Розвиток класичної теорії інвестицій

Класична теорія розкриває основу інвестиційних рішень, однак представляє її надто узагальнено, не показуючи складного механізму реалізації спонукального мотиву інвестування капітале. Для того, щоб зрозуміти, чому у окремої фірми можуть з'явитися можливості отримання прибутку від інвестування налітала за рубежем, вимагається більш всебічно і детально розвинути аналіз причин, за яких фірми вивозять капітал за кордон. Ці причини включають до себе:

· можливість зниження ризику шляхом географічної диверсифікації виробництва;

· можливість використання недосконалості ринка;

· можливість підвищення ефективності виробничої та збутової діяльності.

Очевидним мотивом прямих інвестицій є можливість більш ефективно виготовляти товари поза країною базування. Ефективність виробничого процесу збільшуватиметься, якщо філії відкриваються в тому місці, де чинники виробнитцва найдешевші. Наприклад, багато американських виробників одягу відкривали філії своїх підприємств в Гонконгу та Кореї, тому що праця — важливий чинник виробництва в галузі — була там відносно дешевою. Нині ж обставини змінились. Так, в Гонконгу робоча сила перестала бути дешевою. Гонконг з населенням в 6 млн. чоловік створює ВНП, що дорівнює 21% ВНП Китаю. За такою розкладкою економічних умов текстильна промисловість переміщується з Гонконгу в західні провінції Китаю. А в Гонконгу бурхливо розвивається сектор міжнародних послуг: організуються ярмарки, конгреси, створено міжнародний виставочний центр тощо.

Зростання ефективності також можливе, якщо діяльність здійснюється біля джерел сировинних матеріалів. Багато американських нафтових компаній здійснюють перероблення нафти в тих самих країнах, де вона видобувається, оскільки це ефективніше, ніж перевозити сиру нафту в США для подальшого перероблення. Так само збільшення ефективності імовірне, коли продукція виготовляється поблизу ринку, де вона реалізуватиметься. Для постачальника послуг близькість до споживача особливо важлива. Консультаційні, страхові та фінансові послуги можуть надаватись значно більш ефективно, якщо компанія має представництво в країні, що приймає.

Фірма може збільшити потік доходів, скоротивши ризик, пов'язаний зі своєю діяльністю. Цього можна добитись шляхом географічної диверсифікації. Розпорошення капітале зменшує ризик, тому що малоімовірно, щоб всі капіталовкладення фірми давали одночасно низьку (чи високу) віддачу. Всередині країни компанія може розпорошити капітал шляхом вкладання його у невзаємопо-в'язані галузі, але цілком реально, що всі ці операції будуть пов'язані з успіхами і невдачами національної економіки. На відміну від цього фірми скорочують ризик, розпорошуючи діяльність між країнами. Оскільки піднесення і спади в різних країнах не відбуваються одночасно, то, розпочинаючи зарубіжні операції, фірма здатна стабілізувати потік доходів.

Наступна причина міжнародних прямих інвестицій — можливість використання фірмою недосконалості ринка. Термін " недосконалість" необов'язково означає, що з ринковим механізмом щось не в порядку. В багатьох випадках під цим мається на увазі відхід від суворих рамок теорії економіки вільної конкуренції.

Недосконалість ринка може мати ряд форм. Стефан Хаймер і Чарльз Кайндльбергер були серед перших економістів, котрі запропонували в якості мотива прямих інвестицій індивідуалізацію продукта, х аргумент будувався на спостереженні того, що компанія розвиває певні здібності і переваги при розробленні своєї індивідуальної продукції. Відкриття зарубіжних операцій дозволяє фірмам " експортувати" ці здібності і переваги в інші країни, де вони доведуть свою прибутковість. В класичній економічній теорії передбачається, що ці ж самі здібності і переваги легко можуть бути досягнені іноземними конкурентами, у зв'язку з чим у компанії не буде стимулу діяти за кордоном. Але С. Хаймер і Ч. Кайндльбергер помітили, що ці переваги набувають форму захисту спеціалізованих знань, технологій або патентів, котрі стають недосяжними для іноземних фірм.

Недосконалість ринка може набувати форми економії від збільшення масштабів виробництва (економії від масштаба), коли витрати не зростають прямо пропорційно випуску продуції. Внаслідок цього знижується собівартість-одиниці продукції за рахунок великих обсягів виробництва. Наприклад, автомобілебудівельні компанії досягають економії від масштаба, виготовляючи різні комплектуючі в різних частинах світу. Спеціалізація підприємств на виготовленні ходової частини, трансмісії, кузова і т. ін. більш ефективна в плані зниження витрат виробництва, ніж концентрація виробничого процесу в одному місці. Так, виробнича мережа автомобіля " Форд-Ескорт", що виготовляється в Європі, охоплює десятки підприємств в 15 країнах: США, Японії, Великобританії, Нідерландах, Швеції, Бельгії, Норвегії, Данії, Німеччині, Австрії, Швейцарії, Італії, Іспанії, Канаді, Франції.

Крім сфери виробництва, економія від масштаба є і в інших видах діяльності. Наприклад, фірма може досягти економії від масштаба у фінансовій сфері, здійснюючи зарубіжну діяльність, оскільки вона отримує доступ до ринків іноземного капітала. В маркетингу багатьох товарів і послуг економія від масштаба також очевидна — золоті дуги Макдональдса і емблема " Кока-Коли" розпізнаються більш ніж в 50 країнах.

Інші недосконалості ринка ведуть своє походження від інститу-ціональних чинників. Уряди часто встановлюють торгівельні бар'єри у вигляді тарифів (податків на експортовані товари) і квот (кількісних обмежень імпортованих товарів). Єдиний шлях отримати доступ на ринок при здійсненні таких бар'єрів — прямі інвестиції. Наприклад, " Тойота", частково у відповідь на контроль над імпортом японських машин в США, відкрила в Америці філії своїх виробництв. Але, знову ж таки, ці торгівельні бар'єри можуть утруднити і зробити дорогим отримання імпорту, необхідного для виробництва всередині країни, а відтак логічно розмістити філії поблизу джерел сировини.