Принципи аналізу взаємозв’язку історичної думки

І НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ (2 год.)

Історична пам’ять і традиція у становленні та розвитку національної свідомості.

Основні поняття: історична пам’ять, історична традиція, історичний досвід, історична свідомість, етнічна свідомість, національна свідомість.

Механізм формування історичної пам’яті, її рівні, форми існування, ознаки. Актуалізована історична пам’ять, як основа для історичної свідомості спільноти. Роль наукової історичної думки. Ввлив національних наукових

історичних шкіл на стан історичної свідомості нації. Відповідність між конфліктною концепцією формування національної свідомості та конфронтаційною функцією історичної науки.

Міфологічний компонент історичної та національної свідомості. Визначення метафізичної картини сучасного духовного світу. Роль міфу у процесі виникнення модерних націй. Націотворча роль національної міфології. Протиставлення історичної свідомості та міфотворчості. (О. Забужко, С. Єкельчик). Аналіз перманентного використання політичною елітою реформульованих міфів (Г. Касьянов). М. Попович про відмінність функціонального призначення історії та міфології.

ТЕМА 5. НАУКОВІ ШКОЛИ ІСТОРИКІВ У РАДЯНСЬКІЙ ТА ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ (1921–1991 рр.) (2 год.)

Українська історична наука на переломі: від окремої галузі до наукової дисципліни (початок 1920-х – середина 1950 рр.). Історичні дослідження історико-філологічного відділення Всеукраїнської академії наук. Створення у 1921 р. комісії з вивчення історії Великої жовтневої соціалістичної революції в Україні та історії КП(б)У (Істпарт). Український інститут марксизму-ленінізму (УІМЛ) та його реорганізація у 1931 р. у Всеукраїнську асоціацію марксистсько-ленінських науково-дослідних інститутів (ВУАМЛІН).

1920-ті роки – “золота доба” української історичної науки. Представники старих історичних шкіл Д. І. Багалій, В. С. Іконников, О. І. Левицький Д. І. Яворницький. Марксистські історики 1920-х років. Молоде покоління радянських істориків – В. Л. Ернст, П. В. Клименко, В. А. Пархоменко, І. Є. Черкаський, М. Яворський.

Утворення спеціалізованих установ, дослідницьких центрів. Комісія української історіографії ВУАН. Стан історичної науки у радянському моноідеологічному суспільстві (30-ті роки). Вмонтування історичної науки в політичну структуру СРСР. Створення Інституту історії України Академії наук УРСР (1936 р.).

Силовий тиск на істориків. Організаційний та ідейний розгром школи М. Грушевського. Вульгаризований марксизм, догматизм. Інститут історії партії при ЦК КП(б)У.

Українська історична наука в роки Другої світової війни. Українські радянські наукові школи істориків кінця 50-х – початку 80-х років ХХ століття: у пошуках власної ідентифікації. Радянська версія українського минулого.

Лібералізація партійної політики щодо історії. Заснування “Українського історичного журналу” (1957). Книга П. Шелеста “Україна наша Радянська” – владне бачення української історії. Дискусії з питань історії Компартії України. Підготовка і видання 26-томної “Історії міст і сіл Української РСР, двохтомної “Історії Української РСР (1955–1956 рр.). Створення історико-культурного заповідника на острові Велика Хортиця (1965 р.), Українського товариства охорони пам’ятників історії і культури (1966 р.). Історична спадщина М. Брайчевського, Р. Іванченко. Спроби реабілітації дискредитованих істориків М. Грушевського, М. Яворського. Активізація досліджень з історії козацтва (О. Апанович, М. Куценко, Д. Наливайко, І. Шаповал). “Історія Української РСР” (1967 р.).

Інститут історії АН УРСР, Інститут історії партії при ЦК КПУ.

Українські історичні школи доби другого інтелектуального ренесансу (друга половина 1980-х – 1990-ті роки). Українська історична наука на еміграції.