Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Зовнішньоекономічної діяльності
|
|
У світі поступово склалося розуміння того, що глобальне господарство не в змозі стабільно функціонувати за відсутності певних спільних для всіх (або переважної більшості) країн механізмів координації та управління, що обумовило виникнення системи міжнародних економічних та фінансових організацій з мандатом спостерігати за світовим економічним розвитком, попереджати дисбаланси, що виникають, і надавати всебічну підтримку країнам, що потребують її. Ключова роль у цій системі належить Світовій організації торгівлі (СОТ).
СОТ є міжнародною організацією з розроблення та запровадження глобальних правил торгівлі між державами, забезпечення її розвитку та передбачуваності максимально можливою мірою.
Функціями СОТ є:
– адміністрування торговельних угод СОТ;
– забезпечення проведення торговельних переговорів;
– вирішення торговельних спорів;
– моніторинг національної торговельної політики країн-членів;
– технічна допомога та навчання для країн, що розвиваються;
– співпраця з іншими міжнародними організаціями.
В основі діяльності СОТ знаходяться угоди СОТ, укладені більшістю держав – учасниць системи світової торгівлі. Ці документи встановлюють правові принципи міжнародної комерції. За своєю суттю вони є договорами, що зобов’язують уряди утримувати власну торговельну політику в узгоджених рамках.
Основоположна мета СОТ – сприяти протіканню торгівлі настільки вільно, наскільки це є можливим, допоки відсутні небажані побічні ефекти. Це означає, зокрема, усунення перешкод (бар’єрів) для торгівлі та забезпечення прозорості та передбачуваності торговельних правил.
Повний пакет угод СОТ нараховує біля 60 угод та домовленостей, які, однак, можуть бути представлені у вигляді 6 блоків, які регулюють: правовий статус СОТ як міжнародної організації; здійснення міжнародної торгівлі у трьох основних сферах – торгівлі товарами, послугами та об’єктами інтелектуальної власності; вирішення спорів в рамках СОТ; моніторинг національної торговельної політики країн-членів (див. таблицю):
| Марракешська угода про створення СОТ від 15 квітня 1994 р. | ||
| Торгівля товарами | Торгівля послугами | Торгівля об’єктами інтелектуальної власності |
| Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 р. | Генеральна угода з торгівлі послугами | Угода про пов’язані з торгівлею аспекти інтелектуальної власності |
| Інші угоди з торгівлі товарами та додатки (див. примітку до табл.) | Додатки, що встановлюють правила допуску послуг у певні сектори | |
| Переліки зобов’язань країн-членів (щодо допуску певних товарів на внутрішні ринки) | Переліки зобов’язань країн-членів (щодо допуску певних послуг на внутрішні ринки) | |
| Порозуміння про правила та процедури щодо врегулювання спорів | ||
| Механізм перегляду торговельної політики |
Примітка до таблиці:
До інших угод з торгівлі товарами, які тлумачать і розвивають положення Генеральної угоди з тарифів та торгівлі, належать: Угода з сільського господарства, Угода з застосування санітарних та фітосанітарних заходів, Угода з технічних бар’єрів у торгівлі, Угода з інвестиційних заходів, пов’язаних з торгівлею, Угода про застосування статті VI Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 р. (Угода про андидемпінг), Угода про застосування статті VIІ Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 р. (Угода про митну оцінку), Угода про огляд вантажів перед відправленням, Угода про правила походження товарів, Угода про процедури ліцензування імпорту, Угода про субсидії та компенсаційні заходи, Угода про захисні заходи.
Угоди СОТ є великими за обсягом та складними, оскільки охоплюють широке коло питань (як-от: сільське господарство, текстиль та одяг, банківська справа, телекомунікації, державні закупівлі, промислові стандарти, санітарні вимоги щодо харчових продуктів, інтелектуальна власність та багато інших). Однак ряд фундаментальних принципів, які становлять основу системи світової торгівлі, пронизує всі ці документи. До таких принципів належать:
принцип торгівлі на недискримінаційній основі. Недискримінаційний характер торгівлі забезпечується шляхом запровадження режиму найбільшого сприяння та національного режиму.
Режим найбільшого сприяння означає однакове ставлення до усіх країн – членів СОТ як торговельних партнерів.
Згідно з угодами СОТ, держави зазвичай не можуть дискримінувати своїх торговельних партнерів. У разі надання певній державі особливої преференції (як-от нижча ставка мита на ввезення певного товару), така ж преференція має бути надана усім іншим державам - членам СОТ.
Принцип найбільшого сприяння (most-favoured nation (MFN) principle) є настільки важливим, що закріплений в ст. 1 Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ), яка регулює торгівлю товарами. Принцип найбільшого сприяння є пріоритетним і для Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС) (ст. 2) та Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) (ст. 4), хоч у кожній з зазначених угод підхід до цього принципу має деякі особливості.
