Отримати вантаж для перевезення.

7. Доставити вантаж із забезпеченням вимог принципу «точно, своєчасно».

8. Використати нові транспортні технології.

9. Автоматизувати управління транспортуванням вантажів.

10. Здійснити інтегрування з іншими субсистемами.

Існують наступні види транспортних засобів: залізничний, автомобільний; річковий, морський, повітряний, трубопровідний.

Якщо для транспортування задіяно 2 (два) і більше видів транспортних засобів, то його називають змішаним транспортуванням.

Транспорутвання рахується кардинальним щодо послідовності операцій будь-якої логістичної системи, з огляду на наступні причини:

1. Величина транспортних витрат безпосередньо залежить від місцерозташування постачальників, виробничих центрів, розподільчих центрів та споживачів підприємства.

2. Використання того чи іншо го виду транспорту впливає на розмір товаро-матеріальних запасів – швидкісні транспортні засоби сприяють зберіганню меншої кількості товаро-матеріальних запасів біля розташування споживача.

3. Вибраний вид транспорту визначає вимоги до тари, а клас вантажу диктує вибір способу упаковки.

4. Вибрані вантажні транспортні засоби визначають вид вантажо-розвантажувальних обладнань, а також тип і облаштування вантажо-розвантажувальних площадок та естакад.

5. Максимально можлива консолідація вантажів для загальних пунктів доставки дозволяє підприємству виділяти більше вантажу своїм перевізникам та вигравати на знижках за великі перевезення вантажів.

6. Вибір постачальником перевізника вантажу визначається цілями обслуговування споживачів.

2. Методичні підходи логістики транспортування.

Прагнучи до повної інтеграції, логісти часто застосовують системи спостереження за вантажем (трекінг), щоб в будь-який момент визначити його географічне розташування. Тому в даний час перевізник не лише транспортує товар, а й надає оперативну інформацію щодо місцезнаходження товару в географічному „каналі”.

Вантажі, що регуляоно перевозяться дають необхідну інформацію для виконання логістичного аналізу, в результаті якого знаходять варіант перевезення або з найменшими транспортними затратами, або з найбільш ефективним методом завантаження-розвантаження обладнання, або з реалізацією і того, і іншого. Проте, останнім часом, в якості критерію використовують термін „вчасність доставки якісного товару”.

Розмір тарифу, відповідно до якого транспортують товари, залежить від наступних фікторів:

1. Різниця між різнородними товарами з точки зору їх вантажо-розвантажувальних та транспортувальних характеристик (наприклад, 2т води та 2т живих курей).

2. Ваги кожної окремої одиниці вантажу (наприклад, гранітний камін, вагою 100 кг та гранітний камінь, вагою 1 000 кг).

3. Відстані, на яку потрібно перевезти товар.

4. Наявність зворотнього завантаження з пункту доставки.

Транспортування є тією зв’язуючою ланкою між вузлами ланцюга постачань, що завершує логістичну операцію.

Найбільш важливим транспортним документом є товаро-транспортна накладна (ТТН або для морських перевезень - коносамент). ТТН виконує функцію розписки при передачі вантажу перевізнику. При отриманні вантажу перевізник ставить свій підпис на накладній та оригінал залишається у вантажовідправника. Підписаний оригінал є правовим документом вантажовідправника, що підтверджує отримання вантажу перевізником. Товаро-транспортна накладна являє собою договір, котрий конкретизує права та обов’язки як вантажовідправника, так і перевізника.

Існують наступні типи товаро-транспортної накладної:

- Пряма (звичайна) товаро-транспортна накладна, де обов’язково вказується вантажоотримувач, а водій перевізника зобов’язаний лише йому передати вантаж.

- Товаро-транспортна накладна на пред’явника (ордерний коносамент), де вантажоотримувача не вказують.

Розрахунок кількості необхідних транспортних засобів розглянемо на прикладі. Завдання – забезпечити вчасну та якісну доставку вантажів:

1) маючи річні прогнози, спрогнозувати, як цей товар буде продаватись в розрізі місяців.

2) маючи щомісячні прогнози, спрогнозувати, як цей товар буде продаватися в розрізі регіонів, де знаходяться споживачі, що отримують товар даного підприємства.

3) маючи щомісячні регіональні прогнози, спрогнозувати, як цей товар буде продаватися в розрізі населених пунктів, де знаходяться споживачі, що отримують товар даного підприємства.

4) маючи детальну „карту поставок” товару споживачам, вияснити складські можливості цих споживачів:

- режим роботи.

- режим можливості приймання товару від постачальника.

- наявність рампи.

- кількість обслуговуючого персоналу.

- наявність підйомно-транспортних засобів.

5) узгодити з конкретним споживачем періодичність поставки товару.

6) формувати тоннаж та вмістимість автотранспорту, який буде щоразу доставляти товар конкретному споживачу.

7) спрогнозувати кількість їздок протягом місяця, якими потрібно доставити товар конкретному споживачу.

8) співставити часові рамки можливостей: постачальника доставляти товар та споживача отримувати його.

9) скласти графік відвантаження товару споживачам.

10) підрахувати кількість автотранспортних засобів, які потрібн для виконання завдання.

11) підрахувати бюджетні кошти, які Вам потрібні для виконання цього завдання.

Лекція 11. Логістика складування.

1. Ціль та завдання логістики складування.

Логістика складування - Warehouse Logistics охоплює управління визначенням кількості та місць вузлів складування на шляху задоволення потреб споживачів. Ціль логістики сладування – забезпечити наявність та доступність товару, що потребує споживач. Завдання логістики складування:

Логістика складування – складний процес, оскільки вимагає повної узгодженості функцій постачання запасами, переробки вантажу та фізичного розподілу замовлень. Практично логістика складування охоплює всі основні галузі, що розглядаються на мікрорівні. Умовно, логістичний процес на складах можна поділити на наступні складові:

1. Операції, що спрямовані на координацію роботи служби закупівлі.

2. Операції, що безпосередньо пов’язані з „обробкою” вантажів та оформленням документів.

3. Операції, що направлені на координацію роботи служби продажу.

Основне завдання логістики сладування – чіткість, якість та оперативність виконання всіх складських операцій задля уникнення затримок, котрі можуть призвести до «паралічу» всього логістичного ланцюга постачань.

Складування продукції необхідне в зв’язку з наявними коливаннями циклів виробництва, транспортування та споживання.

Склади різних типів можуть створюватися на початку, в середині і вкінці транспортних вантажопотоків чи виробничих процесів для тимчасового накопичування вантажів і своєчасного постачання виробництва матеріалами в потрібних кількостях. Воно дає змогу подолати часові, просторові, кількісні і якісні невідповідності між наявністю і потребою в матеріалах в процесі виробництва і споживання.

На складах виконуються операції складування вантажів внутрішньоскладські транспортні, навантажувальні, розвантажувальні, сортувальні, комплектувальні і проміжні перевантажувальні операції тощо.

Слід враховувати, що склади сприяють перетворенню вантажопотоків, змінюючи параметри партій вантажу, які приймають і видають, по величині, складу, фізичних характеристиках вхідних вантажів, часу відправлення транспортних партій тощо.

