Масові репресії були захисною реак­цією тоталітарного режиму, оскільки при наявності широкої опозиції цей режим не зміг би забезпечити свого існування.

Ідейним обґрунтуванням масового теро­ру стала теорія Сталіна про неминуче заго­стрення класової боротьби в міру просуван­ня до соціалізму та необхідність у зв'язку з цим посилення пильності і боротьби проти " ворогів народу".

Каральні органи посилювали пошук " ворогів народу", " контрреволюціонерів", " ворогів соціалізму", збільшувалися мас­штаби насильства. Репресії здійснювалися антиконституційними позасудовими " трій­ками" у складі першого секретаря обкому партії, начальника обласного управління внутрішніх справ і прокурора області.

Ви­роки виносилися без свідків, без захисту, і навіть без підсудного. Найбільшого мас­штабу репресії досягли у другій пол. 30-х рр., набувши характеру масового терору. Впродовж 1937-1941 рр. (" п'ятирічка ве­ликого терору") у таборах НКВС було ув­'язнено 5 млн. 112 тис. 688 чол., що у 2, 2 рази більше, ніж за попередні п'ять років.

В Україні репресії здійснювалися в особ­ливо страшних розмірах: сталінський ре­жим прагнув знищити рух за самоутвер­дження української нації. Пленум ЦК ВКП(б) у листопаді 1933 р. дійшов вис­новку, що " на Україні основною небезпе­кою є український буржуазний націо­налізм", і поставив завдання " завдати ни­щівних ударів по націоналістичним петлюрівським елементам, які засіли в різних ділянках соціалістичного будівництва, а особливо в будівництві української соц­іалістичної культури". Це рішення плену­му разом з положенням Сталіна про загос­трення класової боротьби с гало основою масового терору в Україні.

НАПРЯМКИ МАСОВИХ РЕПРЕСІЙ В УКРАЇНІ

· Репресії проти селянства (розкуркулювання, штучний голодомор 1932-1933 рр.).

· Боротьба з " підпільними націоналіс­тичними організаціями". Першою була сфабрикована справа проти " Спілки ви­зволення України", за якою в 1930 р. було засуджено 45 чоловік - відомих україн­ських вчених, письменників, політичних діячів колишньої УНР. Після процесу над " СВУ" " розкрили" велику кількість " воро­жих організацій", зокрема " Український національний центр" (її керівником оголо­сили М.Грушевського, його звинуватили в " буржуазному націоналізмі" і вислали в Кисловодськ, де у 1934 р. вчений помер при нез'ясованих обставинах), " Україн­ську військову організацію". Протягом 1930-1937 рр. органи ДПУ - НКВС " ви­крили" в Україні 15 великих " підпільних терористичних і диверсійних організація націоналістів".

· Репресії проти членів КП(б)У, які звинувачували в " українському буржуаз­ному націоналізмі", у " ворожій діяльності”, у відсутності пильності, в троцкізмі і т.п. У ході партійної чистки було знищено майже половину складу КП(б)У, переважну більшість ЦК КП(б)У, українського уряду.

· Боротьба з " націоналістичними еле­ментами" в Академії наук України: репре­совано багато вчених, розігнано цілі нау­кові інститути.

· Боротьба проти релігії і церкви. У 1926 р. радянська влада розпочала фронтальний наступ на українські парафії, наклавши високі податки та обмеживши їх діяльність. Зруйновано і закрито тисячі церков, роз­горнуто гоніння проти священиків і віру­ючих. У1930 р. була примусово розпущена Українська автокефальна православна церква. Другу п'ятирічку (1933-1937 рр.) оголосили " п'ятирічкою знищення релігії".

· Гоніння проти українських письменни­ків, діячів мистецтва. Жертвами репресій стали десятки тисяч діячів національної культури. Лише за один 1934 р. було роз­стріляно 28 письменників. Протягом 1934-1938 рр. було заарештовано більше половини членів і кандидатів у члени Спілки письменників України. Був розігна­ний театр " Березіль", його керівник, драма­тург Лесь Курбас загинув у концтаборі. Культурний процес потрапив під контроль партійно-державних чиновників. Якщо 20-і рр. ввійшли в історію України як період " національного відродження", то 30-і рр. дослідники назвали " розстріляним відро­дженням".

· Чистка військових кадрів: був пов­ністю знищений штаб Київського військо­вого округу, репресовано 150 чоловік командного складу Харків­ського військового округу Репресії проти командного складу викликали гострий кадровий голод в армії. Напередодні війни лише 7% командирів мали вищу військову освіту.

НАСЛІДКИ РЕПРЕСІЙ

· тотальний терор торкнувся усіх ка­тегорій населення, були фізично знищені мільйони українців, внаслідок чого україн­ська нація зазнала величезних демографіч­них втрат;

· занепад української національної куль­тури, інтелектуального потенціалу украї­нської нації;

· деформація морально-етичних відно­син (насадження атмосфери страху та абсолютної покори, заохочення доносів, соціальна незахищеність населення, фор­мування тоталітарної свідомості);

· посилення економічної і політичної за­лежності України від центру;

· шляхом репресій відбулося остаточне утвердження тоталітарного режиму, абсолютної політичної влади Сталіна.

КОНСТИТУЦІЯ УРСР 1937 р.

У середині 30-х рр. керівництво ВКП(б) зробило висновок про те, що в СРСР відбу­лася перемога соціалізму. Виникла не­обхідність у прийнятті нової конституції.

VIII з'їзд рад СРСР 5 грудня 1936 р. за­твердив нову Конституцію СРСР, а XIV з'їзд рад України 30 січня 1937 р. - нову Конституцію УРСР (назва Українська Соціалістична Радянська Республіка змінювалася на Українську Радянську Соці­алістичну Республіку).

Конституція 1937 р. стала третьою радянською конституцією України (перша була прийнята в березні 1919 р., друга - у травні 1929р.). Але, як і перші дві, вона була копією Конституції, прийнятої в Москві.

Згідно з Конституцією 1937 р. Україна про­голошувалася " соціалістичною державою робітників і селян". Політичною основою УРСР визнавалися ради депутатів трудящих, а економічною - соціалістична влас­ність на засоби виробництва, що мала фор­му державної і колгоспно-кооперативної. Всьому населенню гарантувалися ши­рокі демократичні права і свободи (свобо­да слова, друку, зборів, недоторканість особи). Запроваджувалося загальне виборче право, багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися пря­мими при таємному голосуванні.