Прочитайте та законспектуйте основні положення

Держава як основний інститут політичне системи

Вступ

Як ви розумієте слова Ліни Костенко: «Так, держава - це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава - це він, то у нас вже була б достойна держава»?

Мета: З'ясувати місце і роль держави у політичній системі.

Ключові слова: держава, функції держави, форма держави, форма правління, форма державного устрою, форма політичного режиму.

План:

1. Основні теорії про походження держави.

2. Поняття, суть і функції держави.

3. Форма держави.

Держава як основний інститут політичне системи

Основна частина

Прочитайте та законспектуйте основні положення

1. Основні теорії про походження держави.

Держава є центральною ланкою будь-якої політичної системи, основне знаряддя влади, носій суверенітету, тобто необмеженої верховної, неподільної політичної влади. У зв'язку з цим важливо з'ясувати сутність і генезис держави, її функції, форми правління і державного устрою, особливості політичних режимів, які здійснюють владу, становлення правової держави та громадянського суспільства як основного напрямку розвитку політичної системи суспільства.

Існує кілька теорій походження держави.

До найвідоміших належать такі теорії:

1. Теологічна (Фома Аквінський). Була поширена у добу феодалізму. Однак і тепер ця концепція представляє офіційну доктрину Ватикану.

Згідно з даними поглядам, держава є результатом прояву божественної волі, практичним втіленням влади Бога на землі. На думку богословів, будь-яка світська влада похідна від церковної влади, влади релігійних організацій. А народ повинен беззаперечно коритися всім велінням державної волі як продовження волі божественної.

2. Патріархальна (Аристотель, Фільмер). За твердженням Аристотеля, держава - найкраща форма людської взаємодії з метою досягнення загального блага. Це своєрідна величезна сім'я. Влада монарха - природне продовження влади батька (патріарха), який піклується про членів своєї сім'ї та забезпечує їхню слухняність.

3. Патримоніальна (А. Галлер). Представники цієї теорії вважають, що держава походить від права власника на землю (патримоніум). З права володіння землею влада автоматично поширюється і на людей, які мешкають на ній.

4. Договірна (Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.Ж. Руссо, П. Гольбах). На думку цих мислителів, держава виникла в результаті суспільного договору про правила спільного проживання. Вони зазначали, що був час, коли не було ані держави, ані права. У додержавному стані в умовах «золотого століття» (Ж.Ж. Руссо) або «війни всіх проти всіх» (Т. Гоббс) люди жили у відповідності зі своїми природними правами. Але не існувало влади, здатної захистити людину, гарантувати її права на життя, честь, гідність і власність. Для усунення такого соціального «пороку» люди об'єдналися й уклали між собою договір про те, що частину своїх прав, властивих їм від народження, вони передають державі як органу, який представляє їхні спільні інтереси, а держава, у свою чергу, зобов'язується забезпечити права людини.

5. Теорія насильства (Є. Дюрінг, Л. Гумплович, К Каутський). Прихильники цієї теорії стверджують, що держава виникла як результат насильства, шляхом завоювання слабких і беззахисних племен сильнішими й організованими. На думку представників даної теорії, держава більше потрібно слабким племенам, ніж сильним. Будучи інструментом організації та управлінського впливу завойовників, держава стає потужним засобом захисту завойованих від можливих посягань з боку інших сильних племен. Теорія була сприйнята нацистською Німеччиною як офіційна ідеологія.

6. Психологічна (Л. І. Петражицький). Виникнення держави пояснюється властивостями людської психіки, потребою індивіда жити в колективі, його прагненням до пошуку авторитету, вказівками якого можна було б керуватися у повсякденному житті, бажанням наказувати і підкорятися. Для обґрунтування своєї ідеї прихильники даної теорії посилаються на історичні приклади залежності людської свідомості від авторитету вождів, релігійних і політичних діячів, царів, королів та інших лідерів.

7. Класова (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін, Г.В. Плеханов). Відповідно до цієї теорії, держава є результат зміни соціально-економічних відносин, способу виробництва, підсумок виникнення класів і загострення боротьби між ними. Вона виступає засобом гноблення людей, підтримки панування одного класу над іншими. Однак зі знищенням класів відмирає і держава.

2. Поняття і сутність держави.

Поняття держави включає в себе характеристику його сутності. Марксизм доводив, що політична влада є одночасно і найважливішою ознакою держави, і основним змістом її сутності. Держава за своєю сутністю є організація політичної влади суспільства.