Сучасний склад являє собою велику технічну побудову, яка має свою визначену структуру і виконує різні функції. При цій багатогранності його параметрів, технологічних і об’ємно-планувальних рішень, конструкцій обладнання і характеристик номенклатури вантажів, які тут переробляються, склад відносять до складних систем. Одночасно він є тільки інтегрованою складовою частиною системи більш високого рівня – логічного ланцюга, який і формує основні, в тому числі й технічні, вимоги до складських систем, встановлює цілі і критерії їх оптимального функціонування, диктує умови при розробці системи складування. Тому проблема складування потребує не тільки індивідуального технологічного, але і визначеного логічного підходу, основаного на узгодженні особливостей вхідних і вихідних потоків з врахуванням внутрішніх факторів, які впливають на складську обробку вантажу.

Зберігання товарів в складському приміщенні.

В основному розрізняють три види складів (рис. 1):

• одиничного зберігання;

• лінійного розміщення;

• блочного розміщення.

Рис.1. Основні форми складування.

Виділяють три варіанти складування товару:

1) Розроблений по принципу розміщення об’єктів складування вздовж довгих боків приміщення.

2) Розміщення об’єктів складування вздовж довгих боків приміщення і вздовж лінії стовпів.

3) Розміщення об’єктів складування вздовж довгих боків приміщення і вздовж лінії стовпів з використанням складування товарів на піддонах і на першому та на другому рівнях.

Вибір варіанту складування залежить від цілей, які ставить перед собою керівництво фірми:

1) з метою максимізації вмістимості оптимальним є перший варіант;

2) з метою максимізації доступності товару слід звернути увагу на другий і третій варіанти;

3) з метою повної автоматизації переміщення товару в складі необхідно вибрати третій варіант.

Раціональне здійснення логістичного процесу на складі є запорукою його рентабельності. Тому при організації процесів логістики складування потрібно дотримуватись наступних принципів:

1. Проводити раціональне планування складу при виділенні робочих зон, що сприяє зниженню затрат та вдосконаленню процесу „обробки” вантажу.

2. Ефективно використовувати простір складу при розміщенні обладнання, що дозволяє підвищити потужність (пропускну спроможність) складу.

3. Використовувати універсальне обладнання, яке виконує різноманітні складські операції, що призводить до істотного скорочення парку підйомно-транспортних засобів.

4. Мінімізувати маршрути внутріскладського перевезення з метою скорочення експлуатаційних затрат та зростання пропускної спроможності складу.

5. Здійснювати уніфікацію партій відвантажень.

6. Максимально використовувати можливості інформаційної системи, що значним чином скорочує час та витрати, пов’язані з документооборотом та обміном інформацією.

Слід зазначити, що вибір раціональної системи логістики складування в ланцюгу постачань підприємства повинен здійснюватись в наступній послідовності:

1. Визначення місця складу у логістичному ланцюгу постачань.

2. Виділення функцій складу у логістичному ланцюгу постачань.

3. Визначення загальної спрямованості технічної оснащеності складської системи.

4. Вибір елементів кожної складської субсистеми.

5. Створення комбінацій обраних елементів усіх субсистем.

6. Здійснення попереднього вибору конкурентоспроможних варіантів з усіх технічно можливих.

7. Проведення оцінки кожного конкурентоспроможного варіанту.

8. Здійснення альтернативного вибору раціонального варіанту.

Система складування передбачає оптимальне розміщення товару на складі та раціональне управління його залишками. У процесі розробки системи складування необхідно враховувати всі взаємозв’язки та взаємозалежності між зовнішніми (вхідні та вихідні) та внутрішніми (суто складськими) матеріальними потоками.

Усвідомлюючи рівень капіталовкладень, що представлені в ланцюгу постачань, важливо, щоб управління залишками товарів в процесі руху як по «безстиковій трубі» здійснювалась раціонально та ефективно. Маючи точну інформацію про асортимент, кількість та місцезнаходження залишків товарів у постачальників та покупців, можна здійснювати прямі поставки від постачальників покупцям.

В логістичному ланцюгу постачань застосовують наступні основні моделі управління залишками:

1. Модель управління залишками на основі фіксованого розміру замовлення (FOQ – Fixed Order Quantity).

2. Модель управління залишками на сонові фіксованого періоду замовлення (FOP – Fixed Order Period).

3. Модель управління залишками з встановленою періодичністю поповнення товарних залишків до встановленого рівня.

4. Модель управління залишками під назвою „мінімум - максимум”.

Переміщення матеріаль­них потоків у логістич­них лан­ц­юж­ках не­можливе без кон­цен­трації у визна­че­них місцях необхідної кількості запасів (матеріаль­но-​ технічних ре­сурсів, го­то­вої про­дукції, товарів тощо), для збе­ре­жен­ня яких ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся різно­манітні скла­ди.

Необхідність зберігання різних видів запасів зумо­в­ле­на на­ступ­ним:

1) неспівпадінням у часі циклів ви­роб­ництва та спо­жи­ван­ня ба­гатьох видів про­дукції;

2) наявністю ши­ро­ко­го кола спо­жи­вачів, що мо­жуть зна­хо­ди­тись у різних регіонах;

3) ви­ко­ри­стан­ням у ви­роб­ництві ве­ли­кої но­мен­кла­ту­ри матеріа­льно-технічних ре­сурсів;

4) збільшен­ням мінімаль­них норм тран­зит­но­го відван­та­жен­ня, що при­зво­дить до зрос­тан­ня запасів засобів ви­роб­ництва;

5) впро­ва­д­жен­ням про­гре­сив­них форм об­слу­го­ву­ван­ня спожива­чів з боку по­ста­чаль­ни­ць­ко-​ збу­то­вих організацій, що по­тре­бує по­стійної на­яв­ності на скла­дах ве­ли­кої но­мен­кла­ту­ри товарів;

6) підви­щен­ням техніко-​ ор­ганізаційного рівня баз та складів і зни­женням на цій основі собівар­тості складсь­ких пе­ре­робок ван­та­жу, що ство­рює ре­альні мож­ли­вості для змен­шен­ня рівня складсь­ких націнок та підви­щен­ня при­ва­б­ли­вості складсь­кої форми зберігання ван­тажів.

Скла­ди є важ­ли­ви­ми еле­мен­та­ми тех­но­логічних про­цесів про­мислових підприємств, а для гур­то­вої та роздрібної торгівлі вони є ос­но­вою, тому скла­ди підприємств та організацій, що мають на ме­ті ви­пе­реджа­ти кон­ку­рентів, по­тре­бу­ють су­час­ної організації, су­часних тех­но­логій та кваліфіко­ва­них кадрів.

Скла­ди є аку­му­ля­то­ра­ми ре­зервів матеріаль­них ре­сурсів, що не­обхідні для згла­д­жу­ван­ня ко­ли­вань об'ємів їх по­ста­чан­ня та спо­живання, а також син­хронізації швид­ко­стей потоків товарів в сис­темах про­су­ван­ня від ви­роб­ни­ка до спо­жи­ва­ча або потоків матері­алів в тех­но­логічних ви­роб­ни­чих си­сте­мах.

