Стратегічна вертикальна інтеграція та вертикальне обмеження

Широке розповсюдження довгострокових контрактів з постачальниками сировини та з покупцями продукції створює перепони для входу потенційних конкурентів, звужуючи рамки потенційного попиту. Розповсюдження вертикальних контрактів є стратегічним бар’єром входу, оскільки, наприклад, розвиток широкої дистриб’юторської мережі не є фактором підвищення прибутку виробника, а спрямоване, головним чином, на неможливість входу на ринок потенційного конкурента. Особливості контрактів з покупцями та постачальниками, окрім об’єктивної перепони входу, можуть виконувати роль сигналу для потенційних конкурентів. Наприклад, прагнення заключити як можна більш тривалі контракти може розглядатися потенційним конкурентом як прояв слабкості. Навпаки, відмова від довгострокових контрактів на користь короткострокових може оцінюватися потенційним конкурентом у якості сигналу про впевненість лідера у перспективах продажу на ринку та прихильності традиційним господарським зв’язкам зі сторони партнерів.

-3.4-

Великий вплив на стан галузевої структури ринку оказують бар’єри виходу, що є сукупністю усіх факторів, які заважають фірмі покинути галузь без суттєвих економічних втрат. Бар’єри виходу, як правило, - це різного роду неповернені витрати, котрі неможливо відшкодувати. Звичайно неповернені витрати з’являються у результаті інвестування у довгострокові або специфічні активи фірми або продукти, наприклад капіталовкладення у рекламу та маркетинг. Вкладання засобів у невідшкодовані активи у залежності від галузі діє з різною силою як би у якості «закріплення» фірм на ринку в силу їх неспроможності розлучитися з активами. Перші фірми триваліше залишаються у галузі, маючи відносно великі неповернені капітальні витрати, інші, котрі можуть спробувати покрити постійні витрати з отриманого на інвестиції прибутку, виходять з галузі швидше. Наявним прикладом галузі з великим обсягом неповернених капітальних витрат є залізничний транспорт. Навіть при наявності збитків залізничні компанії дуже повільно уходять з галузі. Серед причин, які можуть побудити компанії покинути ринок, можна назвати від’ємні прибутки, постійне падіння попиту. Проте названі мотиви не завжди призводять до виходу з ринку.

Ускладнити вихід фірми можуть і недосконалість законодавчої системи та нерозвиненість ринкових відносин.

Як показують емпіричні дослідження, існує високий ступінь кореляції між бар’єрами входу та виходу. Це проявляється в тому, що галузі з високим темпом входу мають тенденцію до високого темпу виходу, та навпаки. Так Р. Кейвс та М. Портер пояснюють це тим, що джерела вхідних бар’єрів можуть також породити бар’єри виходу. На таких галузевих ринках, як виробництво одягу, меблів, роботи по металу, вхід та вихід фірм відбувається достатньо часто. Навпаки, у хімічній, нафтовій, целюлозно-паперовій промисловості спостерігається рідкий вхід нових фірм і, відповідно, рідкий вихід старих компаній.

Важливим фактором, що впливає як на рівень бар’єрів входу, так й бар’єрів виходів фірм з ринку, є неповернені витрати. Вони збільшують втрати, які асоціюються з невдалим входом, що підвищує бар’єри входу у галузь за рахунок його ризикованості.

Іншою причиною кореляції між нормою входу та виходу по галузям називають можливу взаємозалежність між ними. Наприклад, нові фірми можуть витіснити деякі діючі фірми з галузі, тобто вхід зумовлює за собою вихід. Інша можливість полягає у тому, що бар’єри виходу є фактично бар’єрами входу. Наприклад, інвестування у довгострокові та специфічні активи діючих фірм є свого роду сигналом для нових компаній, що перші збираються закріпитися у галузі, а для останніх може не залишиться простору на ринку. Таким чином, високі бар’єри входу призводять до низької норми виходу та низької норми входу.

У країнах з розвинутими ринковими відносинами приділяється велика увага показникам ринкових бар’єрів на галузевих ринках. Основними з показників оцінки є:

1. Індекс бар’єру входу (висота бар’єру) дорівнює відношенню доданої вартості на одного зайнятого у крупних фірмах до доданої вартості на одного зайнятого у дрібних фірмах.

2. Норма входу дорівнює відношенню кількості фірм що увійшли (нові фірми) до загальної кількості фірм (старі + нові фірми).

3. Норма проникнення дорівнює обсягу випуску фірм що увійшли до галузевого випуску (випуск старих та нових фірм).

4. Показник росту – це період часу, що необхідний для досягнення новими фірмами розмірів старих фірм (у роках).

5. Норма виходу дорівнює відношенню кількості фірм що вийшли до кількості фірм що залишилися.

6. Відсоток виживання дорівнює відношенню фірм що залишилися з тих що увійшли до загальної кількості фірм що увійшли.

Контрольні питання:

1. Що таке бар’єри входу? Бар’єри виходу?

2. Яким чином можна класифікувати галузі у відповідності з висотою бар’єрів входу?

3. Які бар’єри становлять нестратегічні бар’єри входу?

4. Що відноситься до стратегічних бар’єрів?

5. У чому різниця між стратегічними та нестратегічними бар’єрами входу?

6. Які фактори створюють абсолютну перевагу у витратах діючих фірм? Наведіть приклади.

7. Яку роль відіграють адміністративні бар’єри у галузях української економіки?

8. Що розуміється під бар’єрами виходу з галузі?

9. Які фактори можуть впливати на тривалість виходу фірм з галузі?

10. Яка взаємозалежність входу-виходу фірм на ринки?

11. Які показники можна використовувати для оцінки динаміки ринку?