Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків

мають за мету нормалізацію ситуації на ринках товарів, в основному, ринків сиро вини й сільськогосподарської продукції. Основні цілі таких організацій:

· Регулювання цін на товари з тим, щоб уникнути їх різких коливань;

· Запобігання затворюванню на ринках відповідних товарів; Ш Встановлення справедливого співвідношення між цінами на сировинні та промислові товари;

· Усунення надмірної конкуренції між товаровиробниками за рахунок розподілу ринків учасниками організації;

· Забезпечення стабільних поставок товару на світові ринки.

Форми міжнародного регулювання товарних ринків досить різноманітні. Це - міжурядові угоди, що діють під егідою ЮНКТАД; міжурядові угоди, що об'єднують країни-експортери та країни-імпор-тери товару; організації країн-експортерів. Міжурядові угоди, розроблені в системі ЮНКТАД, реалізуються на основі Міжнародних угод (МТУ) і діяльності Міжнародних дослідних груп (МДГ).

Міжнародні товари угоди спрямовані на стабілізацію цін на світових товарних ринках шляхом встановлення раціонального співвідношення між попитом і пропозицією. Для цього ЮНКТАД прийняла Інтеграційну програму для сировинних товарів (1976 р.) і заснувала Спільний фонд для сировинних товарів МТУ - це угоди в системі ЮНКТАД, і вони, по суті, не є організаціями. Щодо міжнародних організацій, то вони поділяються на такі групи:

· багатосторонні товарні організації;

· міждержавні організації виробників та експортерів сировини. Багатосторонні організації складаються як з експортерів сировиних і сільськогосподарських товарів, так і з їх найважливіших імпортерів. Вони також поділяються на окремі групи: міжнародні організації; міжнародні ради; міжнародні консультативні комітети; міжнародні дослідні групи. Багатосторонні організації діють в системі ООН.

Міжнародні організації головною метою вважають запобігання різних коливань цін на товар - як в бік підвищення, так і в бік надання. Вони регулюють такі ринки:

· какао;

· кава;

· натуральний каучук;

· цукор;

· зерно;

· тропічна деревина;

· джут.

Міжнародні ради складаються в рамках міжнародних товарних угод. їх метою є урегулювання відносин між учасниками угод шляхом надання інформації про стан і розвиток певних товарних ринків і узгодження світових цін. Міжнародні ради контролюють ринки маслинової олії, олова й зерна.

Міжнародні консультативні комітети також надають учасникам угод інформацію про кон'юнктуру ринку, обґоворюють проблеми співвідношення виробництва й експорту товарів, сприяють врегулюванню цін. Відомі два комітети: Міжнародний комітет з бавовни й Комітет ЮНКТАД з вольфраму.

Міжнародні дослідні групи з сировинних товарів працюють під егідою ЮНКТАД. Вони здійснюють аналіз тенденцій на сировинних ринках і надають відповідні рекомендації країнам-учасникам. Комітети аналізують ринки: натурального каучуку, свинцю й цинку, нікелю, міді.

Міждержавні організації країн - виробників і експортерів сировини складаються тільки з виробників та експортерів і не включають нетто-споживачів сировини. Вони представлені об'єднаннями країн, що розвиваються (за незначними винятками). Утворення організацій цього темпу стало спробою протистояти диктату споживачів, якими є перевалено високорозвинені країни. В значній мірі цієї мети вдалося досягти. Сьогодні товарних асоціацій в поставках на світовий ринок й продовольства сягає 55%, а по деяких товарах - навіть 80-90%.' Так, організація ОПЕК постачає 80% нафти, Асоціація країн-виробників олова - 90% цього металу, Асоціація країн-виробників натурального каучуку -. 95%-кау-чуку від всього обсягу відповідного ринку.

Міжнародні організації експертів сировини нараховують майже десятки. Найбільш відомі й впливові:

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК);

Асоціація країн-експортерів залізної руди (АІЕК);

Асоціація країн-виробників олова (АТПК);

Асоціація країн-виробників натурального каучуку (АНРПК);

Рада виробників какао-бобів-;

Організація з кави;

Міжяфриканська організація з кави (ІАКО);

Федерація кави Америки;

Міжнародна асоціація країн-виробників й експортерів чаю;

Союз країн-експортерів бананів (УПЕБ);

Група країн-експортерів цукру Латинської Америки й Карибського басейну (ГЕПЛАСЕА);

Організація країн-експортерів джуту.

Найвпливовішою й дієвішою з цих організацій є ОПЕК. Розгляньмо її докладніше.