2. Сфери логістичного використання складів.

Су­часні скла­ди - це складні технічні си­сте­ми, які скла­да­ють­ся із будівель, спо­руд, технічних засобів, що при­зна­чені для прийнят­тя, розміщення, зберігання, підго­тов­ки до спо­жи­ван­ня та видачі спо­жи­ва­чам матеріаль­но-​ технічних ре­сурсів, об'єктів незавершено­го ви­роб­ництва, го­то­вої про­дукції, товарів.

Кла­сифікація складів:

1. За розмірами ко­рис­ної складсь­кої площі, складсь­ко­го об'єму, місткості:

- малі (до 5 тис. кв. м.; 30 тис. куб. м; до 1 тис. т.);

- серед­ні (від 5 до 10 тис. кв. м.; від 30 до 60 тис. куб. м.; від 1 до 6 тис. т.);

- великі (понад 10 тис. кв. м.; понад 60 тис. куб м.; понад 6 тис. т.).

2. За кон­струк­тив­ни­ми озна­ка­ми: за­криті (розміщені в окре­мих приміщен­нях); напівза­криті (навіси); відкриті (май­дан­чи­ки).

3. За характером ви­ко­ну­ва­них функцій: матеріальні (постачаль­ницькі) скла­ди; ви­роб­ничі (міжце­хові та внутрішньо­це­хові); збуто­ві; сор­ту­валь­но-​ роз­подільчі; тран­зит­но-​ пе­ре­ва­лочні; на­ко­пи­чу­вальні.

4. За фор­мою влас­ності: дер­жавні; ко­лек­тивні; при­ватні; спільні.

5. За фор­мою ко­ри­сту­ван­ня: індивіду­аль­но­го ко­ри­сту­ван­ня; спільно­го ко­ри­сту­ван­ня; за­галь­но­го ко­ри­сту­ван­ня.

6. За при­зна­чен­ням ван­тажів: скла­ди про­дукції ви­роб­ни­чо-​ технічного при­зна­чен­ня; скла­ди товарів на­род­но­го спо­жи­ван­ня.

7. За сту­пе­нем механізації (ав­то­ма­ти­зації) ван­та­жо­пе­ре­роб­ки: неме­ханізовані; механізовані; ком­плекс­но-​ ме­ханізовані; авто­матизовані; ав­то­ма­тичні.

8. За мож­ливістю до­став­ки та ви­во­зу ван­та­жу: при­станційні або пор­тові; при­рей­кові; гли­бинні (внутрішньоміські).

9. За видом та характером матеріаль­них цінно­стей, що збері­гаються на складі: універ­сальні; спеціалізовані; ву­зь­ко­спеціалізовані; комбіновані; неспеціалізовані; зміша­но­го зберігання.

Оскільки скла­ди ви­ко­ри­сто­ву­ють у різних сфе­рах логістики (по­ста­чан­ня, ви­роб­ничій, роз­подільчій), вони мають своє функціо­нальне при­зна­чен­ня та спеціалізацію.

Скла­ди логістики по­ста­чан­ня спеціалізу­ють­ся на зберіганні ма­теріаль­но-​ технічних ре­сурсів (си­ро­ви­ни, матеріалів, напівфаб­ри­катів, ком­плек­ту­ю­чих виробів, устат­ку­ван­ня, за­пас­них ча­стин та інших ви­дів засобів та пред­метів праці) та ви­ко­ну­ють на­ступні функції:

- прий­ман­ня матеріаль­них цінно­стей з їх кількісною та якіс­ною перевіркою, облік і оформ­лен­ня необхідних до­ку­ментів;

- роз­ван­та­жен­ня ван­тажів, сор­ту­ван­ня, пе­ре­та­ру­ван­ня, пере­міщення і розміщення на скла­дах;

- зберігання ван­тажів;

- підго­тов­ка і ви­пуск матеріаль­но-​ технічних ре­сурсів у вироб­ництво.

Скла­ди ви­роб­ни­чої логістики вхо­дять до скла­ду си­сте­ми виро­бництва та при­зна­чені для за­без­пе­чен­ня тех­но­логічних про­цесів. На цих скла­дах зберіга­ють­ся об'єкти неза­вер­ше­но­го ви­роб­ництва, при­бо­ри, інстру­мен­ти, за­пасні ча­сти­ни та ін.

Скла­ди роз­подільчої логістики при­зна­чені для підт­рим­ки без­перервності руху товарів зі сфери ви­роб­ництва у сферу споживан­ня. Вони мо­жуть на­ле­жа­ти як ви­роб­ни­кам (скла­ди го­то­вої продук­ції), так і підприємствам торгівлі (скла­ди гуртово-посеред­ницьких та тор­го­вих організацій).

Скла­ди го­то­вої про­дукції за­без­пе­чу­ють: прий­ман­ня від вироб­ничих підрозділів го­то­вої про­дукції та розміщення її на скла­дах; зберігання го­то­вої про­дукції; підго­тов­ку партій го­то­вої про­дукції до відван­та­жен­ня спо­жи­ва­чам (сор­ту­ван­ня, мар­ку­ван­ня, етикету­вання, роз­фа­сов­ка, ком­плек­ту­ван­ня, па­ку­ван­ня тощо); підго­тов­ку ван­тажів до відван­та­жен­ня спо­жи­ва­чам за но­мен­кла­ту­рою, асорти­ментом, кількістю і якістю з оформ­лен­ням відповідної документа­ції; на­ван­та­жен­ня го­то­вої про­дукції на транс­портні за­со­би.

Скла­ди гур­то­во-по­се­ред­ни­ць­ких організацій за­без­пе­чу­ють: кон­цен­трацію товарів на скла­дах; прий­ман­ня, роз­ван­та­жен­ня, перемі­щення, розміщення товарів на скла­дах; пе­ре­ком­плек­тацію, підбір това­рів в потрібному асор­ти­менті; фор­му­ван­ня товарів дрібними партіями та відван­та­жен­ня спо­жи­ва­чам; збе­ре­жен­ня ре­зерв­них партій товарів.

Скла­ди торгівлі, які зна­хо­дять­ся в місцях розміщення ви­роб­ництв (вихідні оптові бази)- от­ри­му­ють то­ва­ри від ви­роб­ни­чих підпри­ємств ве­ли­ки­ми партіями, ком­плек­ту­ють і відправ­ля­ють великі партії товарів спо­жи­ва­чам, що зна­хо­дять­ся в місцях спо­жи­ван­ня.

Скла­ди торгівель­них гур­то­вих баз, які розміщу­ють­ся в місцях спо­жи­ван­ня - от­ри­му­ють то­ва­ри, фор­му­ють ши­ро­кий торгівель­ний асор­ти­мент, по­ста­ча­ють то­ва­ри на роздрібні торгівельні підприємства.

3. Логістичний процес на складі.

