Типи безробіття

1) добровільне - тип безробіття, який існує за наявністю вільних
робочих місць;

2) " природне" безробіття - тип безробіття, який практично не може
бути ліквідований за існуючої економічної системи. Його форми:

- фрикційне - зумовлене міжрегіональними, професійними та віковими
переміщеннями частини працездатного населення;

- структурне безробіття зумовлене структурними зрушеннями в
економіці, науково-технічним прогресом, змінами в структурі споживчого
попиту.

3) найпоширенішим типом соціального безробіття є вимушене - тип
безробіття, за якого людина працездатного віку має достатню кваліфікацію,
хоче працювати, але з незалежних від неї причин не може знайти роботу.
Його форми:

• поточне (плинне) - зумовлене циклічним характером розвитку
  економіки, кризами надвиробництва і недовиробництва;
• аграрне – зумовлене розоренням дрібних товаровиробників у сільському господарстві, їх неспроможністю прогодувати себе і сім'ю за рахунок праці на селі;
• застійне - визначається нерегулярністю зайнятості окремих категорій
  населення(сезонні роботи, надомна праця)

4) Розрізняють також технологічне (зумовлене впровадженням нової
техніки і технології) і конверсійне (скороченням).

Безробіття заподіює значних економічних збитків державі. Згідно із законом Оукена, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати річної продукції більш як на 2%, а щорічний приріст ВПП в обсязі 2, 7% утримує частку безробітних на постійному рівні. На безробітних це справляє значний психологічний тиск, збільшує кількість серцевих захворювань, трагічних випадків. Втрата робочого місця в розвинутих країнах рівнозначна за психологічним впливом смерті близького родича.

За переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки значно зростатиме кількість безробітних, втрачатиметься впевненість у майбутньому тощо. Це вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємства.

Соціальна політика сучасної держави — комплекс соціально-економічних заходів держави та організацій, спрямованих на послаблення нерівності у розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень та ін.

Головними напрямами проведення соціальної політики є:

1) зменшення нерівностей у розподілі багатства;

2) захист рівня життя за допомогою різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації;

3) надання допомоги найбіднішим сім'ям;

4) надання допомоги у разі безробіття;

5) здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих;

6) розвиток освіти, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища переважно за рахунок держави;

7) здійснення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації, гарантування процесу трудової діяльності відповідно до чинного законодавства (дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток, створення профспілок тощо) та ін.

Головними принципами соціальної політики є: оптимальне поєднання соціальної справедливості та ефективності; дотримання життєво необхідних соціальних стандартів (освіти, охорони здоров'я та ін.).

Соціальний захист населення забезпечують також підприємства (або підприємці) та наймані працівники через профспілкові організації.

Головними засобами подолання нерівності у розподілі доходів і майна є прогресивний подохідний податок і соціальні витрати держави.

При встановленні мінімального рівня заробітної плати документи МОП рекомендують враховувати потреби працівників та їх сімей, вартість житла, соціальні пільги, рівень інфляції, а також показники, які впливають на рівень зайнятості (наприклад, рівень продуктивності праці, кількість безробітних та ін.).

Важливим елементом програми соціального захисту населення є регулювання заробітної плати