Форми ПЗІ. Технологічний трансферт

ПЗІ здійснюються у формі передавання капіталу з однієї країни в іншу за допомогою або кредитування, або придбання акцій в зарубіжному підприємстві, що знаходиться в значній степені у власності інвестора чи під його контролем, або ж шляхом створення нового підприємства. А відтак ПЗІ, як правило, означають високий рівень зобов'язань інвестора перед підконтрольною йому фірмою щодо передавання нових технологій, управлінського ноу-хау, забезпечення кваліфікованими кадрами. Немайнові, рухомі активи стають в сучасних умовах досить розповсюдженою формою ПЗІ¹. Вони можуть бути при невеликому первісному фінансуванні, або навіть і без будь-якого переміщення фінансового капіталу за кордон.

Названа форма ПЗІ передбачає передавання підконтрольній філії управлінських навичок, торгівельних секретів, технології, права використання торгівельної марки родинної компанії тощо. У зв'язку з цим особливу увагу слід звернути на технологічний трансферт.

Технологічний трансферт означає не лише появу на ринку нового устаткування, але й володіння технікою виконання операцій на ньому. В галузях промисловості, в яких роль інтелектуальної власності істотна, таких як фармакологія, освіта, медицина, наукові дослідження, доступ до ресурсів і розробок материнської компанії призводить до отримання вигод, можли-зо, набагато переважаючих ті, котрі могли бути отримані внаслідок вливання капіталу. Це пояснює інтерес багатьох урядів до того, щоб ТНК розміщували науково-дослідні центри (потужності) в їх країнах. Інтегральною частиною технологічного трансферта є менеджерські здібності, котрі виступають найбільш значним компонентом ПЗІ.

До принципів технологічного трансферта звичайно відносять:

1. Корисність відповідної технології. 2. Сприятливі соціальні і економічні умови, що забезпечують її передавання. 3. Готовність і здатність приймаючої сторони використати і пристосувати (адаптувати) технологію.

В індустріальних країнах складні технологічні процеси економічно виправдані, а спеціалісти цих країн спроможні вирішувати проблеми, що виникають, та розвивати техніку. Проблеми виникають в менш розвинутих країнах з невеликим індустріальним досвідом. Виробничі потужності повинні бути пристосовані до виробництва маленькими серіями; устаткування і операції повинні бути гранично спрощені через нестачу кваліфікованого і підготовленого персоналу. У більшості випадків в цих країнах якість тільки-но досягає світових стандартів. Для подолання такого роду проблем, наприклад, такий гігант по виробництву електроніки як " Філіпс" створив спеціальний експериментальний завод. Завод сприяє тому, щоб численні елементи, що визначають можливість функціонування виробництва, були пристосовані до місцевих умов і таким чином необхідні " ноу-хау" та інші елементи були передані країнам, що розвиваються.

Технологічний трансферт, імовірно, зростає разом із зростанням індустріалізації, котра створюватиме не лише потребу у нових технологіях, але й ускладнюватиме процеси і технології у вже існуючих секторах економіки.

8.3. Наслідки прямих зарубіжних інвестицій

Прямі зарубіжні інвестиції справляють істотний вплив як на соціально-економічний розвиток країн-інвесторів (звідки відходить капітал)¹ і приймаючих країн (куди спрямовується капітал), на становище різних соціальних груп у цих країнах, так і на стан та динаміку розвитку світового господарства в цілому та окремих його регіонів.

Вплив ПЗІ на приймаючі країни і країни-інвестори звичайно розглядається за такими напрямками: накопичення капіталу; оволодіння сучасною технологією та управлінськими ноу-хау; стан платіжного балансу; рівень зайнятості та заробітної плати; реалізація національних економічних планів; культурні зміни; урядова соціальна та економічна політика тощо.

