Рух, простір і час як форми існування матерії.

Матерія існує завдяки саморухові та саморозвитку. Рух – це будь-яка зміна явища чи предмета, це зміна взагалі. Рух, зміна є такою єдністю протилежностей, коли вони взаємно передбачають одна одну, коли немає однієї без взаємозв’язку з іншою. Постійне виникнення і одночасне вирішення цієї суперечності і є рух. Рух – абсолютний, невід’ємний атрибут усього сутнього. Універсальною властивістю Всесвіту є розвиток. За діалектичним розумінням, розвиток – це зміна матеріального та духовного світу, його перехід від старого до нового. Історичний досвід людства, логіка пізнання світу переконують нас у тому, що світ – це рухома матерія, пізнання ж форм руху матерії неможливе без знання про простір і час.

Простір – це така форма існування матерії, її атрибут, що характеризується співіснуванням об’єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурованістю й іншими ознаками.

Час – це внутрішньо пов’язана з простором і рухом об’єктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами й темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів.
Простір і час – це філософські категорії, що відображають основні форми існування матерії. Просторово-часові характеристики має будь-яке явище світу. Якщо простір є найзагальнішою формою збереження змісту об’єктивної реальності, то час – це форма його розвитку, внутрішня міра його існування та самопізнання.
Єдність просторово-часових властивостей світу називають просторово-часовим континіумом, а їх універсальність і цілісність – формою організації всього розмаїття нескінченного світу. Кожна частина світу має власні просторово-часові характеристики.

Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній, філософський зміст простору й часу. Кожне покоління людей прагне створити свою цілісну картину світу, визначити закономірності його розвитку, пізнати його сутність та опанувати його просторово-часові виміри.

Еволюція сучасної картини світу пов’язана з рухом від класичної до некласичної та пост некласичної картини світу.

Класична картина світу базується на досягненнях Галілея та Ньютона, створює графічний образ прогресивно скерованого лінійного розвитку з жорсткою детермінацією. Минуле визначає сучасне, дійсність визначає майбутнє. Усі стани світу можуть бути прорахованими та передбаченими. Вона є механістично-раціоналістичною.

Некласична картина світу зароджується під впливом перших теорій термодинаміки, які піддають сумніву універсальність законів класичної механіки. Перехід до некласичного мислення був здійснений під час революції в природознавстві на межі XIX–XX ст., також під впливом теорії відносності Ейнштейна. У некласичній картині світу виникає гнучкіша за класичну система детермінації та враховується новий фактор – роль випадку. Постнекласична (синергетична) картина світу розроблена у 80-х рр. XX ст., з урахуванням досягнень бельгійської школи Іллі Пригожина. Розвиток системи здійснюється в певних напрямах, але її стан у кожний момент часу не детермінований. Поведінка індивіда при виборі шляхів діяльної активності може бути багатоваріантною. Із самого початку і до будь-якого моменту часу майбутнє залишається невизначеним. Розвиток може відбутися в одному з декількох напрямів, що визначається будь-яким незначним фактором. Достатньо лише невеликої енергетичної дії так званого “уколу”, щоб система перебудувалась і виник новий рівень організації.

З усіх відомих філософії концепцій простору і часу більш поширеними є дві — абсолютна й відносна, або як їх ще визначають, субстанціальна та реляційна концепції простору і часу.

Субстанціальна концепція часу панувала в уявленнях про світ до кінця XIX століття. Найбільш чітко і послідовно вона міститься у вченнях видатного англійського фізика Ісаака Нью­тона. Суть її можна представити таким чином:

1. Простір і час — це загальні, але самостійні й зовнішні щодо світу реальності. Простір і час об'єктивні, але незалежні від матеріальних систем, явищ, процесів, що складають речовинний світ.

2. Простір і час розуміються як вмістилище світу, вони є своєрідними вісями координат, в яких виявляється і перебуває все суще.

3. Абсолютність простору і часу обумовлюється тим, що їх властивості незалежні одна від одної.

4. Простір і час абсолютні ще і тому, що їх властивості незмінні.

5. Простір, за Ньютоном і Лапласом, — це нескінченна про­тяжність, простір тривимірний, неперервний, лінійний.

6. Час — одновимірний, однонаправлений, незворотний і асиметричний, оскільки неможливе повто­рення минулих станін, тому що причинно-наслідковий зв'язок незворотний.

7. Час — це тривалість, у якій відбуваються всі процеси у світі.

На відміну від субстанціональної, реляційна концепція по­чала формуватися на загальнофілософському підґрунті з ідей Р.Декарта і видатного німецького вченого, математика і філосо­фа Готфріда Вільгельма Лейбніца. Математично і фізично ця концепція була обґрунтована у XX столітті у працях Анрі Пуа­нкаре, Лоренца і в теорії відносності Альберта Ейнштейна — найвидатнішого фізика XX століття. Сутність реляційної концепції простору і часу може бути визначена такими тезами: 1. Простір і час є загальними формами буття матерії, але вони не можуть бути зовнішніми властивостями;

2. Простір і час залежні від форм руху матерії, вони нероз­ривно пов'язані з ними, з структурними особливостями і проце­сами розвитку в різних типах матеріальних систем та утворень.

3.Простір і час відносні, тому що їх властивості взаємопов’язані; зміна властивості одного викликає зміну властивості другого.

4.Простір і час відносні, тому що є мінливі; як і властивості матерії, ці властивості кількісно і якісно невичерпні.