Лист до молодшого брата

Спитай себе, дитино, хто ти є

І в серці обізветься рідна мова.

Дмитро Павличко

Двомовність – це шизофренія.

N.N.

Привіт, мій братику!

Знаю, ти злишся, коли я тебе так називаю, але хоч ти й виріс більший за мене, ти все одно завжди залишатимешся моїм молодшим братиком.

Батько наполегливо вимагає, щоб я прийняла тебе у свій дім. Дивний якийсь… ти й так тут майже живеш, тут усі книжкові шафи завалені твоїми книгами, тут завжди лунають твої улюблені пісні, навіть твої старі іграшки тут… Пам’ятаєш, який ти в дитинстві був жорстокий егоїст, малий імператор, народившись другою дитиною, ти прагнув стати одинаком… Я вибачила тобі, але не забула…

Ми ж теж можемо зажити в мирі, як діти в інших сім’ях. Я подам тобі руку і поведу у свій сад, де серед чудових квітів і розлогих дерев, чути райський спів солов’я. Поведу тебе над прозорий став, в якому плавають чудні риби, а вночі русалки. Поведу тебе у ліс, древній ліс, де в заростях ховаються звірі та лісові мавки. Поведу тебе у свій затишний дім й не виганятиму тебе, обіцяю, тільки й ти пообіцяй, не топтати моїх квітів й не ламати дерев, не засмічувати став і не кривдити звірів… пообіцяй не турбувати духів…

Але треба бути обережним… дуже обережним, щоб з нашого дому не вийшли потвори.

Ще ніяк не можу забути той день, коли ти намагався спотворити мені обличчя… Але тепер я не така добра й поступлива як колись, мені вистачить… сил, спотворити у відповідь тебе…

Знаючи твою розпусну натуру, я змушена ще й вимагати обіцянки не заходити до моєї спальні, не домагатись, бо від твоєї хтивості народяться почвари, які знищать нас обох.

Якщо ти все це мені обіцяєш, можеш переїжджати, але пам’ятай, щоб жити мирно нам просто потрібно зберігати дистанцію. І навіть якщо ми житимемо в мирі, ми все ж ніколи не зможемо співати разом пісень...

Бувай.

Без любові, без ненависті, твоя старша сестра.