Будь-​ який склад об­роб­ляє три види матеріаль­них потоків: вхід­ний, вихідний та внутрішній. Наявність вхідного по­то­ку по­тре­бує роз­ван­та­жен­ня транс­пор­ту, перевірки кількості та якості ван­та­жу, що при­бу­ває. Вихідний потік зумо­в­лює необхідність перевірки кі­лькості та якості ван­та­жу, що відправ­ляється, на­ван­та­жен­ня транс­порту, внутрішній - необхідність переміщення ван­та­жу все­ре­дині скла­ду. Пе­ре­тво­рен­ня матеріаль­них потоків про­во­дить­ся шля­хом роз­фор­му­ван­ня одних ван­таж­них оди­ни­ць (ван­таж­на оди­ни­ця - деяка кількість ван­тажів, котру на­ван­та­жу­ють, транс­пор­ту­ють, роз­вантажують та зберігають як єдину масу) та фор­му­ван­ня інших. Це озна­чає необхідність роз­па­ку­ван­ня, ком­плек­тації нових ван­таж­них оди­ни­ць, їх па­ку­ван­ня та пе­ре­та­ру­ван­ня.

Таким чином складсь­ка логістика охоп­лює всі ос­новні функці­ональні сфери, що пов'язані з організацією руху матеріаль­них по­токів на мікрорівні.

Умов­но логістич­ний про­цес на скла­дах можна поділити на три скла­дові:

1) опе­рації, що спря­мо­вані на ко­ор­ди­націю ро­бо­ти зі служ­бою закупівель; здійснюється в хо­ді опе­рацій з по­ста­чан­ня за­па­са­ми та за­в­дя­ки кон­тро­лю за веден­ням по­ста­чання.

2) опе­рації, що без­по­се­ред­ньо пов'язані з пе­ре­роб­кою ван­тажів та оформ­лен­ням необхідних до­ку­ментів (роз­ван­та­жен­ня, внутрішньоскладсь­ке транс­пор­ту­ван­ня, скла­ду­ван­ня, ком­плек­тація або комісіону­ван­ня за­мо­в­лень, транс­пор­ту­ван­ня та екс­пе­ди­ру­ван­ня замо­влень, зби­ран­ня і до­став­ка по­рожніх то­ва­ро­носіїв, інфор­маційне об­слу­го­ву­ван­ня скла­ду);

3) опе­рації, що на­прав­лені на ко­ор­ди­націю ро­бо­ти зі служ­бою про­дажів.

Си­сте­ма скла­ду­ван­ня пе­ред­ба­чає оп­ти­мальне розміщення ван­тажу на складі і раціональне управління ним та включає такі складські підсистеми:

- скла­до­ва­на ван­таж­на оди­ни­ця;

- вид скла­ду­ван­ня ван­тажів (на підлозі, у бло­ках, на сте­ла­жах, конвеєрне скла­ду­ван­ня тощо);

- підси­сте­ма об­лад­нан­ня з об­слу­го­ву­ван­ня скла­ду;

- підси­сте­ма ком­плек­тації (комісіону­ван­ня) ван­тажів;

- підси­сте­ма управління переміщен­ням ван­та­жу;

- інфор­маційна підси­сте­ма;

- підси­сте­ма будівель і спо­руд (кон­струк­тивні особ­ли­вості бу­дівель і спо­руд).

Кожна підси­сте­ма в свою чергу скла­дається з ряду еле­ментів. При цьому кількість еле­ментів, що фор­му­ють ос­новні підси­сте­ми, може бути знач­ним, а їх спо­лу­чен­ня в різних комбінаціях збільшує ба­га­то­варіантність си­стем скла­ду­ван­ня.

Лекція 12. Логістика інформаційна.

1. Ціль та завдання інформаційної логістики.

Логістика інформаційна - Information Logistics управляє інформаційним потоком як елементом логістичної системи, функціонує у формі певної інформаційної системи, що умовно може бути представлена:

1. Забезпечуючою підсистемою, яка включає в себе наступні елементи:

1) технічне забезпечення – сукупність технічних засобів для опрацювання інформаційних потоків;

2) інформаційне забезпечення – сукупність різноманітних довідників, класифікаторів, кодифікаторів, каталогів, правил, засобів формалізації даних тощо;

3) математичне забезпечення (програмно-математичний комплекс) – сукупність методів вирішення функціональних задач.

2. Функціональною підсистемою, яка включає в себе наступні елементи:

1) планові задачі – створюються на адміністративному рівні управління та слугують для прийняття рішень стратегічного характеру;

2) виконавчі задачі – створюються на рівні адміністративного чи оперативного управління та слугують для роботи в реальному масштабі часу;

3) диспозитивні (диспозиційні) задачі – створюються на рівні управління сструктурної одиниці та слугують для забезпечення нормальної роботи логістичних систем.

Ціль логістики інформаційної – забезпечення логістичної системи підприємства повними, достовірними та оперативними даними для прийняття ефективних рішень. Завдання логістики інформаційної:

1. Збір даних та інформації.

2. Класифікація зібраних даних та інформації.

3. Адресна передача даних та інформації.

4. Оперативність щодо передачі даних та інформації

5. Обробка та передача інформації відповідно до поставілених завдань.

6. Здійснити інтегрування з іншими субсистемами.

Інформаційні системи відіграють важливу роль в логістиці підприємства. У міру розвитку та поширення логістичних систем, підприємства дедалі більше відчувають потребу в розвитку та впровадженні в практику логістичних інформаційних систем, котрі б давали змогу органічно поєднати в одне ціле всі логістичні субсистеми.

Інформаційна логістика організує потік даних, який супроводжує матеріальний потік, та є тією істотною ланкою для підприємства, яка пов'язує постачання, виробництво та збут. Основним завданням інформаційної логістики є розроблення оптимальних логістичних інформаційних систем та їх практичне впровадження із урахуванням особливостей постачання, виробництва та розподілу окремо визначених підприємств за допомогою методів моделювання.

Ефект, отриманий від діяльності інформаційної логістики, стимулює всіх учасників логістичного процесу підтримувати досягнутий рівень цього процесу, а також вкладати нові засоби в його оптимізацію.

2. Інформаційні логістичні системи та мережі.

Логістичні інформаційні системи поділяються на три групи:

• планові;

• диспозитивні (або диспетчерські);

• виконавчі (або оперативні).

Планові інформаційні системи. Ці системи створюються на адміністративному рівні керування і призначені для прийняття довгострокових стратегічних рішень. Серед завдань, що вирішуються, можуть бути такі:

• створення та оптимізація ланок логістичного ланцюга;

• керування умовно-постійними даними;

• загальне керування запасами;

• керування резервами тощо.

Диспозитивні інформаційні системи. Ці системи створюються на рівні керування складом або виробничим цехом і слугують для забезпечення усталеної роботи логістичної системи. Їх завдання:

• детальне керування запасами (складським розміщенням);

• розпорядження внутрішньоскладським (або внутрішньовиробничим) транспортуванням;

• відбір вантажів згідно із замовленнями та їх комплектація, облік вантажів, які відправляються, тощо.

