Леся Климак

Лірична, зворушлива, ванільна

Щастя

За скільки ви купили щастя?

За сотні? Тисячі? Мільярд?

Чи довго втримати вам вдасться?

Його ж ви взяли напрокат.

В руках тримаєте не власне.

У когось вкрали й мовчите.

Той – хтось – є зараз так нещасний,

Бо вмить утратив зразу все.

А ви зловтішно смієтеся.

Гадаєте, так буде все?

Від вас вже скоро відвернеться,

Те щастя – вкрадене й чуже.

***

Любов лиш лікують любов’ю,

А сльози лікує лиш сміх.

Хоч зараз я є не з тобою,

та я щасливіша за всіх.

Образи стирає прощання,

А біль лиш долає любов.

Все зводиться знов до кохання,

Й цей лікар до мене прийшов.

Сестрі

Дві сльозинки скотились у руку,

Їх впіймала вмить старша сестра:

«Ну чого ж ти ридаєш, маленька?!

Заспокойся, з тобою є я».

Всі страхи розлітались туманом

У дитячій моїй голові.

Почувалась могутнім Гераклом –

Все під силу з сестрою мені.

Як задачі ламали мій мозок,

І ніяк не складався вже твір –

Враз ставало так ясно від слова:

«Ти все зможеш, лиш в себе повір!»

І сестричка сідала навчати,

Хоч в самої болить голова.

Та вона не могла пропускати

Вчити мудрості й трохи життя.

Коли вибір ставав неможливий,

Безпорадність у серці гула,

Біль душив, я робилась безсила –

То повітря давала сестра.

Оживляли мене знову й знову

То поради її, то слова.

А як часто ішла на дорогу,

І несла тихо мого хреста.

Та я виросла… І зрозуміла,

Що вже в силі допомогти.

Як вона, може, я б не зуміла,

Та я спробую задля сестри.

Я готова віддати утричі,

Щоб вона усміхалась завжди,

Та сама усе робить по звичці,

І не бачить моєї руки.