, Карело-Фінська РСР.