Процес утворення капіталістичних класів – з 30-тих рр. по кінець XIX ст.

Все це вело до загострення соціальних відносин. За 60 перших років XIX ст. – 2400 селянських виступів, але слід критично ставитися до кількості та їх класифікації (більшість дрібних, пасивні форми протесту).

ä На кінець царювання Миколи I в Російській імперії нараховувалось 100 тисяч чиновників. Цареві доповідали, що тільки три генерал-губернатори не беруть хабарів, і то тільки тому, що один із них з декабристів (Муравйов), другий – син Радіщева, а третій і сам дуже багатий.

Невдача Росії в Кримській війні 1853-1856 рр. підштовхнула царизм до проведення реформ.

Причини реформ:

1. поглиблення кризи феодально-кріпосницької системи (вибір: зверху чи знизу?);

2. ріст соціальної напруги в суспільстві;

3. необхідність економічного розвитку.

4.

1861 рік – скасування кріпосного права. Реформа пішла зверху, в інтересах поміщиків. За реформою селяни ставали вільними особисто, але право власності на землю залишалось за поміщиками.

СЕЛЯНАМ

Падіння кріпосного права було однією із найважливіших подій в історії Росії та поклало початок утвердження нового, капіталістичного ладу. Основою розвитку господарства стала система найманої праці, а кінцевою метою виробництва – одержання прибуткової вартості. Це і стало головним фактором прискореного розвитку промисловості та сільського господарства.

Опісля реформи:

· розорення маси селян – наплив до міст дешевої робочої сили;

· витіснення дворянського землеволодіння буржуазним;

· спеціалізація окремих районів;

· оренда стає головним засобом господарювання (здача земель поміщиками);

· прискорюється розшарування на селі;

· йде процес утворення робітничого класу.

З ліквідацією кріпацтва Росія вступила в епоху капіталізму. Уряд провів кілька назрілих буржуазних реформ:

· фінансову, 1862 р. (створення Державного банку, непрямі податки збирали не приватні особи, а заклади, вперше почали друкувати в пресі відомості про прибутки і витрати держави);

· воєнну, 1862-1874 рр. (введення загальної військової повинності, строк служби скорочувався з 25 років до 6-7, створені військові округи, збільшилась кількість військових закладів);

· судову, 1864 р. (запровадження публічного суду, проголошення незалежності суду від розпоряджень уряду і поліції, суд ставав гласним, суд присяжних, змагальний процес);

· земську, 1864 р. – найважливіша. Утворювалися земства як органи самоврядування.

‘ Реформи знаменували собою перехід від феодалізму до капіталізму. Фабрично-заводська промисловість поглинала дрібнотоварне і мануфактурне виробництво. В 1869 р. в Україні було 3712 фабрик і заводів, а в 1900 – 5301.

У 60-90-х рр. в Україні побудовано понад 8 тисяч кілометрів залізниць, які зв'язували з центром Росії промислові українські центри.

Поряд із залізницями важливу роль відігравав і водний транспорт. Головною водною артерією був Дніпро. Річками України ходили 220 пароплавів і ще понад 200 були приписані до азовських і чорноморських портів.

Особливості капіталізму в Україні:

· Україна стає найбільш розвиненим економічно регіоном Російської імперії;

· Українці нечисленні у промисловому та торговому капіталі (росіяни, євреї);

· Швидкі темпи капіталізації виробництва;

· Засилля іноземного капіталу;

· Створення велетенських підприємств;

· Швидке переростання капіталізму в імперіалізм;

· Відсутність економічних і політичних прав у трудівників.

ХВИЛІ ПЕРЕСЕЛЕНСЬКОГО РУХУ УКРАЇНЦІВ

§ Перше масове переселення – кінець XVIII – початок XIX ст. (Росія переселила ногайців із Кубані за Урал, 1792 р. Кубань віддається Чорноморському війську, потім нові хвилі переселення з України, 1832 р. Азовське козацьке військо, на кінець століття на Кубані українці складали 60%);

§ Друге переселення – з другої половини XIX ст. (на схід і південний схід Російської імперії, Північний Кавказ – 1, 3 млн., Нижнє Поволж'є – 400 тис., Казахстан і Середня Азія – 100 тис., на кінець століття в Сибіру – 230 тис. українців);

§ 1906 – 1912 рр. підчас Столипінської реформи (до Сибіру біля 1 млн.).