Отже, внаслідок колонізаторської полі­тики, економіка Західної України перебу­вала в застої.

Тяжким було і соціальне становище населення: низький життєвий рівень, жор­стока експлуатація, високий рівень безро­біття, захворюваності, смертності.

Складне соціально-економічне ста­новище обумовило еміграцію із західно­українських земель (переважно із Галичи­ни). За 1919-1939 рр. емігрувало 190 тис. чоловік.

Захищаючи себе від соціально-економі­чного гноблення, місцеве населення, дола­ючи великі труднощі, створювало десятки кооперативних підприємств: споживчо-за­купівельних, торгових, фінансово-кредит­них та ін. Кооперація організовувала ос­новні ділянки економічного життя і стала важливим його чинником.

На відміну від співвітчизників у Радян­ській Україні, західні українці все ж таки не зазнали таких драматичних соціально-економічних змін.

ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ

У центрі політичного життя західноукра­їнських земель стояли такі головні питання:

· визначення шляхів національного ви­зволення;

· побудова суверенної української дер­жави;

· утвердження в ній справедливого соціально-економічного ладу.

Національно-визвольний рух очолюва­ли різні політичні сили, погляди яких на майбутнє України не співпадали, а іноді були протилежними.

Наймасовішою партією було Україн­ське національно-демократичне об'єднан­ня (УНДО) - партія центристської спрямо­ваності, яка орієнтувалася на здобуття Україною незалежності та її демократич­ний розвиток. Партія об'єднувала інтелек­туальну еліту краю, використовувала ле­гальні методи боротьби, вела погоджуваль­ну політик у стосовно польської влади.

Другою за впливом була Радикальні партія, яка прагнула поєднати принципи демократичного соціалізму з національним відродженням України і її незалежним існуванням. Відображала інтереси пере­важно селян, сільської інтелігенції та сіль­ськогосподарських робітників.

Боротьбу за соціальне і національне ви­зволення українського народу вела також Компартія Західної України (КПЗУ). Вона відображала інтереси тієї частини насе­лення, яка схилялася до возз'єднання з Ра­дянською Україною в межах СРСР. КПЗУ виступила проти антиукраїнських акцій сталінського керівництва. За вказівкою ВКП(б) Комінтерн прийняв рішення про розпуск КПЗУ.

Найбільш активною була діяльність Організації українських націоналістів (ОУН).Вона утворилася у 1929 р.на базі Української військової організації. Органі­затором і керівником ОУН протягом 1929-1938 рр. був Є.Коновалець.

Ідеологією ОУН став " інтегральний націоналізм" (крайня форма націоналіз­му), розроблений Д. Донцовимта інши­ми теоретиками: проголошувалася пере­вага національних інтересів над індиві­дуальними, стверджувалося, що вищою метою боротьби є досягнення держав­ної незалежності будь-яким способом.

Мета ОУН - утворення соборної україн­ської незалежної держави з багатоукладною економікою. Політична система майбутньої держави мала ґрунтуватися на владі однієї націоналістичної партії. На чолі руху і дер­жави мав стояти лідер, наділений необмеже­ною владою. Будівництво незалежної Украї­ни мало завершитися вигнанням з українсь­ких земель усіх окупантів.

Методи бороть­би - пропагандистські, агітаційні, органі­заційні, диверсійні і терористичні. Терору зазнавали не тільки представники окупац­ійної влади, а й українці, які не поділяли іде­ології і методів боротьби ОУН. На поч. 30-х рр. члени ОУН організували понад 60 за­махів на польських і українських діячів.

Утворення ОУН з її безкомпромісними, крайніми методами боротьби стало результатом втрати українцями віри в можливість досягнення самостійності мирним шляхом, віри у підтримку західних країн.

ОУН спиралася переважно на молодь, схильну до рішучих дій, здатну до само­пожертви в ім'я національного визволення.

Напередодні другої світової війни ОУН нараховувала до 20 тис. свідомих членів і багато прихильників.

Після вбивства Є.Коновальця (1938 р.) серед членів ОУН посилилися суперечності щодо тактики боротьби, внаслідок чого стався розкол. Виникли два напрямки: ре­волюційне крило очолив С.Бандера (ОУН-Б), помірковане крило очолив А.Мельник (ОУН-М).

