Значення облікової інформації для потенційних потреб управління підприємством

Ефективність і результативність системи управління на підприємстві багато в чому обумовлені дієвістю обліково-ана-літичної системи, де облікова інформація виступає одним з основних понять.

Облікова інформація – це:

- відображення в іншій формі облікових подій у структурі облікової сис-теми [3];

- інформація, що формується, акумулюється і оброблюється в рамках обліково-аналітичної системи підприємства на основі бухгалтерських і еконо-мічних методів; подається в упорядкованому і стандартизованому вигляді для розробки і обґрунтування окремих управлінських рішень.

Облікова інформація відрізняється великим обсягом і різноманітністю, складністю логічної та відносною простотою арифметичної обробки. їй властивий масовий характер обчислень, які виконують за типовими алгоритмами з певною періодичністю. Облікова інформація має складну ієрархічну структуру, на нижньому щаблі якої містяться інформаційні одиниці — реквізити, що не піддаються подальшому логічному поділу.

Ядром економічної інформації підприємства є облікова інформація. Це пов'язано з тим, що вона повніша, точніша й оперативніша, всебічніша і достовірніша за будь-яку іншу. Вона моделює як зв'язки підприємства з навколишнім середовищем, так і його внутрішню структуру, дає можливість розподіляти права виконавців та їхню відповідальність за економічну ефективність.

При цьому облікова інформація відповідає таким принципам:

а) багатократність використання;

6) концентрація, тобто обираються тільки суттєві ознаки;

в) штучність — інформацію створюють люди (облікові працівники), вона не виникає природно, тобто сама по собі;

г) цілеспрямованість, тобто інформація відповідає визначеним завданням;

д) аналітичність, тобто здатність надавати не лише зафіксовані в документах дані, а й підсумкові, розрахункові, додаткові.

Для того, щоб облікова інформація була корисною, вона має бути достовірною і значимою.

Достовірність показує, що інформація повністю відображає господарські процеси на підприємстві, легко перевіряється і служить інтересам конкретної особи.

Значимість облікової інформації полягає в тому, що вона має бути корисною для складання планів, ґрунтуватися на зворотному зв'язку і надходити до користувача в потрібний час.

Для того, щоб облікову інформацію однозначно сприймали ті, хто брав участь в її підготовці на підприємстві, і ті, хто використовує її поза межами підприємства, вона має задовольняти такі вимоги [15, с. 98]:

порівнюваність і постійність — не можна протягом звітного періоду використовувати різні методи бухгалтерського обліку, інакше зникає можливість порівнювати дані;

суттєвість — не потрібно витрачати час на облік незначних факторів. Якщо зусилля щодо обліку дорівнюють за вартістю засобам, які обліковуються, облік необхідно спростити;

консерватизм — оскільки відображення фактів господарської діяльності в бухгалтерському обліку не завжди є однозначним, необхідно вибирати оцінку, яка є менш оптимістичною, тобто слід враховувати можливий брак прибутку і потенційні збитки. Це забезпечить обережність в оцінці активів, майна і у визначенні величини прибутку;

повноту — містити максимум даних, необхідних користувачу. Інформація сама по собі є значною цінністю, незалежно від фактів, які вона фіксує. Ця цінність зумовлена можливостями, котрі вона надає для прийняття рішень, тобто потенційними діями. Кожна така дія стає бухгалтерською категорією. Подібний підхід дозволяє відокремити явище (інформаційний аспект) від факту (економічний аспект) і зосередити увагу бухгалтера на явищі. З цього випливає, що входом і виходом бухгалтерської системи є не дебет і кредит, тобто не облікові координати, а облікова процедура: вхід — первинні документи (вхідні дані), вихід —звітність (результатна інформація). Щоправда, під результатною інформацією розуміють не стільки звітність традиційного обліку, скільки модель, яка дозволяє приймати багатоваріантні управлінські рішення. При цьому вартість інформації не має перевищувати витрат на її отримання, тому будь-яка втрата інформації має приносити більші збитки, ніж вартість втрачених даних [43].

Якщо ми кажемо про потенційні потреби управління, то можно це додати, що інформація може бути релевантна та нерелевантна в контексті прийнятя управлінських рішень (див пит. 26)

12. Значення очікуваних витрат при аналізі та виборі альтернативних варіантів.

Процес оцінки вартості альтернативних варіантів потребує такого рівня деталізації їх опису, який би уможливив обчислення вартості альтернативи та оцінку витрат. Основним в аналізі вартості альтернатив є визначення різниці у витратах на впровадження різних варіантів альтернатив, не можна нехтувати і загальною вартістю альтернатив. Слід враховувати те, що:

1. аналіз витрат необхідно зосередити на суттєвих елементах витрат, і показниках, які мають різні значення у різних альтернативних варіантах, що розглядаються;

2. для кожної альтернативи необхідно визначити, які витрати фіксовані, а які змінні;

3. треба орієнтуватися на додаткові, прирісні чи додаткові витрати, пов’язані з певним альтернативним варіантом, а не на середні витрати;

4. на витрати минулих періодів, тобто, понесені у минулому орієнтуватися недоцільно;

5. витрати слід розглядати без зв’язку з тим, де їх відображено в облікових книгах, якого організаційного підрозділу вони стосуються та з яких джерел беруться на них кошти;

6. деякі альтернативи програм генеруватимуть доходи, наприклад, може вноситися плата за проїзд по мосту чи автомагістралі, плата за водопостачання та водовідведення, медичне обслуговування, плата за користування зонами відпочинку;

7. деякі альтернативні варіанти можуть впливати на вартість інших аспектів програми;

8. якщо ресурси направляються на впровадження одної програми, можливості використати їх для інших цілей втрачаються.

