Поняття субстанції.

Питання першооснови світу, першоцеглини, початку світу цікавили людей з давніх давен. В давній Греції та Індії наводили свої концепції походження світу. Повітря, вода, число, вогонь, атом. Але ближче всіх до цього питання (субстанції) підійшов Анаксимандр, який визначив поняття «апейрон» як безякісну, безмежну, нескінченну матерію – першоречовину.

Субстанція (лат. substantia – єство, щось, що лежить в основі), згідно філософському словнику, може визначатися як об'єктивна реальність, що розглядається з боку її внутрішньої єдності; як матерія в аспекті єдності всіх форм її руху (словник 1989 року); як гранична підстава, що дозволяє зводити чуттєве різноманіття і мінливість властивостей до чогось постійного, відносно стійкого і самостійно існуючого. Поняття «субстанція» - латинського походження (substantia -- сутність); у середньовічну добу поняття «субстан­ція» тлумачилось примітивно-фізично: як речовина, з якої складаються різноманітні одиничні речі. Середньовічне ми­слення припускало існування різноманітних субстанцій, які не перетворювалися одна на одну. У цьому значенні поняття «суб­станція» широко експлуатувалось в алхімії, і до цього часу використовується в медицині, фармацевтиці.

У сучасній філософії категорія субстанції - це реальність, яка розглядається з боку її внутрішньої єдності, матерія (або дух, монада, гомеомерія) в аспекті єдності всіх форм її руху, всіх виникаючих у цьому русі відмінностей і протилежностей.

Різноманітні уявлення про те, з чого утворився і з чого складається світ, поєднались пізніше у понятті субстанції – латинському слові, яке означає – “те, що знаходиться під чимось”, тобто те, що лежить в основі будь-чого. Протягом історії філософії пошуки субстанції, світової основи то виходили на перший план, то сходили нанівець. Традиційно субстанція визначається у філософіїяк те, що існує в самому собі і завдяки самому собі, а не в іншому і завдяки іншому, те, що залежить лише від себе. Субстанція не зумовлена нічим, що є у світі, а в той же час зумовлює все у світі. Вона не має якоїсь зовнішньої причини, є причиною самої себе і всього іншого. Можна навести ще класичне визначення субстанції, зроблене голландським філософом XVII ст. Б.Спінозою: “Під субстанцією я розумію те, що існує само в собі і виявляється само через себе, тобто те, виявлення чого не має потреби у вияві іншої речі, із якої повинно було б утворитися”. Привабливість ідеї субстанції в тому, що вона надає можливість цілісного, впорядкованого, завершеного, можна сказати, зручного, комфортного уявлення про світ.

Відповідно до того, як вирішується основне метафізичне питання (Що первинне?), філософи поділяються на: моністів; дуалістів; плюралістів.

В основі монізму (від грецьк. Monos — один, єдиний) ле­жить філософський принцип, згідно з яким все існуюче єдине у своїй основі, має одне-єдине джерело. Розрізняють матеріалістичний та ідеалістичний монізм.

Дуалізм — це філософський принцип, згідно з яким матеріальне і психічне, матеріальне і духовне начала абсолютно різні, незалежні одне від одного і складають дві субстанції. Дуалістами були такі відомі філософи, як Рене Декарт і німецький філософ Іммануїл Кант. Декарт, наприклад, вважав, що в основі світу лежать дві субстанції: духовна (мисляча) і тілесна (протяжна). На його думку, ці два начала представлені в людині як душа і тіло. Дуалістом був також і Кант, у філософії якого поряд з ідеальним (свідомістю людини) існує також так звана «річ у собі», тобто об'єктивна основа явищ, яку він вважав непізнанною.

Представники плюралізму (від лат РІuralis — множинний) вважають, що основу дійсності складає розмаїття автономних, діяльних, духовних або матеріальних субстанцій. Одним з перших філософів-плюралістів був давньогрецький філософ Анаксагор, який увів у філософський обіг термін «гомеомерія». Гомеомерія, за Анаксагором, це найдрібніший елемент будь-якої якості, який містить в собі нескінченість взагалі існуючих якостей («все у всьому»). Вона нескінченно подільна; але у будь-якій її частині міститься все існуюче. «Світ не просто не­скінченний, а «нескінченно нескінченний», — стверджував він. Плюралістичною була філософська концепція німецького філософа Готфріда Лейбніца. Він вважав, що світ — це сукуп­ність замкнених в собі духовних одиниць — монад.