Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності фахівця

Мовні знання – один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації та в контактах з представниками своєї професії.

Що означає знати мову професії? Це значить вільно володіти лексикою свого фаху, нею користуватися. Обов’язковим для будь-якої фахової мови є вживання специфічних термінів високого рівня стандартизації, зваженість і точність формулювань. І цілком природно, що саме терміни перебувають у центрі уваги, коли йдеться про опанування фахової мови. Однак і загальновживана лексика у фаховій мові зазнає певних змін, окремі слова набувають нових значень або нових відтінків.

Для медиків особливе значення має вільне володіння мовою, адже мистецтво спілкування з пацієнтом, уміння правильно оформляти медичну документацію є одним з професійних обов’язків медичного працівника. Фахова мова медика – це діалоги фармацевта з покупцем в аптеці або лікаря з хворим у поліклініці чи лікарні, написання різних довідок, протоколу операції, історії хвороби чи реферату. У повсякденному спілкуванні з пацієнтами, колегами, медичний працівник використовує лексичні засоби, характерні для офіційно-ділового, публіцистичного і навіть художнього стилів мовлення.

Як доводить медична практика і саме життя, слово і ранить і лікує; словом можна вбити і можна врятувати. Тому медик має володіти культурою мови: вміти добирати мовностилістичні засоби і прийоми відповідно до умов і цілей спілкування, передаючи певний психокультурний контекст. Саме це є тим стрижнем, на який нанизуються професійні знання та вміння фахівця. Магічна сила слова може зіграти виключно важливу роль у взаєминах медика і хворого. Це добре розуміли в давні часи. За дві тисячі років до н.е. один з постулатів давньої іранської медицини проголошував: " Три знаряддя має лікар: слово, рослину і ніж". Гіппократу приписують такий вислів: " Якщо є декілька лікарів, один з яких лікує травами, другий - ножем, а третій - словом, то найкраще звернутися до того, хто лікує словом". В.М.Бехтерев говорив: " Якщо хворому після розмови з лікарем не полегшало, то це не лікар". Пройшли віки, а слово в його лікувальному значенні залишилося найбільш дієвим засобом.

Велике значення в мовному спілкуванню з хворим має звукова культура голосу, інтонація. Медичний працівник, який говорить монотонно, байдуже, навряд чи знайде контакт із хворим і його родичами. Звукова мова медика, якщо вона емоційна і водночас спокійна, впевнена, є найкращим методом дії на хворого.

Користуватися словом необхідно обережно доброзичливо. Необхідно знати, що, коли й кому говорити, враховуючи психологічні особливості хворого, його стан, діагноз, характер хвороби. Принцип «не зашкодь» вимагає від медичного працівника бути особливо уважним, обережним у виборі слів.

5. Культура мовлення під час дискусії (СПРС) (див.Кейс СПРС)