Дозволяються деякі винятки з принципу найбільшого сприяння, наприклад: укладання рядом держав угоди про вільну торгівлю, яка застосовуватиметься тільки до товарів у межах відповідного угруповання, дискримінуючи таким чином товари, що походять з-за меж угруповання; надання державами спеціального доступу до своїх ринків країнам, що розвиваються; застосування заходів захисту вітчизняного виробника у разі недобросовісної конкуренції з боку іноземних постачальників товарів. Однак можливість застосування таких винятків згідно з угодами СОТ обмежена суворими умовами. Загалом найбільше сприяння означає, що у разі, коли країна знижує торговельний бар’єр або відкриває ринок, вона повинна зробити це щодо аналогічних товарів або послуг усіх своїх торговельних партнерів – членів СОТ.
Національний режим означає однакове ставлення до іноземних та вітчизняних суб’єктів господарювання у сфері торгівлі. Імпортні та вироблені та внутрішньому ринку товари повинні мати однаковий правовий режим – принаймні, після того, як імпортні товари потрапили на внутрішній ринок. Те ж саме стосується іноземних та вітчизняних послуг, а також іноземних та вітчизняних торговельних марок, авторських та патентних прав. Принцип національного режиму так само знаходимо у трьох основних угодах СОТ (ст. 3 ГАТТ, ст. 17 ГАТС та ст. 3 ТРІПС), хоч, знову ж таки, підхід до цього принципу у кожній з трьох угод дещо відрізняється.
Національний режим застосовується тільки коли товар, послуга або об’єкт інтелектуальної власності потрапили на ринок відповідної країни. Таким чином, справляння мита при імпорті не є порушенням національного режиму, навіть коли вироблювані на внутрішньому ринку товари не обкладаються аналогічним податком;
принцип лібералізації торгівлі. Зниження торговельних бар’єрів – один з найбільш очевидних шляхів заохочення торгівлі. Бар’єри, про які йдеться, включають митні ставки (тарифи) та нетарифні заходи (як-от: імпортні заборони чи квоти, які вибірково обмежують кількості товарів, що можуть бути ввезені в країну).
З часу укладення ГАТТ (1947 р.) відбулося вісім раундів торговельних переговорів, спрямованих на встановлення більш сприятливих умов торгівлі. Дев’ятий, у рамках Порядку денного з розвитку, прийнятого у м. Доха (Катар), триває нині. Спершу переговори зосереджувалися на зниженні тарифів (мит) на імпортні товари. Як результат, на середину 1990-х рр. тарифні ставки розвинених країн на промислові товари знизилися до рівня менше ніж 4 відсотки. У 1980-х рр. переговори поширилися на нетарифні бар’єри у торгівлі товарами, а також на сфери послуг та інтелектуальної власності.
Угоди СОТ дозволяють державам запроваджувати зміни у торговельній політиці поступово, шляхом “прогресивної лібералізації”. Країнам, що розвиваються, зазвичай надається триваліший час для виконання узятих зобов’язань;
принцип передбачуваності. Зобов’язання держави-члена не підвищувати торговельні бар’єри можуть бути так само важливими, як і їх зниження, оскільки такі зобов’язання надають торговельним партнерам чіткі перспективи їхніх майбутніх можливостей. Згідно з правилами СОТ, держави, погоджуючись відкрити ринки для іноземних товарів або послуг, “зв’язують” власні зобов’язання. Для товарів таке зв’язування означає визначення граничних показників митно-тарифних ставок. Держава може змінити свої “зв’язані” зобов’язання, але тільки після переговорів зі своїми торговельними партнерами, що може означати необхідність виплати компенсації за втрати в торгівлі.
Передбачуваність та стабільність торгівлі досягається також іншими шляхами, як-от:
заборона, за загальним правилом, застосування квот та інших заходів, спрямованих на кількісні обмеження імпорту;
забезпечення максимально можливої чіткості та публічності (прозорості) торговельних правил держав. Значна кількість угод СОТ вимагає від урядів країн-членів публічного розкриття їхньої торговельної політики та практики всередині країни або шляхом повідомлення СОТ. У рамках СОТ здійснюється регулярний нагляд за національною торговельною політикою, правову основу якого становить Механізм перегляду торговельної політики. Метою останнього є досягнення глибшого розуміння торговельних правил, які застосовуються країнами-членами СОТ, та оцінка їхнього впливу на торгівлю;
принцип сприяння чесній конкуренції. СОТ інколи називають інституцією “вільної торгівлі”, однак це не зовсім коректно. Система світової торгівлі дозволяє застосування тарифів, а в обмеженій кількості випадків – також інші форми захисту. Точніше кажучи, це є система правил, спрямованих на забезпечення відкритої, чесної та неспотвореної конкуренції.
На забезпечення чесних умов торгівлі спрямовані недискримінаційні торговельні режими – режим найбільшого сприяння та національний режим, правила щодо торгівлі у сфері сільського господарства, інтелектуальної власності, послуг тощо, правила щодо демпінгу, субсидування та ряд інших правил угод СОТ. Угода з державних закупівель (наразі підписана лише окремими членами СОТ) поширює дію загальних правил конкуренції на сферу закупівель товарів, робіт, послуг державними органами країн-учасниць;
принцип заохочення розвитку та економічних реформ. Визнано, щокраїни, які розвиваються, потребують гнучкого підходу щодо визначення термінів для імплементації угод СОТ. Власне угоди СОТ успадкували більш ранні положення ГАТТ, які передбачали спеціальну допомогу та торговельні привілеї для країн, що розвиваються.