Значний вплив на активність україн­ського населення мала греко-католицька церква. Її глава, митро­полит А. Шептицький, який корис­тувався великим автори­тетом серед західних ук­раїнців, виступав проти приєднання українських земель до Польщі, всіля­ко сприяв процесам національного відродження. У 1923 р. А. Шептицького було заарештовано.

БУКОВИНА

Тут склалися менш сприятливі умови для діяльності українських політичних партій і громадських об'єднань. Вони діяли під­пільно і напівпідпільно. Коли у 1938 р. до влади в Румунії прийшли військові, а ді­яльність політичних партій була повністю заборонена, свої організації зберегли лише добре законспіровані радикальні націона­лістичні групи.

ЗАКАРПАТТЯ

Політичне життя в Закарпатті мало свої особливості. Суто українських партій, які діяли б самостійно, тут не було. Політичні групи Закарпаття існували під " дахом" близьких їм політичних партій Чехословаччини. В діяльності українських політичних груп існувало три основні течії:

Проголошення незалежної Карпат­ської України мало велике історичне зна­чення: воно сприяло перетворенню насе­лення краю в національне свідомих ук­раїнців, продемонструвало прагнення ук­раїнського народу до утворення власної держави.

ТЕМА 7: УКРАЇНА У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945 рр.)

(2 години)

1. Україна напередодні війни та зовнішня політика СРСР.

2. Радянсько-німецька війна 1941-1945 рр.

Мета: визначити, які територіальні зміни відбулися в Україні на початку Другої світової війни; проаналізувати початковий етап німецько-радянської війни і причини стратегічних поразок Червоної Армії; зазначити риси німецького окупаційного режиму та особливості українського антифашистського руху Опору; вияснити, як відбувалося звільнення України та який внесок зробив український народ у розгром фашистської Німеччини.

Обладнання: структурно-логічні схеми №31-35.

Ключові терміни та поняття: Акт відновлення Української держави, Бабин Яр, депортація, евакуація, колабораціонізм, нацизм, окупаційний режим, остарбайтери, пакт «Молотова- Ріббентропа», партизанський рух, підпілля, план «Барбароса», план «Ост», радянізація, «рейкова війна», рух Опору, УПА, фашизм.

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України.-К., 2012.

2. Коваль М.В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії.- К., 1995.

3. Мірчук П. Українська Повстанська Арміяю1942-1952рр.- Львів, 1995.

4. Субтельний О. Україна: історія.- К., 1993.

5. Сусоров В.Д.Пусть время расскажет, какими мы были…- Херсон, 2007.

6. Організація українських націоналістів і Українська Повстанська Армія.Історичні нариси.- К., 2005.

7. Трохимович В. Україна в роки другої світової війни/1939-1945/.- Львів, 1995.

8. Чайковський А.С. Невідома війна: партизанський рух в україні 1941-1945 рр. мовою документів, очима історика.- К., 1994.

УКРАЇНА В ПОЛІТИЦІ ВЕЛИКИХ ДЕРЖАВ НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ

У 30-ті рр. значно ускладнилася міжнародні відносини і зросла загроза війни. Економічна криза і депресія 1929-1933 рр. поглибили суперечності між країнами світу і привели до формування двох блоків держав:

· США, Великобританія, Франція;

· Німеччина, Італія, Японія (у 1935 р. уклали Антикомінтернівський пакт, спрямований проти СРСР).

10 лютого 1939 р. Гітлер заявив, що мета його політики “ панувати в Європі і світове панування на віки ”. Ще до початку світової війни фашистські держави здійснили агресії:

- Захоплення Італією Ефіопії (1935-36) та Албанії (1939);

- Німеччиною Австрії (199938);

- Війна з республіканською Іспанією (1936039);

- Агресія Японії біля озера Хасан (1938-39).

Напередодні війни заінтересовані держави пробували розіграти “українську карту”. Перш за все, це держави, які володіли українськими територіями (СРСР, Польща, Чехословаччина, Румунія), великі держави – Англія, Франція та США, країни, що боролись за “життєвий простір” (Німеччина, Угорщина).

Великі країни намагалися спрямувати агресію проти Радянського Союзу. Англія і Франція в Мюнхені у 1938 р. практично благословили Гітлера на розчленування Чехословаччини, коли Карпатську Україну захопила Угорщина.