Біло-чорне серце

Сьогодні над білими легко-невагомими хмарами я жадібно ковтаю танучий у гарячо-рожевих пальцях екзотичний для неї та рідний для мене чорний шоколад. Він так нагадує її, хоч це й парадоксально.

Сьогодні я шукаю місце, де буду рідним і своїм, де на мене не тикатимуть пальцями, плюючи в очі, де не прийдеться тікати від лисих дурнів з білими шнурками на масивних чоботях, де просто буду жити, не ховаючи лице, де зможу я… її забути… хоч це і не можливо…

Я познайомився з нею там, де народився, хоч виявилось, що на чужині.

Вона… це білий з родзинками шоколад, що так ніжно тане у роті, якого й не з’їж багато, бо надто солодко…

…впиваюсь ним… текучим білим молоком із кров’ю плакучо-чорного серця… той запах її тіла… …пахло шоколадом…

Одна… та, що розуміла…і…і, як на диво, любила… та ті слова, що буде ще і нам добре, що не треба буде більше ховатись від усіх ворожих поглядів, що батько не уб’є, що треба час….

……………а час, мабуть, не любить темряви, виходить і мене не терпить!!! Спішить, летить, біжить і невблаганно нищить чорно-чужий ґрунт, у який впираю такі ж ноги.

Шум хмар, та чую лиш її останні фрази:

- Ти інший, не такий як всі, і цього уже не приховаєш. Пробач, та батько все ж не розуміє, він божиться вбити нас обох… він… та що там він!!!! Усі мої знайомі й друзі, вони мене не розуміють і сміються… …мені так боляче…. я заплуталась….. Мені страшно за нас, тому………………………………………………………………прости…. та все скінчено, я не твоя….. ми різні, тепер уже й чужі…….шукай собі рівню, як каже батько… прощавай……………………………………..

У неї був ще цілий багаж образливих для мене слів, закладених батьком…. Та, не договоривши, вона пішла зронивши біле молоко з очей… я квапливо ловив білу тінь, та її поглинула темрява, а я ховався в ній…..

Літак летить, а я смакую далі шоколад.

О, білий з грильяжем я зразу викидаю, адже він винен у біді… її … він батько… цей грильяж уже старий і розкусити не можливо… він черствий… я викидаю!!!!!

У сумці залишилося ще дві плитки долі:

НОВИНКА!!!: біло-чорний шоколад!!! Це знак? Адже він існує! Чи це уява від передозування білої глюкози?!

А що там далі в торбі???!!!!

Молочна плитка!!!:) Наслідок?! О, НІ. Це просто моя мрія.

Посадка літака. Вона кінцева?

АФРИКА…

Спускаюсь сірими сходами і розумію…. що ворожість кольору зникає. Я однотонно-чорний з усіма. Не виділяюся навіть білими зубами.

Я вдома… та серце ворожо-біле рветься з тіла до її, мабуть, чорно-рідного.

Між нами океан, та хоч і не п’яний, я пробіжусь колись по ньому й запитаю в неї:

- ЯК ЖИТТЯ???