По всіх цих напрямках вплив зарубіжних інвестицій може бути як позитивним, так і негативним, різним для приймаючих країн і країн базування, для розвинутих країн, країн що розвиваються, країн з перехідною економікою. А відтак, знаючи загальний характер потенційних наслідків того чи іншого напрямку ПЗІ, потрібно мати на увазі, що це " загальне" — не завжди обов'язкове для всіх країн. Інакше кажучи, загальні положення про вигідність чи невигідність ПЗІ не можуть бути застосовані до будь-якої країни. Конкретна ситуація у конкретній країні, супровідна ПЗІ (а саме: розміри інвестицій та їх використання, рівень зайнятості, стан платіжного балансу, розподіл доходу від застосування ПЗІ, вплив на навколишнє середовище та соціально-політичний клімат тощо) визначає як приватний, так і загальний характер ефекту від прямих зарубіжних інвестицій.

Більшість економістів поділяють думку, що потенційна вигідність ПЗІ найбільш очевидна для промислово розвинутих країн, виступають вони в ролі інвесторів чи в ролі приймаючої країни. Як країни базування вони отримують доходи у формі відсотків, дивідендів, ліцензованих платежів та платежів за управлінські послуги, що збільшує можливість накопичення капіталу, кількість робочих місць, надходження податків до бюджету і т. ін. ПЗІ для цих країн означають розширення експортних ринків, доступ до сировини та дешевої робочої сили, можливість реалізації специфічних переваг фірм-інвесторів в технології та управлінні, мінімізації оподаткування та, як наслідок, підвищення конкурентоспроможності.

Країна-інвестор може зазнавати і збитки внаслідок відпливу капіталу. Це відбувається в тому випадку, якщо дохід від ПЗІ не надходить в країну базування. Але головний негативний момент для країни базування стосується зайнятості: експорт ПЗІ — це експорт робочих місць. Реальною є і така небезпека: ноу-хау, які супроводжують зарубіжні інвестиції, можуть бути використані в приймаючій країні проти цієї фірми.

Якщо країна (фірма) базування не може повністю реалізувати свої переваги, пов'язані з ПЗІ, і багато з них можуть бути привласнені іншими суб'єктами, то виникає потреба або припинити відплив ПЗІ, або обмежити його встановленням оптимального оподаткування на відплив ПЗІ.

В якості приймаючих промислово розвинуті країни також мають незрівнянно більші (ніж країни, що розвиваються) можливості реалізувати такі потенційні вигоди від прямих зарубіжних інвестицій, як збільшення робочих місць, стимулювання внутрішньої конкуренції, структурна перебудова економіки, переважне явестування у високо технологічні галузі, НДДКР і особливо у розвиток фундаментальних досліджень.

Що стосується країн, що розвиваються, а також країн з перехідною економікою, то безумовно більшість з них потребують ПЗІ. Більше того, для деяких з цих країв зарубіжні інвестиції є єдиним шансом вийти із " зачарованого кола бідності".

Для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою ПЗІ — це:

Ø робочі місця і, отже, зростання добробуту, почасти як наслідок навчання і підвищення кваліфікації робочої сили;

Ø залучення невикористовуваних ресурсів в економічний обіг;

Ø можливість оволодіння новою технологією і новими методамиуправління, підготовки кадрів, що відповідають иичпгам ринкової економіки;

Ø можливість брати участь в міжнародному поділі праці, скоротитиімпорт та розширити експорт.

Сукупний ефект від ПЗІ може призвести до участі країни в міжнародній конкуренції, до загального зміцнення становища її на світовому ринку.

ПЗІ впливають і на платіжний баланс. Заміщення імпорту внутрішнім виробництвом, доходи від експорту, субсидування імпорту технології та менеджменту — все це сприяє розширенню торгівельної частини платіжного балансу приймаючої країни. ПЗІ можуть не лише зменшити залежність від імпорту даного продукту за рахунок збільшення внутрішнього виробництва, а й сприяти отриманню доходу від його експорту. Деякі країни, як, наприклад, Бразилія, в якості умов ПЗІ ставлять експорт продуктів, вироблених в результаті їх капіталовкладень.

