Термінологія як наука про слова фахової лексики

Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови.

Термін – це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття.(Мостови́ й кран (кран – балка) — підіймальний кран, що пересувається рейками на нерухомих опорах. Кран мостовий має широку сферу застосування — він призначений для підйому і переміщення вантажу в приміщенні або під навісом.)

Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовляються, щоб розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініцій – лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі. Термін – спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання, науки, техніки, політики, мистецтва.

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань. (різьбове з’єднання – з’єднання деталей, що мають різьбу; нормалізація – нагрівання сталі, підтримка і подальше охолодження на повітрі).

Терміни конкретної галузі знання або діяльності складають окрему терміносистему (термінологію). У межах цієї системи термін не повинен мати синонімів, він також не може бути багатозначним. Кожне поняття має співвідноситись тільки з одним терміном, а кожен термін – тільки з одним поняттям. Якщо одне й теж слово вживається у різних термінологічних системах, то ці слова виступають як омоніми.

Терміни позбавлені будь-якої образності, емоційно-експресивного забарвлення. Наприклад, у технічних термінах: палець, головка, плече, ручка – образність втрачено.

Без експресивності термінів сприяє і те, що велика кількість їх є словами іншомовними: ультрафіолет, рентгеноскопія, цитоплазма, дифузія.

Термінологія – 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.[3, c 513].

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей, називають терміносистемами, або термінологічними системами.

Термінологія – це атрибут науки, а наукова сфера, як відомо, має міжнародний характер, – констатує І. Козловець [2, c 92].

Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру: логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки, а вони є в кожній науці, - то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними); мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родові тощо).

Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В. Левицький, О. Курило, О. Огоновський, І. Пулюй та інші. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнули до того, щоб термінологія була " всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного".

Незважаючи на відмінності й багатогранність сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять, існує низка спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці.

Основні ознаки терміна:

1. Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення, а за межами своєї терміносистеми він може мати зовсім інше значення. (допуск – алгебраїчна різниця між найбільшими та найменшими граничними розмірами; cтаріння - результат впливу на матеріали навколишнього середовища протягом тривалого інтервалу часу)

2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає, неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями. (прес-вал - машина, яка використовується для прикладання сили до валів або шпинделям при свердлінні або бурінні; контур – замкнений шлях, в якому один із вузлів є початковим і кінцевим вузлом шляху)

3. Прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, це зумовлено їх призначенням, але повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) не вдається. (Евтектика - (1) сплав, що має склад, що відповідає евтектичній точці на фазовій діаграмі, (2) структура сплаву, що представляє суміш твердих складових, що утворилися в результаті евтектичній реакції у вигляді регулярної матриці тонких пластинок або стрижнів.)

4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. (Сортамент прокату -сукупність профілів прокату, одержуваного на прокатному стані; крихкість – властивість вантажу руйнуватися при натиску і штовханні.) [3, c 514]

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

- нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

- відсутність синонімів (справді, розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування);

- інтернаціональний характер (знаючи терміни - інтернаціоналізми, легко спілкуватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу, проте їхні значення непрозорі і це ускладнює, зокрема, навчальний процес);

- стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним);

- здатність утворювати похідні слова, наприклад: зношення- зношування - зношеність - зношуваний; зрошення – зрошування - зрошувальний – зрошувач.

За статистикою, понад 70% термінів у різних терміносистемах – це словосполучення. Вони становлять певну семантико-синтаксичну єдність, відтворюються в готовому вигляді [2, с.91].

Проте усе це - вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним вимогам.

Термінологія виконує такі основні функції: позначає наукові поняття і задовольняє потреби спілкування фахівців – за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Значення термінів зафіксовано у спеціальних словниках, довідниках.

Для термінологічної системи характерні такі способи творення:

1) морфологічний спосіб (за відповідними словотвірними моделями); 2) семантичний, що реалізується за допомоги розвитку спеціальних значень у словах природної мови; 3) різні типи запозичень (словотвірне та семантичне калькування).

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатиновий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення. (гілка – складається з одного чи декількох послідовно з’єднаних елементів, кожний з яких має два виводи).

2. Словотвірний - утворення термінів за допомоги префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, зварювання, крихкість), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (ОМТ – обробка металу тиском). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.

3. Синтаксичний - використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.

4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом (контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція) [3, c 518].

Причини запозичення термінів різноманітні:

- запозичання терміна разом з новим поняттям: бонус – “додаткова винагорода”, “додаткова цінова знижка”, “комісійна винагорода”;

- паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): іригація – зрошення; рамбурсувати – повертати борг; процент – відсоток; суфозія – вимивання; імпорт – ввіз;

- пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно існують запозичені і власні терміни: пролонгація – продовження терміну чинності угоди;

- відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав вимогам до терміна: ліквідат – юридична особа–боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв’язку з її ліквідацією.