Природно, марксистське розуміння держави потребує критичного переосмислення та уточнення. Зокрема, слід визнати помилковою загальноприйняте в радянській літературі трактування держави виключно з класових позицій як організацію політичної влади економічно панівного класу, знаряддя його диктатури.

Даний підхід до трактування держави необґрунтовано відкидав як ідеалістичні і ненаукові численні немарксистські вчення про державу від Аристотеля до Каутського, його нинішніх послідовників у західноєвропейській науці. Незважаючи на різноманітність та особливість цих вчень, майже всі вони сходяться в розумінні держави як інституту соціального компромісу та досягнення загального блага. Однак при всій привабливості такого підходу він також однобічний: тоді як марксизм зводить суть розуміння держави до його класово-насильницької стороні, немарксистські теорії так чи інакше визнають у державі лише іншу його сторону - загальнолюдську.

Дійсно, адже будь-яка держава, поряд з вирішенням суто класових завдань, виконує і загальнолюдську місію, без якої не може існувати жодне суспільство. До виконання спільних справ відноситься перш за все здійснення різноманітних колективних потреб суспільства: організація охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, засобів транспорту і зв'язку, будівництво іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо запобігання війни і забезпечення миру тощо.

Поєднуючи в собі, таким чином, і класове, і загальнолюдське, держава виступає одночасно і як організація політичної влади суспільства, і як його єдиний офіційний представник. Згідно з цим вона покликана забезпечити виконання і спільних справ, і специфічних класових завдань.

Співвідношення між загальнолюдським і класовим в державі в різні епохи не однакове. Наприклад, у рабовласницьких і феодальних державах, у буржуазних державах доби промислового капіталізму, у деяких буржуазних державах доби монополістичного капіталу, а також у державах диктатури пролетаріату, в характеристиці сутності і соціального призначення держави на перший план виступає класове панування, насильство, придушення.

Розкриваючи співвідношення загальносоціальних і класових начал держави в сучасних умовах, важко не помітити пріоритет загальнолюдських цінностей. Така гуманістична тенденція особливо наочно проявляється в останні десятиліття в розвинених державах Америки і Європи.

Отже, держава - це організація політичної влади, необхідна для виконання як суто класових завдань, так і загальних справ, що випливають з природи будь-якого суспільства.

Відповідно до свого призначення держава виконує певні функції - внутрішні і зовнішні.

Внутрішніми прийнято вважати:

- законодавчу;

- організаційно-управлінську;

- політично-економічну;

- соціальну;

- національно-інтегративну;

- демографічну;

- виховну;

- правоохоронну;

- екологічну;

- фіскальну.

До основних зовнішніх функцій держави слід віднести:

- дипломатичну (встановлення широких, постійних економічних, політичних, культурних та інших зв'язків з іншими державами);

- оборонну.

3. Форма держави.

Форма держави - це спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади. Вона включає в себе три елементи:

- форма державного правління - спосіб або порядок організації та взаємодії вищих органів державної влади;

- форма державного устрою - порядок організації територіального устрою, тобто поділу держави на певні складові частини, та співвідношення держави, як цілого, з її складовими частинами;

- форма державного режиму - порядок здійснення державної влади певними способами і методами.

Форма державного правління

Розрізняють дві основні форми державного правління: монархію і республіку.

Монархія - це форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи і передається, як правило, у спадщину.

Монархії притаманні такі юридичні ознаки:

а) безстроковість влади монарха;

б) володіння владою по праву крові;

в) представництво держави монархом не за дорученням, а за власним правом;

г) не підпорядкованість влади монарха яким-небудь іншим суб'єктам.

Монархії поділяються на дві групи - обмежені і необмежені.

Необмежена монархія - це така монархія, в якій влада монарха не обмежена ані законом, ані будь-яким представницьким органом влади.

У рамках необмеженої монархії можна виділити такі її різновиди:

- Деспотична монархія, в якій влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством або напівбогом. Цей різновид необмеженої монархії був характерний для країн Стародавнього Сходу - Вавилон, Ассирія, Єгипет, Китай;

- Абсолютна монархія характеризується тим, що, хоча в ній монарх і не визнається надлюдиною, але за ним визнається необмежена влада, яка обумовлюється його належністю до панівної династії. Цей вид монархії характерний для нового часу. Прикладом такої монархії може бути Російська імперія до 1905 р, в сучасний період це Саудівська Аравія.

Обмежена монархія - це монархія, в якій влада монарха, тією чи іншою мірою, обмежується повноваженнями і наявністю певних державних органів.

