Аналіз використання робочого часу

Кількісною характеристикою використання робочої сили є показники тривалості робочого дня. Як свідчить статистика, загальна величина робочого часу протягом року має сталу тенденцію до зменшення. На сьогодні законодавчо встановлено п’ятиденний робочий тиждень (40 робочих годин).

Використання робочого часу по категоріях робітників зазвичай аналізується за допомогою таких двох показників, як середня кількість днів, відпрацьованих робітником за звітний період (місяць, квартал, рік), і середня тривалість робочого дня (зміни). Ці показники можна обчислити на підставі даних звіту підприємства з праці.

Перший показник, який характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні), залежить від таких факторів: кількості вихідних і святкових днів; кількості днів чергової відпустки; інших видів відпусток, передбачених законодавством; кількості днів непрацездатності; неявки на роботу з дозволу адміністрації; прогулів; інших.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника визначають такі фактори:

— величина нормативного робочого тижня;

— час простою впродовж дня, зафіксований в обліку;

— час понадурочної роботи (збільшує величину показника);

— час інших скорочень робочого дня, передбачених законодавством (для підлітків, матерів-годувальниць тощо).

Під час аналізу знаходять відхилення цих показників від плану, порівнюють їх з аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюють конкретні причини можливих відхилень. Особливу увагу при цьому необхідно звертати на величину зафіксованих в обліку непродуктивних втрат робочого часу через такі обставини:

— неявку на роботу з дозволу адміністрації;

— прогули та цілодобові простої;

— внутрішньозмінні простої, зафіксовані в обліку;

— облікований брак продукції.

Проте необліковані втрати робочого часу можуть бути значно більшими. Вони спричинюються недоліками в організації виробництва та управління, простоями устаткування через його несправ­ність, відсутністю на робочому місці сировини, матеріалів, інструменту та інших ресурсів, низькою трудовою дисципліною. Втрати робочого часу пов’язані також з непродуктивною роботою: випуском бракованої продукції, яка не фіксується в обліку; випуском непотрібних для складання кінцевої продукції деталей (некомплектне виробництво); списанням на збитки загублених або вкрадених деталей; несанкціонованим виробництвом іншої («лівої») продукції.

Унаслідок неврахованих простоїв і втрат завищується фактично відпрацьований час, оскільки наведені у звітності показники часу роботи визначаються як різниця між загальною кількістю явочних днів або годин і врахованими простоями.

Приховані від обліку внутрішньозмінні перерви та простої робітників можна виявити за допомогою побічних розрахунків або вибіркових спостережень та опитувань робітників.

За результатами аналізу необхідно розробити заходи щодо зменшення втрат робочого часу і пов’язаних з ним непродуктивних виплат заробітної плати. Особливу увагу при цьому слід звер-
нути на поліпшення обліку внутрішньозмінних втрат робочого часу.