Виконавчі інформаційні системи. Створюються на рівні адміністративного або оперативного керування, дають змогу отримувати необхідну інформацію про рух вантажів у поточний момент та своєчасно й відповідно адміністративно впливати на управлінський об'єкт. Завдання пов'язані із:

• контролем матеріальних потоків;

• оперативним керуванням обслуговуванням виробництва;

• керуванням рухом тощо.

Найвищий рівень стандартизації досягається під час вирішення завдань у планових інформаційних системах, саме це дає змогу з найменшими труднощами адаптувати тут стандартне програмне забезпечення.

У диспозитивних інформаційних системах нижча можливість пристосувати стандартні пакети програм. Це викликано деякими причинами, а саме:

• виробничий процес на підприємствах складається стихійно, впродовж тривалого часу та його важко істотно змінити в бік стандартизації;

• структура даних, які обробляються, істотно розрізняється у різних користувачів.

У виконавчих інформаційних системах на оперативному рівні керування застосовують, як правило, індивідуальне програмне забезпечення.

Будова логістичної інформаційної системи характеризується такими складовими:

• структуризація мереж;

• ієрархічна побудова;

• зростання автоматизації та комп'ютерна підтримка створення банку даних;

• все ширше застосування стандартних програм для ЕОМ, можливі три топології мереж:

- структура зірки – всі учасники звертаються до центральної ЕОМ;

- кільцева структура – кожен учасник пов'язаний із двома сусідами;

- U-подібна структура – кожен учасник сполучений як із центральною системою, так і з кожним учасником процесу інформаційного транспортування.

Інформаційні логістичні мережі розподілені на рівні контролю процесів виробництва. На найвищому рівні – функціональному – за допомогою інструментальних засобів для збору та передавання даних забезпечуються базовою інформацією автономні підсистеми, що відповідають за виробництво, складування та перевезення.

На наступному рівні організується контроль обладнання систем матеріально-технічного постачання та шляхом комбінування окремих елементів, що утворюють автономні підсистеми, досягається максимальна можливість керування елементами системи загалом.

На найвищому рівні виробництва автономні підсистеми об'єднуються у всеохопну інформаційну мережу.

Роль таких інформаційних мереж полягає в інтеграції методів менеджменту та нових технологій автоматизації та комп'ютеризації, а це гарантує підприємствам підвищення продуктивності систем матеріально-технічного забезпечення, основаного на автоматизованих інформаційних системах.

3. Принципи інформаційної логістики підприємства.

Інформація стає логістичним виробничим фактором. Завдяки їй може скоротитися складування (краще керування запасами, погодженість дій постачальника і споживача, заміна складування готової продукції складуванням напівфабрикатів і сировини). Завдяки інформації вдається також прискорити транспортування (погодженість усіх ланок транспортного ланцюжка). Брак своєчасної інформації викликає нагромадження матеріалу, оскільки непевність споживача, як і непевність постачальника, звичайно викликає бажання підстрахуватися.

Визначеного підвищення ефективності можна досягти і за допомогою локальних обчислювальних систем, але прозорість і гнучкість значно зростають лише в результаті застосування інтегрованих інформаційних і управлінських систем, що “переступають” межі між підрозділами підприємства.

Інтеграція інформаційних процесів означає, що будь-яка інформація готується і записується в базу даних тільки один раз, причому вона може використовуватися для різних цілей. Інформаційні процеси взаємопов'язані і взаємодіють за посередництвом єдиної бази даних. Тому зміст і структуру всієї бази даних треба проектувати разом з урахуванням вимог всіх інформаційних систем підприємства та принципів їх використання.

Принцип використання апаратних і програмних модулів. Під апаратним модулем розуміють уніфікований функціональний вузол радіоелектронної апаратури, виконаний у вигляді самостійного виробу. Модулем програмного забезпечення можна вважати уніфікований, деякою мірою самостійний, програмний елемент, що виконує визначену функцію в загальному програмному забезпеченні. Дотримання принципу використання програмних і апаратних модулів дасть змогу:

− забезпечити сумісність обчислювальної техніки і програмного забезпечення на різних рівнях керування;

− підвищити ефективність функціонування логістичних інформаційних систем;

− знизити їхню вартість;

− прискорити їхню побудову.

Принцип можливості поетапного створення системи. Логістичні інформаційні системи, побудовані на базі ЕОМ, як і інші автоматизовані системи керування, є системами, що постійно розвиваються. Це означає, що під час їхнього проектування необхідно передбачити можливість постійного збільшення кількості об'єктів автоматизації, можливість розширення складу реалізованих інформаційною системою функцій і кількості розв'язуваних задач. При цьому варто мати визначення етапів створення системи, тобто вибір першочергових задач істотно впливає на подальший розвиток логістичної інформаційної системи і на ефективність ее функціонування.

Принцип чіткого встановлення місць стику. “У місцях стику матеріальний і інформаційний потік переходить через межі правочинності і відповідальності окремих підрозділів підприємства чи через межі самостійних організацій. Забезпечення плавного подолання місць стику є одним з важливих завдань логістики”.

Принцип гнучкості системи з погляду специфічних вимог конкретного застосування.

Принцип прийнятності системи для користувача діалогу “людина – машина”.

Лекція 13. Логістика фінансів та персоналу

1. Ціль, завдання та класифікація логістики фінансів.

Основним завданням фінансового обслуговування матеріальних потоків в логістиці є забезпечення їх руху фінансовими ресурсами в необхідних обсягах, в потрібні терміни, і з використанням оптимальних джерел фінансування.

Логістика фінансів – це спрямований рух фінансових засобів, необхідних для забезпечення ефективного руху визначеного матеріального потоку, які циркулюють як в логістичній системі, так і за її межами (за умови їх прив'язки до цієї системи).

Таким чином, фінансові потоки основним чином забезпечують рух матеріальних потоків і тільки в окремих випадках виступають як самостійні суб'єкти товароруху. Специфіка фінансових потоків полягає, в першу чергу, у потребі обслуговувати процес переміщення в просторі і часі відповідного матеріального потоку.

Фінансова логістика – це окремий напрям логістики, що розглядає управління фінансовими потоками, з позиції бізнесу фінансова логістика – спосіб управління фінансовими потоками, що дає змогу забезпечити фінансову прибутковість підприємства та збільшити його ринкову вартість.

Класифікація завдань фінансової логістики повинна враховувати, окрім особливостей логістики, також вплив фінансового маркетингу та фінансового менеджменту.

Завдання, які вирішуються фінансової логістикою, доцільно розподілити за ступенем їх важливості на три групи: головні (або глобальні), загальні та приватні.

Управління системою фінансової логістики на підприємстві сприяє створенню самоналагоджувальної системи діяльності підприємства в сучасних умовах ринкового середовища, здатної оптимізувати господарські процеси, своєчасно виявляти відхилення, що виникають, і розробляти заходи щодо їхньої ліквідації.

Класифікацію фінансових потоків в логістиці здійснюють за наступними ознаками:

1) По відношенню до логістичної системи:

- зовнішні фінансові потоки, які існують поза межами логістичної системи, що розглядається;

- внутрішні потоки, які існують всередині логістичної системи і видозмінюються відповідно до змін матеріальних потоків.