Розрізняють такі види обмеженої монархії:

- Дуалістична монархія - це така монархія, в якій законодавча влада вже не підпорядкована монарху, а перейшла до парламенту. Однак монарх зосереджує в своїх руках виконавчу владу і по своїй волі формує уряд, який відповідальний і підзвітний йому, а не парламенту;

- Парламентарна (конституційна) монархія - це така монархія, в якій влада монарха суттєво обмежена у всіх сферах здійснення державної влади, і за яким тільки формально зберігається статус глави держави, але, як правило, виключно з представницькими повноваженнями. Виконавча влада належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний. Абсолютна більшість сучасних монархій - це монархії парламентарні. Їх існування обумовлене національними традиціями, монарх виступає в них як символ єдності нації, як символ держави, наприклад, королева в Англії, мікадо (імператор) в Японії.

Республіка (від лат. - справа народу) - форма державного правління, за якої всі вищі державні органи обираються населенням на певний строк.

Розрізняють такі види республік:

- Президентська республіка - це така республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і голови уряду, належать президенту, який обирається непарламентських шляхом (прямими або не прямими виборами населення) і формує уряд, який не несе, як правило, відповідальність перед парламентом (США, Франція, Аргентина).

- Парламентська республіка - це така республіка, в якій здійснюється принцип верховенства парламенту, який обирається населенням країни і формує відповідальний перед ним уряд (Італія, Греція, Індія). У парламентській республіці можливе існування поста президента. Але, на відміну від президентської республіки, він обирається не населенням, а парламентом, йому підзвітний і має виключно представницькі функції (ФРН, Індія).

- Змішана республіка характеризується рисами як парламентської, так і президентської, республіки. Практика державного будівництва різних країн світу знає різні приклади такого поєднання. Найбільш поширеними є два варіанти:

1) президент, як і в президентській республіці, обирається громадянами, він поєднує функції глави держави і глави виконавчої влади, але виконавчу владу здійснює не одноосібно, а спільно з урядом, який має самостійний конституційно правовий статус і повинен отримати довіру парламенту;

2) всенародно обраний президент формує (при певній участі парламенту) уряд, який відповідальний перед ним, але безпосередньо не входить в законодавчу, виконавчу чи судову гілку влади і займає окреме, особливе місце. Уряд за такої моделі наділяється статусом вищого органу в системі органів виконавчої влади та підзвітний і підконтрольний парламенту.

Форма державного устрою

Форма державного устрою характеризує державу з точки зору її територіального поділу та відповідної організації державних органів.

Унітарна держава - це єдина централізована держава, територія якого поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознаки суверенітету.

До найважливіших юридичних ознак унітарної держави належать такі:

а) до складу унітарної держави не входять державні утворення, які наділені ознаками суверенітету;

б) вона має єдину систему державних органів;

в) в унітарній державі діє єдина конституція і єдина система законодавства;

г) у ній існує єдине громадянство;

ґ) у міжнародних відносинах унітарна держава виступає в однині.

Федерація - це складна держава, до складу якого входять кілька державних утворень (суб'єктів федерації), які наділені суверенітетом.

До юридичних ознаками федерації належать:

a) наявність конституції федерації в цілому і конституції у кожному з її суб'єктів і, відповідно, системи законодавства всієї федерації та системи законодавства у її суб'єктів;

б) існування громадянства як всієї федерації, так і громадянства її суб'єктів;

в) у міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожен з її суб'єктів (США, Росія, ФРН).

До форми державного устрою належить і конфедерація, яка являє собою союз держав, об'єднаних для досягнення певних цілей, одним або кількома органами (наприклад, військовими) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

До ознак конфедерації слід віднести:

а) відсутність загальних для всієї конфедерації законодавчих органів;

б) відсутність загальних для всієї конфедерації законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;

в) рішення загальноконфедеративних органів для членів конфедерації не є обов'язковими і їхнє невиконання не тягне за собою жодних санкцій;

г) наявність безумовного права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів (деякі ознаки конфедерації має Боснія і Герцеговина).

Форми державного режиму

Державний режим - це сукупність форм і методів здійснення державної влади. Ця категорія дає відповідь на питання, які методи панують у процесі здійснення державної діяльності і досягнення тієї мети, яка стоїть перед державою. Поняття державного режиму не слід ототожнювати з поняттям політичного режиму. Останній має ширше значення і характеризує не тільки методи діяльності державних органів, а й можливості та форми діяльності всіх елементів політичної системи, - політичних партій, рухів тощо.

Розрізняють такі види державного режиму:

► тоталітарний,

► авторитарний,

► демократичний.