Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Митно-тарифне регулювання належить до економічних, тарифних методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, та становить головну складову регулювання цієї діяльності в будь-якій державі. Митно-тарифні заходи дозволяють вирішити ряд завдань, пріоритетність яких залежить від митної політики держави, основними з яких є:

– захист вітчизняних товаровиробників від конкуренції (у тому числі, недобросовісної) з боку іноземних постачальників;

– стимулювання внутрішнього виробництва готової продукції;

– збільшення податкових надходжень.

Митне регулювання здійснюється згідно з ГК (ст. 384), Законом “Про зовнішньоекономічну діяльність”, Митним кодексом України від 11 липня 2002 р. (визначає засади організації і здійснення митної справи в Україні), Законом України від 5 лютого 1992 р. “Про Єдиний митний тариф” та Декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993р. №4-93 “Про Єдиний митний тариф України” (визначають поняття мита і його види, порядок сплати мита, підстави звільнення від сплати мита, застосування тарифних пільг та преференцій), Законом України від 5 квітня 2001 р. “Про митний тариф України” (визначає ставки мита, якими обкладаються товари, що ввозяться на митну територію України), іншими законодавчими актами та міжнародними договорами України, постановами Кабінету Міністрів України, нормативними актами Державної митної служби України.

Митно-тарифне регулювання в Україні здійснюється на основі таких принципів:

1) виключної юрисдикції України на її митній території;

2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи;

3) законності;

4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

5) системності;

6) ефективності;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб;

8) гласності та прозорості.

Основними елементами системи митно-тарифного регулювання є:

а) мито;

б) митний тариф України;

в) митна вартість товару;

г) країна походження товару[21].

Мито являє собою загальнодержавний податок на товари, які переміщуються через митний кордон України. Платниками мита є фізичні та юридичні особи, які переміщують товари через митний кордон України.

В Україні застосовуються такі види ставок мита:

1) адвалерні – нараховуються у відсотках до митної вартості товарів, які обкладаються митом;

2) специфічні – нараховуються у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів, які обкладаються митом;

3) комбіновані – поєднують обидва вищезазначені види ставок мита, і розраховуються або шляхом додавання один одного, або мають альтернативний вигляд.

Мито нараховується митним органом України відповідно до ставок мита, чинних на день подання митної декларації, і сплачується у валюті України.

На товари при їх ввезенні на митну територію України нараховується ввізне мито, а на товари при їх вивезенні за межі митної території України – вивізне мито. Ставки ввізного мита затверджуються Митним тарифом України, вивізного мита – окремими законами України (як-от: закони України від 7 травня 1996 р. “Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину”, від 10 вересня 1999 р. “Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур”, від 24 жовтня 2002 р. “Про вивізне (експортне) мито на відходи та брухт чорних металів).

На окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення. Так, справляння сезонних мит передбачене ст. 2 Закону України від 17 липня 1997 р. “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції”.

З метою захисту економічних інтересів України, українських виробників у випадках, передбачених законами України, незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися особливі види мита: антидемпінгове мито, компенсаційне мито, спеціальне мито. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України від 22 грудня 1998 р. “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту”, “Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту”, “Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну”.

Митний тариф України (затверджений Законом “Про митний тариф України”) – це систематизований згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) перелік ставок ввізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України.

Порядок ведення УКТЗЕД затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2002 р. №1863. УКТЗЕД складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів, що ведеться Всесвітньою митною організацією, і Комбінованої номенклатури ЄС.

Нарахування мита на товари, що підлягають митному обкладенню, найчастіше провадиться на базі їх митної вартості, тобто їх ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчисленої відповідно до положень розділу ХІ МК.

Визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється шляхом застосування таких методів:

1) за ціною договору угоди щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

4) на основі віднімання вартості;

5) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

6) резервного.

Основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (ст. 267 МК). Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених вище методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Для імпортерів процедури визначення митної вартості становлять проблему, яка може бути настільки ж суттєвою, як і власне ставка мита, яка підлягає стягненню. Тому в рамках СОТ діє спеціальна угода з митної оцінки – Угода про застосування статті VIІ Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 р. Вона має на меті створення чіткої, одноманітної та неупередженої системи оцінки товарів для митних цілей – системи, яка відповідає потребам комерційної практики, та виключає використання випадкових або необґрунтованих методів митної оцінки.