2) По напрямку руху:

- вхідні – ті, які надходять в середину досліджуваної логістичної системи з-поза її меж;

- вихідні – ті, які виникають в середині досліджуваної логістичної системи і продовжують свій рух поза її межами.

3) По призначенню:

- фінансові потоки пов'язані із закупівлею товарів;

- інвестиційні фінансові потоки;

- фінансові потоки, пов'язані із відтворенням робочої сили;

- фінансові потоки, пов'язані з формуванням матеріальних затрат в процесі виробництва;

- фінансові потоки, які виникають в процесі продажу товарів.

4) В залежності від форм розрахунків:

- грошові фінансові потоки – відображають рух готівкових грошей в національній чи іноземних валютах;

- інформаційно-фінансові потоки – обумовлені рухом безготівкових фінансових засобів;

- обліково-фінансові потоки – виникають в процесі виробництва товарів та послуг і пов'язані з обліком виробничих затрат.

5) По видах господарських зв 'язків:

- горизонтальні фінансові потоки – коли рух фінансових засобів здійснюється між рівноправними суб'єктами підприємницької діяльності;

- вертикальні фінансові потоки – ті, які протікають між дочірніми та материнськими компаніями.

2. Конкурентні економічні потоки та їх логістизація.

В процесі управління матеріальними та пов'язаними із ними потоками часто виникає необхідність більш ширшого розгляду даних процесів, можливо в масштабах не тільки однієї логістичної системи, а й усієї економіки. З цієї точки зору в умовах ринкового середовища на основі сукупних матеріальних та пов'язаних із ними інформаційних та фінансових потоків формуються економічні потоки.

Економічні потоки найчастіше є конкурентними потоками товарів і послуг, які формуються під дією п'яти конкурентних сил, виділених М.Портером. З цієї позиції конкурентними можна назвати наступні потоки товарів і послуг:

1) потоки аналогічних товарів і послуг, які можуть бути вироблені конкурентами;

2) потоки товарів і послуг - замінників (субститутів), які можуть конкурувати між собою;

3) потоки матеріально-технічних ресурсів за доступ до яких конкурують виробники;

4) потоки конкуруючого платоспроможного попиту споживачів на ринку товарів і послуг;

5) потоки конкуруючої пропозиції товарів і послуг на сформованому ринку.

Логістична організація економічних потоків даного типу сприяє нейтралізації негативного конкурентного впливу, підвищуючи, тим самим, позитивний потенціал конкуренції в цілому.

Логістизація конкурентних економічних потоків являє собою постійний пошук компромісів між учасниками логістичних ланцюгів в питаннях затрат і результатів кожного економічного потоку.

Вона проявляється у чотирьох основних формах:

1) узгодження економічних інтересів учасників логістичних ланцюгів (каналів), по яких здійснюється рух економічних потоків;

2) встановлення економічних компромісів в логістичних системах, що створюються для оптимізації раціональних економічних потоків;

3) інтеграція зусиль всіх учасників логістичних систем для досягнення загальносистемних цілей;

4) кооперація ресурсів організаційно і економічно самостійних суб'єктів ринку для найбільш ефективного їх використання в економічних потоках.

Проте, не зважаючи на помітну інтеграційну спрямованість логістики, вона не скасовує конкуренцію взагалі, а лише звужує поле недобросовісної конкуренції і переносить конкурентну боротьбу за межі логістичної системи. При цьому основними типами поведінки учасників логістичних ланцюгів (каналів), по яких здійснюється рух конкурентних економічних потоків, є:

- кооперативна поведінка, яка заснована на узгоджені економічних інтересів, коли загальносистемні вигоди переважають над егоїстичними намірами учасників;

- адаптивна поведінка, яка передбачає постійний пошук компромісів між учасниками на основі їх взаємного прилаштування один до одного;

- корпоративна поведінка, яка передбачає добровільне делегування учасниками частини своїх повноважень для отримання більшого загальносистемного ефекту;

- агресивна поведінка, коли відбувається примусове поглинання учасників однією із фірм, яка домінує на ринку товарів або факторів виробництва.

3. Ціль, завдання та класифікація логістики персоналу.

Глобальні зміни світу вимагають удосконалення глобального управління, управління країнами, підприємствами та їх ресурсами. Це стосується, зокрема, удосконалення методів та інструментів управління таким важливим ресурсом підприємств, як персонал.

Основні причини зміни глобального управління:

1) зміни у діяльності міжнародних організацій;

2) міграція робочої сили, зумовлена міжнародним поділом праці, диференціацією товару, робоча сила в різних країнах та регіонах;

3) зростання та удосконалення ризиків, необхідність їх врахування;

4) нові завдання інколи перевищують можливості організацій;

5) необхідність врахування наслідків недавньої економічної кризи;

6) необхідність врахування зовнішніх економічних чинників функціонування підприємств;

7) дефіцит висококваліфікованих кадрів.

Комплексне забезпечення розвитку персоналу повинно бути забезпечене на основі таких чинників:

– оснащення відповідною інформаційно-комп’ютерною технікою та системою зв’язку для оптимізації діяльності ринкової та інноваційної інфраструктури;

– реалізація наявних переваг вітчизняної кваліфікованої стосовно дешевої робочої сили, власних природних ресурсів, розміщення виробництва та ефекту масштабу; зупинення відтоку висококваліфікованих людських ресурсів за кордон;

– використання всіх переваг людського капіталу для вітчизняної економіки;

– об’єктивне оцінювання ринкового виробничо-збутового потенціалу інновацій;

– комплексне оцінювання рівня та складових потенціалу інноваційного розвитку об’єкта впровадження, забезпечення оптимального співвідношення складових з метою отримання синергічного ефекту;

– аналізування та зменшення ризиків під час вибору партнерів для ділового співробітництва під час реалізації різних проектів.

Конкурентоспроможність компанії, успішна реалізація та використання на ринку її сильних сторін залежить значною мірою від можливостей персоналу, його переваг, які виявляються у двох основних аспектах:

– висока кваліфікація кадрів (надійні високопродуктивні працівники та менеджери ключових напрямків; передові знання та інтелектуальний капітал; видатні підприємницькі та управлінські ноу-хау; стремління до знань та удосконалення; висока мотивація персоналу, достатні стимули для напруженої, якісної трудової діяльності);

– навики та досвід персоналу, які забезпечують зниження собівартості продукції на основі технологічних інновацій, використання ринкових переваг, електронної комерції, інформаційного, комп’ютерного та програмного забезпечення, неповторного стилю реклами та просування товарів (послуг) на ринок, використання традицій першокласного обслуговування, досвіду роздрібної торгівлі, зниження рівня браку.