З позицій платіжного балансу ПЗІ з самого початку є сприятливими для приймаючої країни, але вони виявляються несприятливими в довгостроковому плані, якщо відбувається репатріація доходів. Для країни базування відплив капіталу погіршує, в принципі, стан платіжного балансу в короткостроковому плані, але поліпшує — в перспективі, коли починають надходити платежі по відсотках і дивідендах із-за кордону.

Негативний вплив ПЗІ на країни, що розвиваються, може відбуватись в таких напрямках:

1. Технологічна залежність.

2. Порушення економічних планів.

3. Культурні зміни.

4. Втручання ТНК в діяльність уряду приймаючої країни.

Оскільки ПЗІ здебільшого сконцентровані у високотехнологічних виробництвах, то ТНК звичайно хочуть зосередити свої зусилля в галузі НДДКР, особливо у фундаментальних дослідженнях. Використовуючи технологічний трансферт, ТНК можуть надавати допомогу в економічному розвитку приймаючої країни, але можуть залишити її залежною від впроваджуваної технології (нової і наднової). Більше того, ПЗІ можуть сприяти " відпливу розумів" з приймаючих країн у дослідницькі центри країн базування. Багато країн пригнічені технологічним пануванням Сполучених Штатів і Японії і розглядають його як покарання на довгі роки. Так, наприклад, в Канаді на початок 80-х років склалась висока питома вага іноземної власності і контролю над національною економікою збоку іноземців (74%). При цьому не у високотехнологічних галузях, а у виробництві давно освоєних виробів і компонентів. Це спричинило " відплив розумів" до США, оскільки висококваліфіковані канадські спеціалісти не знаходили собі застосування. Канадський уряд був змушений стати на шлях скорочення іноземної участі в економіці, зробивши більш жорстким контроль над ПЗІ. Проведення такої політики призвело до зростання безробіття і спаду виробництва, але дало позитивні наслідки в галузі досліджень і розробок нових технологій канадськими фірмами. Багато країн однією з умов ПЗІ висувають вимогу розміщення дослідницьких центрів на їх території. Західноєвропейські країни, наприклад, зосередили зусилля на фундаментальних дослідженнях в рамках так званого проекту " Еврика", котрий концентрує загальноєвропейські ресурси (державного та приватного секторів) на розвитку нових технологій.

Багато з потенційних економічних вимог від ПЗІ часто не реалізуються. Приплив капіталу може у більш віддаленій перспективі супроводжуватись його відпливом, що. природно завдає шкоди приймаючій країні. Наприклад, багато з готелів, побудованих в країнах Карибського басейну мультинаціональними корпораціями, не могли знайти місцевих постачальників і змушені були витрачати валюту на імпортні поставки. Далеко не завжди відбувається обіцяне навчання місцевого персоналу. Замість стимулювання внутрішньої конкуренції і сприяння підприємництву, транснаціональні корпорації з їх перевагою у виробництві продуктів і маркетингових здібностях придушують конкуренцію. ТНК можуть не виконувати зобов'язань використовувати місцевих постачальників, а використовувати власних постачальників зі своїх внутрішніх ринків.

Деякі приймаючі країни розглядають ПЗІ як інструмент економічного і політичного втручання урядів країн-інвесторів в їх внутрішні справи. Відомо, що США широко використовують ТНК американського базування для проведення своєї зовнішньої політики у всіх регіонах світу.

Екстериторіальність ТНК, тобто поширення державою цих законів на іноземні підприємства своїх компаній, ускладнює контроль приймаючої країни над бізнесом в її межах. Закони, що вимагають репатріації доходів або уплати податків з доходів, одер жаних за кордоном, в країні базування ТНК, значно знижують привабливість іноземних інвестицій.

Значна частина громадськості багатьох країн вважає, що ПЗІ можуть завадити реалізації національних планів економічного і соціального розвитку, оскільки створюється реальна небезпека несприятливого впливу на місцеву економіку, можливість лоббі-рування місцевих політиків в інтересах іноземних інвесторів, а також фінансування змов проти уряду на зразок того, як це зробила компанія ПТ проти уряду С. Альенде в Чилі.

