Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Фактори, що впливають на мінливість інвестицій
Інвестиції - це найнестабільніший компонент сукупних витрат. Поведінку інвестицій важко передбачити, оскільки вони залежать від дуже мінливих факторів, таких як: • тривалість строку служби інвестиційних товарів -капітальні товари мають невизначений термін служби. Тобто старе устаткування, споруди можна повністю ліквідувати й замінити або відремонтувати та використовувати ще, що, в свою чергу, впливає на обсяг інвестицій; • нерегулярність інновацій - науково-технічні винаходи досить непередбачені та нерегулярні. Коли вони трапляються, то це веде до величезної хвилі інвестиційних видатків, які з часом знижуються; • мінливість прибутку - прибуток є головним джерелом інвестицій і може бути дуже нестабільним, бо залежить від непередбачуваних факторів; • мінливість сподівань - на внутрішньополітичні зміни, розробку нових джерел енергії, демографічні, законодавчі зміни, зміни у попиті, валютному курсі, страйки, зміни у державній політиці тощо.
4. Мультиплікатор інвестицій
Розрізняють автономні інвестиції та індуційовані Автономні інвестиції - це інвестиції, які не залежать від рівня доходу. Найпростіша функція автономних інвестицій має вигляд: І=е – dR, I - автономні інвестиційні витрати, е- автономні інвестиції, які визначаються зовнішніми економічними чинниками (запаси корисних копалин), R - реальна відсоткова ставка, d- емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки ставки відсотка. Індуційовані інвестиції - це інвестиції, які залежать від рівня доходу.
Нарощування інвестицій веде до зростання ВВП і сприяє досягненню повної зайнятості ще й в силу первинного ефекту, що відображається в макроекономіці під назвою ефекту мультиплікатора. Теорія мультиплікатора відображає реальну залежність між нагромадженням, споживанням, ВНП та зайнятістю населення. Мультиплікатор - це коефіцієнт, який показує зв'язок між змінами інвестицій та змінами величини прибутку. Якщо, наприклад, споживання зросте на якусь величину ∆ С, то це призведе до збільшення сукупних витрат і доходу ∆ Y на таку ж величину, що, у свою чергу, викличе повторне зростання споживання (оскільки збільшився доход). Суть мультиплікатора полягає в тому, що між змінами інвестицій та валового національного продукту існує стійка залежність. Ефект мультиплікатора проявляється в тому, що збільшення інвестицій призводить до збільшення національного доходу, причому на величину більшу, ніж первісне зростання інвестицій. Цей ефект можна образно порівняти з ефектом кинутого у воду каменя, що викликає появу кола на воді. Так і інвестиції, „кинуті" в економіку, викликають реакцію у вигляді зростання доходу і зайнятості. Отже, мультиплікатор можна показати через граничну схильність до споживання як:
mI = 1 / 1-MPC = 1 / 1- с',
∆ Y = (1 / 1- с') ∆ I, mI більше 1, ∆ Y = mI * ∆ I
Оскільки гранична схильність до заощадження s' = 1 - с', отримуємо:
m = 1 / s'
Зв’язок між мультиплікатором та граничними схильностями виражається таким чином:
mI = 1 / 1-MPC = 1 / MPS
Мультиплікатор інвестицій означає, що початкові вкладення в економіку надалі поступово супроводжуються зростанням доходу, який знову розподіляється на споживання та заощадження, тобто виникає первинний, вторинний і т. д. ефект капіталовкладень. Мультиплікатор може бути простим і складним (повним). Простий мультиплікатор - відображає лише вилучення коштів на заощадження. Складний мультиплікатор отримується з урахуванням усіх вилучень: податків, імпорту, заощаджень.
Рівновага в економіці може забезпечуватися за різних умов: при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або безінфляційній основі. Ці умови залежать від співвідношення між сукупними витратами і потенційним обсягом виробництва (ВВП). Розглянемо приклад, коли сукупних витрат не вистачає для досягнення потенційного ВВП (рис. 8.4). Величина, на яку сукупні витрати (СВ) менші ВВП при повній зайнятості, називають рецесійним розривом, тому що дефіцит витрат призведе до скорочення ділової активності. Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит сукупних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, що характеризує економіку в стані неповної зайнятості.
Рис.8.4. Рецесійний розрив Розглянемо приклад, коли сукупні витрати (СВ) перевищують величину ВВП, яка відповідає умовам повної зайнятості (рис. 8.5). Величину, на яку сукупні витрати більші ВВП при повній зайнятості, називають - інфляційним розривом. Інфляційний розрив виникає у зв'язку з тим, що зростання сукупних витрат СВ2 (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням виробництва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням обсягів виробництва. Для цього потрібен певний час. Тому наслідком є зростання цін, тобто інфляція.
Рис.8.5. Інфляційний розрив
|