Необхідно відмітити сучасні тенденції у розвитку персоналу, які мають вплив на логістичні витрати вітчизняних підприємств:

– незначне зростання витрат на оплату праці топ-менеджерів та помітніше зростання витрат на оплату праці менеджерів середньої ланки;

– недостатні витрати на планування кар’єри персоналу порівняно із підприємствами розвинених країн;

– зменшується негативний вплив окремих соціальних, соціально-технологічних та екологічних чинників на діяльність працівників;

– офіс формату “місце для ефективних зустрічей” сприяє підвищенню корпоративної культури, рівня довіри фірми до працівників, ефективної співпраці та взаємодії співробітників між собою, відповідальності за рівень виконання спільної роботи.

4. Оптимізація витрат та ефективність вирішення логістичних проблем розвитку персоналу.

Оптимізація витрат на розвиток персоналу повинна включати такі напрямки:

– встановлення об’єктивно необхідної чисельності усіх категорій працівників;

– встановлення верхньої межі витрат при залученні та використанні інтелектуального капіталу;

– зростання ефективності витрат на залучення високопрофесійних менеджерів та інших категорій працівників;

– зростання ефективності витрат на залучення та використання персоналу у виробничо-господарській діяльності за умови забезпечення високих якісних характеристик персоналу;

– підвищення об’єктивності оцінювання діяльності працівників для ефективної мотивації їх розвитку, ефективності та продуктивності персоналу;

– ефективний контроль витрат на розвиток персоналу;

– дієва мотивація розвитку персоналу (матеріальне та нематеріальне стимулювання, надання соціальних пакетів, участь у прибутках та власності), посилення ролі нематеріальної мотивації;

– впровадження нових сучасних методів праці та розвитку персоналу на основі ефективних оргструктур управління, методів роботи та взаємодії працівників, гнучких графіків, ефективної групової співпраці;

– застосування світового досвіду та сучасних концепцій менеджменту для ефективного розвитку персоналу на підприємстві;

– впровадження інформаційних технологій та програмних продуктів для залучення, обміну, оцінювання ефективності розвитку та навчання персоналу, планування їх кар’єрного зростання у виробничо-господарській діяльності.

Ефективність вирішення логістичних проблем розвитку персоналу залежатиме від таких чинників:

– врахування глобалістичних та інтеграційних процесів на ринку праці, які впливають на розвиток персоналу;

– врахування кризових явищ та демографічної ситуації всередині країни, зменшення відсотка висококваліфікованого персоналу, зменшення відтоку людського капіталу за кордон в умовах дефіциту висококваліфікованих кадрів;

– використання переваг людського капіталу на підприємстві, кваліфікованих та порівняно дешевих за оплатою праці працівників;

– використання ефекту розвитку та навчання персоналу, забезпечення необхідних коштів для розвитку персоналу на основі оптимального розміщення людських ресурсів та їх мотивації;

– ефективне оцінювання та контроль розвитку персоналу.

Ефективна оцінка результатів вирішення логістичних проблем розвитку персоналу та контроль над ними необхідний для правильного розміщення та використання ресурсів підприємства.

Завдання контролю за витратами на розвиток персоналу полягають у відслідковуванні відповідності фактичних результатів роботи з розвитку персоналу запланованим, виявлення сприятливих можливостей для зростання продуктивності та ефективності підприємства через використання людського капіталу.

Витрати на розвиток персоналу слід розглядати як частку загальних витрат у зв’язку із рівнем виконання запитів споживачів, конкретних замовників договорів та контрактів.

При цьому співвідношення ключових економічних показників, які мають якісний чи функціональний характер, ґрунтуються на внутрішніх показниках підприємства. Наприклад, якісний показник “нормативів досконалого замовлення”, який відображає рівень задоволення потреб та запитів споживачів, включатиме необхідні витрати на навчання та розвиток персоналу, пов’язані з кваліфікованішим виконанням замовлення. У фірм, які здійснюють всеохопну та комплексну оцінку результатів, загальний рівень продуктивності зростає на 14–22 % вище ніж у інших фірм.

Американські учені розробили конкретні показники логістичної продуктивності та логістичних витрат, які включають витрати на заробітну плату та якісне виконання працівниками своїх обов’язків на основі підвищення кваліфікації, навчання та розвитку персоналу.

Лекція 14. Логістика сервісу.

1. Поняття, предмет та об’єкт логістики сервісу.

Логістичний сервіс – це сукупність нематеріальних логістичних операцій, які забезпечують максимальне задоволення попиту споживачів у процесі управління матеріальними і інформаційними потоками, найбільш оптимальним, з точки зору витрат, способом. Іншими словами, логістичний сервіс являє собою управління потоками послуг.

Природа логістичної діяльності передбачає можливість надання споживачу матеріального потоку різноманітних логістичних послуг. Логістичний сервіс нерозривно пов'язаний з процесом розподілу і представляє собою комплекс послуг, що надаються в процесі постачання товарів.

Предметом логістичного сервісу є певний комплекс (набір) відповідних послуг.

Об'єктом логістичного сервісу є різні споживачі матеріального потоку: виробничі підприємства, різні розподільні центри і кінцеві споживачі. Здійснюється логістичний сервіс або самим підприємством-виробником, або деяким окремим самостійним підприємством, яке бере участь у виробничо-збутовому процесі і спеціалізується в області сервісного обслуговування матеріальних потоків. Тому в якості об'єктів діяльності підприємств виділяються:

1) продукція як сукупність продуктів промислового і непромислового призначення, послуг різних підприємств та іншої економічної діяльності (ремонтних робіт, будівництва, транспорту, зв'язку тощо), що оцінюється у вартісному або натуральному вимірі,

2) сервісне обслуговування продукції (або матеріальних потоків).

Сервісне обслуговування продукції являє собою сукупність функцій і видів діяльності всіх підсистем підприємства, що забезпечують зв'язок " підприємство-споживач» у розрізі кожного матеріального та інформаційного потоку за показниками номенклатури, якості, кількості, ціни, місця і часу продукції, що поставляється у відповідності до вимог ринку. У якості видів сервісного обслуговування виділяються:

1) сервіс задоволення споживчого попиту, що представляє собою комплексну характеристику рівня обслуговування споживачів, визначається наступними показниками: час, частота, готовність, безвідмовність і якість поставок, готовність забезпечення комплектності і проведення вантажно-розвантажувальних робіт, метод замовлення. На відміну від всіх нижчеперелічених показників є загальним для всіх підсистем підприємства.

2) сервіс надання послуг виробничого призначення охоплює сукупність запропонованих видів сервісного обслуговування продукції, що випускається, тобто набір послуг, що надаються споживачеві з моменту укладення договору на покупку до моменту поставок продукції.

3) сервіс післяпродажного облуговування включає сукупність наданих послуг, необхідних для забезпечення ефективного функціонування продукції в існуючих економічних умовах протягом всього передбаченого життєвого циклу продукції. Сервіс післяпродажного обслуговування здійснюється як до, так і після продажу продукції і включає наступні основні заходи:

- визначення вимог до післяпродажного обслуговування продукції на стадії його розробки спільно зі споживачем;

- визначення послуг, що надаються споживачеві після продажу продукції;

- встановлення порядку післяпродажного обслуговування продукції в процесі обговорення умов її постачання;

- підготовка кадрового складу для проведення експлуатаційних і ремонтних робіт, підготовка і випуск необхідної технічної документації;

- організація забезпечення запасними частинами та інструментами, необхідними для здійснення післяпродажного обслуговування;

- управління обслуговування продукції;

- підготовка необхідної інфраструктури для забезпечення післяпродажного обслуговування;

- розробка системи заміни продукції на її сучасні модифікації і утилізації старої продукції.