Організація країн-експертів нафти - ОПЕК (Organization of the Petroleum Exporting Countries - OPEC) утворена в 1960 p. ї заснували країни, що переважно належать до регіону перської затоки, який має найбільші розвідані поклади нафти у світі (Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія, а також Лівія й Венесуела). Згодом до організації приєдналися Алжир, Габон, Індонезія, Катар, Нігерія, Об'єднані Арабські Емірати. Таким чином, сьогодні ОПЕК складається з 12 країн-членів. Штаб-квартира знаходиться у Відні. ОПЕК з'явилась як відповідь на необмежене панування транснаціональних нафтових компаній (Брітіш пертолеум, Галф айл, Стандарт ойл оф Коліфорнія та ін.) на світовому ринку нафти. Вони диктували ціни, обсяги видобутку й продаж нафти. Узгоджені дії країн ОПЕК лишили ці компанії їх монополістичного положення й самі почали встановлювати розміри видобутку нафти та її експорту, що істотно впливає на ціни. Фактично сьогодні ОПЕК виступає колективним монополістом, що контролює значну частину нафтового ринку. Найсильнішою акцією ОПЕК було різке підняття цін (майже в 10 разів) напочатку 70-х років, що викликало енергетичну кризу в світі. Особливо постраждали країни, що не мають енергетичних ресурсів; відчули «нафтовий шок» також великі імпортери нафти серед розвинених країн (Японія, США, Італія, Франція). Високі ціни на нафту стимулювали розвиток енергозберігаючих технологій. Згодом ціни впали, але вже ж таки вони значно вищі, ніж до початку 70-х років.

Головна мета ОПЕК - стабілізація світових цін на нафту на рівні. Який забезпечує інтереси країн-членів.

Цілі:

· координація нафтової політики країн-членів;

· забезпечення стійких прибутків;

· регулярне постачання нафти споживачам;

· охорона довкілля.

Головним механізмом регулювання нафтового ринку ОПЕК вважає визначення загального граничного обсягу видобутку нафти й розподіл в його межах між країнами-членами. Якщо ціни стоять занадто високо, обсяг видобутку й продажу розширюється; коли ціни падають, приймаються колективні заходи до скорочення видобутку. Ця процедура непроста, вона ускладнюється економічними й політичними моментами. Кожна країна хоче мати більшу квоту (зараз найбільша квота у Саудівської Аравії); до того ж, визначення компромісного рішення ускладнюється політичними суперечками (між Іраком і Іраном, Іраком і ОАЕ).

Організаційна структура:

1. Конференція.

2. Рада керуючих.

3. Секретаріат.

4. Економічна комісія ОПЕК.

Конференція - вищий орган ОПЕК. Вона складається з делегатів усіх країн-членів, звичайно це міністри нафти. Конференція визначає основні напрямки політики організації, приймає рішення. Затверджує обсяги видобутку нафти, переглядає квоти, обирає президента Конференції. Рішення приймаються одностайнім голосуванням. Допоміжними органами, на які спирається конференція, є комітети.

Рада керуючих є виконавчим органом. Вона відповідає за втілення в життя резолюцій, прийнятих Конференцією, розроблює бюджет організації, готує доповіді й рекомендації для розгляду и Конференції.

Секретаріат підпорядкований Раді керуючих. На чолі його стоп генеральний секретар, який є вищою посадовою особою ОПЕК. Д структури Секретаріату входить дослідний відділ, що складається з трьох департаментів - енергетичних досліджень, економіки і фінансів, банку даних.

Економічна комісія є спеціалізованим органом в системі ОПЕК Вона розробляє заходи по стабілізації міжнародних ринків нафти слідкує за рівнем цін.

Для підтримки країн, що розвиваються, ОПЕК утворила Фонд міжнародного розвитку ОПЕК (1979 р.). Фонд надає цим країнал пільгові позики для здійснення проектів розвитку, програм і ре гулювання платіжного балансу. Ресурси Фонду складаються з доб ровільних внесків держав-членів ОПЕК, а також з прибутків, одер жаних від інвестиційних і кредитних операцій.

Членами Фонду є тіж самі держави, що й в ОПЕК, але управління Фондом й ОПЕК роздільне, оскільки їх основні функції неоднакові: ОПЕК займається регулюванням нафтових ринків, а Фонд надає допомогу країнам, що розвиваються. Допомогу Фонду може отримати будь-яка країна цієї групи, за виключенням самих членів ОПЕК. Позики можуть надаватись також міжнародним інститутам, які сприяють країнам, що розвиваються,

ОПЕК намагається встановити ділові стосунки з іншими організаціями - з системою ООН, з Європейським Союзом: Проте між ОПЕК і розвинутими країнами, що є найбільшими імпортерами нафти, напруга не зникає: їх інтереси діаметрально протилежні.