Країна походження товару як елемент митно-тарифного регулювання визначається з метою застосування тарифних та нетарифних заходів регулювання ввезення товару на митну територію України та вивезення товару з цієї території, а також забезпечення обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Правила визначення походження товарів є важливою частиною торговельних правил, оскільки існує ряд заходів, які ставлять країни, що експортують товари, у нерівне становище, як-от: квоти, преференційні тарифи, антидемпінгові та компенсаційні заходи тощо. Визначення походження товару ускладнюється в умовах глобалізації виробництва, коли продукт може піддаватися переробці в декількох країнах, допоки буде готовий для пропонування на ринку.

Визначення країни походження товару здійснюється на основі принципів міжнародної практики. Порядок визначення країни походження товару визначений постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2002 р. №1864.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених розділом ХІІ МК. При цьому під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Товарами, повністю виробленими у країні, вважаються:

1) корисні копалини, видобуті на її території або в її територіальних водах, або на її континентальному шельфі і в морських надрах, якщо країна має виключне право на розробку цих надр;

2) рослинна продукція, вирощена та зібрана на її території;

3) живі тварини, що народилися і вирощені в цій країні;

4) продукція, одержана від тварин, вирощених у цій країні;

5) продукція мисливського, рибальського та морського промислів;

6) продукція морського промислу, видобута та (або) вироблена у Світовому океані суднами цієї країни;

7) вторинна сировина та відходи, які є результатом виробничих та інших операцій, здійснених у країні;

8) продукція високих технологій, одержана у відкритому космосі на космічних кораблях, що належать цій країні чи орендуються нею;

9) товари, вироблені у цій країні виключно з продукції, зазначеної у пунктах 1 – 8.

У разі якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, походження товару визначається згідно з критерієм достатньої переробки, а саме: країною походження товару вважається країна, в якій було здійснено повне виготовлення товару або останні операції з його переробки, достатні для того, щоб товар одержав основні характерні риси.

Основним документом, що підтверджує походження товару, є сертифікат про походження товару, подання якого вимагається митним органом у випадках, передбачених законом. У разі ввезення товару на митну територію України сертифікат про походження товару подається обов’язково:

1) на товари, що походять з країн, яким Україна надає преференції за Митним тарифом України;

2) на товари, ввезення яких з відповідної країни регулюється кількісними обмеженнями (квотами) чи іншими заходами регулювання ЗЕД;

3) якщо це передбачено міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку, а також законодавством України в галузі охорони довкілля, здоров’я населення, захисту прав споживачів, громадського порядку, державної безпеки та інших життєво важливих інтересів України;

4) у випадках, коли у документах, які подаються для митного оформлення, немає відомостей про походження товарів або у митного органу є достатні підстави вважати, що декларуються недостовірні відомості про походження товарів.

Оскільки факт походження товару з тієї чи іншої країни суттєво впливає на рівень обкладання його податками та зборами, а також може зумовлювати інші обмеження щодо імпорту цього товару, правила походження товару регламентуються СОТ. Угода СОТ з правил походження зобов’язує країни-члени забезпечувати, що їхні правила походження є прозорими; що вони не мають обмежувального, спотворюючого, руйнівного впливу на міжнародну торгівлю; що вони застосовуються на постійній, одноманітній, неупередженій та розумній основі; що вони базуються на позитивному стандарті (мають вказувати, що становить походження, а не що його не становить). У довгостроковій перспективі ця угода має на меті створення спільних (гармонізованих) правил походження для усіх країн – членів СОТ.

Основним документом митного оформлення є вантажна митна декларація – письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, потрібну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків і зборів.

Форму ВМД, порядок її подання, оформлення, використання встановлює Положення про вантажну митну декларацію, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. №574.

ВМД, заповнена у звичайному порядку, вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах відбитка особистої номерної печатки посадової особи митниці, що здійснила митне оформлення товарів і транспортних засобів.

Оформлена ВМД є підтвердженням надання особі права на розміщення товарів та/або транспортних засобів у заявленому митному режимі і прав та обов’язків зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних фінансових, господарських та інших операцій.