4) Сервіс інформаційного обслуговування характеризується сукупністю інформації, наданої споживачеві про продукцію та її обслуговуванні, методів і принципів, а також технічних засобів, використовуваних для обробки і передачі інформації.

5) Сервіс фінансово-кредитного обслуговування являє собою сукупність різноманітних варіантів оплати продукції, систему знижок і пільг, що надається споживачам. Тут необхідно розглядати різні форми кредиту: а) залежно від позиченої вартості (товарна, грошова і змішання), б) в залежності від того, хто є кредитором: банківська, комерційна, державна, міжнародна, громадянська, виробнича, споживча структура, в) в окремих випадках необхідно розглядати такі форми кредиту (пряма, непряма, явна, прихована, стара, нова, основна, додаткова, розвитку, нерозвитку та ін.)

Споживач при виборі постачальника бере до уваги можливості останнього в області логістичного сервісу, тобто на конкурентоспроможність постачальника впливає асортимент і якість пропонованих ним послуг. З іншого боку, розширення сфери послуг пов'язане з додатковими витратами.

Широка номенклатура логістичних послуг і значний діапазон, в якому може змінюватися їх якість, вплив послуг на конкурентоспроможність фірми і величину витрат, а також ряд інших факторів підкреслюють необхідність для фірми мати точно визначену стратегію в області логістичного обслуговування споживачів.

Послуга в узагальненому розумінні - це деяка дія, що приносить користь споживачу. Послуга як продукт праці має споживчу вартість, і це визначає її товарний характер, який виражається в здатності бути реалізованою споживачами як своєрідний товар. Ця риса споріднює послуги з матеріальним товаром. При цьому вартість сервісних послуг іноді може перевершувати витрати безпосередньо на виробництво продукції.

Робота з надання послуг, тобто із задоволення будь-чиїх потреб, називається сервісом. Сервіс нерозривно пов’язаний з розподілом і є комплексом послуг, які надаються в процесі замовлення, купівлі, постачання і подальшого обслуговування продукції.

Виходячи з цього логістичний сервіс може бути реалізова ний тільки в сферах розподілу і обігу, він є певною сукупністю послуг, які надаються в процесі безпосереднього постачання товарів споживачам, що є завершальним етапом просування матеріального потоку логістичними ланцюгами.

Логістичне сервісне обслуговування споживачів може здійснюватися як самим виробником, так і торгово-посередницькою структурою, а також спеціалізованими транспортно-експедиційними фірмами. Це залежить від виду логістичної системи, рівня вимог споживачів і стратегії постачальника (виробника, торгового посередника).

Виходячи на ринок логістичних послуг, продуценти повинні враховувати основні характеристики даної товарної категорії, які визначають умови і параметри логістичної діяльності. Такими характеристиками є:

- неможливість відчути послуги “на дотик”. Виявляється в складності специфікації послуг сервісною фірмою, а також у складності їх оцінки покупцем;

- невіддільність від джерела. Логістичні покупки як форма діяльності невіддільні від свого джерела на відміну від матеріального товару, який може існувати належно від присутності або відсутності його джерела (продуцента);

- мінливість якості. Якість логістичних послуг виявляє тенденцію до коливань залежно від ступеня досконалості логістичної системи, вимог клієнтів, впливу багатьох випадкових факторів;

- адресність послуг. Логістичні послуги надаються замовнику безпосередньо. Це відрізняє їх від товару в матеріальному вигляді, який випускається, орієнтуючись, як правило, не на конкретного споживача, а на загальний попит цільового ринку;

- унікальність для одержувача. Кожна логістична послуга, яка надається, унікальна для одержувача. Інша подібна послуга буде відрізнятися від попередньої за своїми параметрами, термінами, якістю, умовами виробництва і споживання;

- неможливість накопичення послуг. Послуги не можна зробити про запас, їх не можна складувати, тобто накопичення “запасу” даного виду продукції неможливе;

- еластичність попиту. Перевагою логістичних послуг порівняно із товаром у матеріальному вигляді є їх велика еластичність на ринку збуту. У нормальних економічних умовах дуже швидко зростає попит на логістичні послуги зі зниженням на них цін і збільшенням доходів підприємств – споживачів. При чому темпи зростання попиту на логістичне обслуговування значно перевищують його динаміку на матеріальні товари;

- оперативність. На відміну від товарів у матеріальному вигляді або інших видів діяльності, де швидкість і стрімкість виконання робіт не завжди є позитивними щодо кінцевого результату, логістичні послуги, як правило, дають тим більший економічний ефект, чим швидше відбувається їх реалізація. Дуже часто саме оперативність послуг залучає потенційних замовників.

Зазначені характеристики і особливості просування послуг відіграють важливу роль у логістичному процесі при дистрибуції товарів.

Природа логістичної діяльності передбачає можливість надання споживачу матеріального потоку різноманітних логістичних послуг. В цілому всі роботи й операції в сфері логістичного обслуговування можна класифікувати за такими ознаками:

Однією з головних задач логістичної служби є пошук оптимальної величини рівня обслуговування. Для цього необхідно аналізувати параметри якості сервісу, визначаючи розбіжності між очікуваним і фактичним результатами.

1. Розбіжність між очікуваннями покупця в якості сервісу і сприйняттям підприємства цих очікувань. Ця розбіжність виникає, тому що представники підприємства не завжди розуміють, що покупець має на увазі під високою якістю послуг. Причини виникнення подібної ситуації: недостатність маркетингових досліджень, неадекватність використовуваних оціночних параметрів вимірювання якості сервісу, неточність інформації, яка містить факти про попит на послуги і оцінки їх якості, велика кількість рівнів логістичного менеджменту.

2. Розбіжність між сприйняттями очікувань споживачів і дійсним якістю послуг. Можливі причини розриву: невідповідність вимог до якості підприємства і споживачів, недостатній рівень виконавської та технологічної дисципліни на підприємстві, низький рівень стандартизації якості, слабка система контролю якості.

3. Розбіжність між рекламованим і реальним сервісом. Причини розбіжності: неадекватні горизонтальні комунікації серед оперативного персоналу та персоналу відділу маркетингу логістичної системи, схильність до перебільшення достоїнств сервісу в рекламі.

Формування споживчих очікувань будується на використанні наступних ключових факторів:

- мовних комунікацій, тобто тієї інформації, яку покупці дізнаються від інших клієнтів;

- особистих потреб. Даний фактор відноситься до особистості покупця, його запитам, поданням про якість сервісу, політичних, релігійних та ін переконанням;

минулого досвіду, тобто використання такого ж або подібного сервісу;

- зовнішніх повідомлень, тобто реклами у ЗМІ.

Купівельні очікування