Прийняття рішення – цілеспрямований вибір кількох альтернативниї варіантів такої дії, що забезпечує досягнення обраної мети або розв’язання певної проблеми.

Процес підготовки і прийняття рішення містить кілька етапів:

1)вибір мети;

2)визначення можливих варіантів дії; 3)збирання даних про альтернативи; 4)аналіз кількісних показників з урахуванням якісних факторів;

5) власне прийняття рішення.

Рішення можуть стосуватися як довгострокових перспектив розвитку підприємства, так і поточних проблем, що виникають в процесі господарської діяльності.

Оскільки значна частина рішень пов’язана з аналізом витрат і доходів, ідеться, насамперед, про релевантні витрати і доходи. Релевантними є витрати і доходи, які можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінського рішення. Але розв’язання такої проблеми стосується лише майбутніх витрат і доходів.

Усі майбутні витрати і доходи не обов’язково є релевантними. Якщо окремі види майбутніх витрат і доходів однакові для всіх варіантів, їх теж можна не брати до уваги, бо вони не зміняться внаслідок прийняття рішення. Витрати і доходи, що становитимуть різницю між альтернативними рішеннями, називають диференціальними витратами і доходами відповідно.

Розглядаючи різні варіанти рішень, слід врахувати не лише дійсні(реальні), а й альтернативні витрати.

Але в процесі підготовки рішення слід брати до уваги також якісні фактори. Наприклад, такі чинники, як престиж підприємства, моральні обов’язки тощо, не можуть бути виміряні у кількісному виразі, але справляють значний вплив на рішення керівника. Завданням бухгалтера є збір та аналіз всіх релевантних показників рішення з урахуванням якісних факторів.

13. Значення очікуваних витрат при визначення оптимального використання ресурсів в умовах обмежень

Очікувані (релевантні) витрати - це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень, тобто майбутні витрати. Точніше, це витрати, що відрізняють одну альтернативу від іншої.

Релевантний підхід - зосередження уваги лише на релевантній інформації в процесі прийняття управлінського рішення, що при значному обсязі інформації дозволяє полегшити та прискорити процес прийняття найкращого рішення.

Кожне підприємство у своїй діяльності постійно відчуває якийсь дефіцит, що обмежує його можливості. Це може бути недостатнє забезпечення матеріальними ресурсами (сировиною), виробничими потужностями, попитом на продукцію, чисельністю та кваліфікацією робочої сили, наявністю обігових коштів і т. ін.

Діючи в таких умовах, підприємство повинно обирати ті види діяльності, які є найвигіднішими за наявного дефіциту ресурсів, та забезпечити їх повне і ефективне використання.

Оптимальне використання обмежених дефіцитних ресурсів - це рішення, що забезпечує максимізацію прибутку в умовах наявних обмежень. Аналіз для прийняття такого рішення залежить від кількості обмежень.

Аналіз для прийняття оптимального рішення за наявності одного обмеження базується на показнику маржинального доходу на одиницю вимірювання обмежувального чинника (людино-годин, машино-годину, одиницю сировини, одиницю потужності тощо).

Формування оптимальної виробничої програми при цьому здійснюється поетапно:

1) визначення маржинального доходу на одиницю обмежувального чинника;

2) ранжування видів діяльності за рівнем дохідності, визначеним на першому етапі;

3) визначення оптимальної програми діяльності з урахуванням обмежувального чинника.

Під час аналізу використання обмеженої кількості ресурсів необхідно також враховувати потреби мінімального забезпечення попиту з усіх видів продукції або дотримання обов'язкового асортименту.

Аналіз при двох обмеженнях

За наявності двох обмежень аналіз можна виконати шляхом побудови та розв'язання системи лінійних рівнянь з двома невідомими або графічним методом. Графічним методом подібні задачі розв'язують таким чином. Будується система координат, по осі х якої позначають один вид продукції (наприклад, А), а по осі у - другий (Б).

Потім розраховують максимально можливий обсяг виробництва за умови, що буде вироблятися лише один вид продукції. Ці величини і будуть координатами ліній обмеження, а координати точки їх перетину будуть характеризувати оптимальні обсяги виробництва окремих видів продукції.

Аналіз при трьох і більше

За наявності трьох і більше обмежень аналіз здійснюють за допомогою лінійного програмування. Лінійне програмування - це метод, що використовують для оптимізації виробничої діяльності шляхом розв'язання серії лінійних рівнянь.

Процес лінійного програмування проводять у такому порядку:

- складання рівняння цільової функції та рівнянь обмежень;

- розв'язання моделі симплексним методом або на ЕОМ з використанням стандартних програм оптимізації;

- аналіз одержаного рішення.