Аналіз впливу ПЗІ на добробут окремих груп населення показує, що від прямих зарубіжних інвестицій:

· виграють: а) іноземні фірми-інвестори¹; б) робітники приймаючої країни (робочі місця); в) населення приймаючої країни від можливого збільшення соціальних послуг за рахунок податків на доходи від ПЗІ.

· програють: а) робітники країни-інвестора, оскільки ПЗІ означають експорт робочих місць; б) конкуруючі фірми приймаючої країни; в) платники податків країни-інвестора,. оскільки прибутки ТНК складніше оподатковувати і уряди або перекладають недоодержану суму податкових надходжень на iнших платників, або скорочують фінансовані за рахунок бюджету соціальні програми.

Загальний висновок економістів, що аналізують ПЗІ, такий:

Країна - інвестор в цілому виграє, оскільки вигоди для інвесторів більші ніж витрати робочих місць та інших категорій осіб в країні базування;

Приймаюча країна також в цілому виграє, тому що виграш для робітників та інших категорій осіб більший, ніж втрати для інвесторів приймаючої країни, змушених конкурувати з фірмами, що мають технологічні, управлінські та інші переваги.

Одночасне існування як витрат, так і вигод породжує розбіжності в ділових колах, серед політиків, вчених-економістів з приводу іноземних інвестицій. В багатьох країнах ПЗІ породжують націоналістичні почуття. В США, наприклад, згідно з опитуванням, няні 48% американців виступають проти японських інвестицій і тільки 18% — за. Позиція країн, що розвиваються, також двоїста. З одного боку, вони побоюються надмірного іноземного впливу і експлуатації, а з іншого —скорочення інвестицій як засобу доступу до новітніх технологій, розширення експорту тощо.

В багатьох країнах у сфері інвестиційної політики діють потужні суперечливі лоббістські групи, які добиваються у своїх інтересах або обмеження припливу ПЗІ, або їх широкого залучення.

В країнах базування ТНК лоббіотський вплив цих корпорацій на зовнішню політику урядів нерідко призводить до міжнародних військових конфліктів з метою -ахисту інтересів фірм-інвесторів, котрі не співпадають з інтересами нації в цілому.

Загальновідомо, що в глобальному масштабі ПЗІ, обсяг яких досяг у 1995 р. 2, 6 трлн. дол., відіграють позитивну роль, х розподіл по країнах, секторах економіки, галузях промисловості набагато визначає структуру світового господарства, відношення між його окремими частинами. Головними інвесторами є промислово розвинуті країни. Ініціюючи понад 95% прямих зарубіжних інвестицій, вони ж і отримують близько 75% цих інвестицій. В 90-і роки істотно зросли ПЗІ в країни, що розвиваються, з промислово розвинутих країн. У 1994 р. вони становили 74 млрд. дол. Переважна частина цих інвестицій була спрямована в Азіатські та Латино-Американські НІК. На долю найбільш слаборозвинутих країн припадає всього 5-6% загального обсягу ПЗІ.

Найбільший потік зарубіжних інвестицій спрямовується в обробну промисловість та сферу послуг, на яку сьогодні припадає понад 50% щорічного обсягу нових капіталовкладень. Так, наприклад, в СІЛА на початку 90-х років ПЗІ були розподілені таким чином: обробні галузі — 40%, оптова торгівля _ 14%, нафтовидобувна — 9%, нерухомість —9%, інші — 28%.

Особливістю 90-х років є зростання ПЗІ в країни Східної Європи та СНД. Основний потік іноземного капіталу йде в Угорщину, Польщу, Чехію

Таблиця 1. Прямі іноземні інвестиції у Східній Європі (млн. дол.)¹

У 1995р. в країни Східної Європи і колишнього СРСР надійшло приблизно 14 млрд. дол. Одночасно з цих країн відбувається вивезення капіталу у значній мірі в рамках так званої " втечі капіталу". Наприклад, щорічна втеча капіталу з Росії, котра у 1995 році одержала 2 млрд. дол., оцінюється в 10-15 млрд. дол. (за деякими оцінками, до 50 млрд.дол.).