Припинення консульських зносин

Як і в дипломатичних зносинах припинення консуль­ських функцій відбувається з різних підстав. При цьому необхідно пам'ятати відмінність між припиненням консуль­ських зносин і закінченням консульського статусу, який присвоюється окремій особі. Розірвання консульських зно­син має своїм наслідком закінчення консульського статусу і закриття консульської установи, тоді як закінчення кон­сульського статусу певної особи не призводить до припинен­ня консульських зносин.

Положення Віденської конвенції 1963 р. про консульські зносини, а також Консульського Статуту України 1994 р. не дають жодних роз'яснень, на підставі чого настає припи­нення консульських зносин. Тому потрібно керуватися за­гальновизнаними нормами міжнародного права щодо при­пинення міжнародних зносин. Зокрема, розірвання консуль­ських зносин може настати як наслідок ворожих дій кожної із держав, між якими існують консульські зносини.

За виняткових обставин положення ст. 27 Віденської конвенції про консульські зносини передбачає охорону кон­сульських приміщень і архівів, а також інтересів акредиту­ючої держави. У випадку розірвання консульських зносин між двома державами:

а) держава перебування зобов'язана, навіть у випадку збройного конфлікту, поважати й охороняти консульські приміщення, а також майно консульської установи та кон­сульський архів;

б) акредитуюча держава може доручити охорону консульських приміщень, а також майна, яке в них міститься, та консульського архіву третій державі, прийнятній для держави перебування;

в) акредитуюча держава може довірити захист своїх інтересів та інтересів своїх громадян третій державі, прийнятній для держави перебування.

Навіть у випадку збройного конфлікту держава перебу­вання зобов'язана надавати працівникам консульської уста­нови і приватним домашнім працівникам, що не є громадя­нами держави перебування, а також членам їх родин, які проживають разом із ними, відповідний час і умови для того, щоб вони могли підготуватися до від'їзду і виїхати якомога швидше після припинення функцій відповідних праців­ників. Для цього вона повинна, в разі потреби, надати в їх розпорядження транспортні засоби для від'їзду або вивезен­ня майна, за винятком майна, набутого в державі перебу­вання, вивозити яке під час відбуття заборонено.

Консульська установа може бути закрита за угодою сто­рін або одностороннім актом.

Консульські зносини припиняються з моменту припи­нення існування держави або переходу консульського ок­ругу до складу третьої держави. Наприклад, розпад Юго­славії призвів до утворення нових незалежних держав і на цій підставі виникла необхідність припинення функціону­вання єдиних федеративних консульських установ та від­криття консульських представництв нових держав. Іншим типовим прикладом є припинення існування НДР і, відпо­відно, передача її консульських повноважень консульським установам єдиної Німеччини.

У консульській практиці відомі факти продовження функціонування консульських установ, хоча ці держави ipso facto функціонували як неповноправні суб'єкти міжна­родного права. Йдеться про те, що у післявоєнний період уряд США (аж до 90-х років XX ст.) підтримував діяльність на своїй території " консулів" колишніх урядів Латвії, Лит­ви та Естонії, які тоді входили до склад у СРСР.

Ст. 25 Віденської конвенції про консульські зносини чіт­ко виділяє підстави припинення функцій працівника кон­сульської установи:

а) після повідомлення державі перебування акредитуючою державою про те, що його функції припиняються;

б)після анулювання екзекватури;

в) після повідомлення держави перебування акредитуючій державі про те, що держава перебування перестала вважати його працівником консульського персоналу.