Демократичні норми Конституції гру­бо порушувалися. На практиці мали місце партійно-державний диктат, тоталь­ний контроль над людиною, масові ре­пресії.

ЗАХІДНА УКРАЇНА У 20 – 30-ті

КОЛОНІЗАЦІЯ

ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ

Західноукраїнськими землями в між­воєнний період володіли інші держа­ви:

v Під польською окупацією впро­довж 1919-1921 рр. опинилися Східна Га­личина, Західна Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя, що становило третину усієї території тодішньої Польської держа­ви. На цій території проживало 8, 9 млн. чоловік, утому числі 5, 6 млн. українців.

v Війська Румунії наприкінці 1918р. оку­пували Північну Буковину і Бессарабію, до складу якої входили етнічні українські зем­лі - Ізмаїльський, Аккерманський, Хотин­ський повіти. На території, підвладній Ру­мунії, проживало майже 790 тис. українців.

v Закарпаття (під назвою " Підкарпатська Русь") у 1920 р. було приєднане до Чехословаччини. На території краю проживало понад 725 тис. українців.

Окупація українських земель Польщею, Румунією та Чехословаччиною відбулася за підтримки західноєвропейських країн та США. Окупаційні власті проводили політику колоні­ального гноблення, асиміляції українсько­го народу.

ПОЛІТИКА ПОЛЬЩІ

Польський уряд намагався витравити такі поняття, як " Україна" та " українці", застосовуючи замість них терміни " Східна Малопольща", " русини". У 1924р. видано закон про заборону вживання української мови у всіх державних установах.

У1935 р. Польща офіційно відмовилася від своїх зобов'язань перед Лігою Націй щодо забезпечення прав національних мен­шин. Урядові кола, повернувшись до ідеї однонаціональної польської держави, роз­гортають репресії проти українців, здійсню­ють політику жорстокої асиміляції.

ПОЛІТИКА РУМУНІЇ

Румунська влада здійснювала щодо українського населення політику тотальної румунізації, вдаючись до відкритих насиль­ницьких дій.

З 1919 по 1928рр. на території Буковини діяв воєнний стан. У 1920 р. заборонено вживання української мови. Українців не визнавали окремою нацією, називаючи їх “громадянами румунського походження, які забули рідну мову”. Була заборонена українська преса, здійснювалася румуніза­ція православної церкви.

ПОЛІТИКА ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ

Уряд Чехословаччини здійснював більш помірковану політику щодо Закарпаття. Але і ця політика була спрямована на те, щоб утримати українські землі під владою Чехословаччини. Власті намагалися пере­конати українське населення, що в нього немає батьківщини, що українська мова є для нього " чужою".

Боячись зростання національної свідо­мості українців, іноземні уряди всіляко перешкоджали розвитку освіти: закрива­лися українські школи (в Буковині до 1927р. не залишилося жодної), діяла норма при­йому до вузів української молоді (у Львів­ському університеті вона складала 5%, причому студентами могли бути лише ті, хто присягнув на вірність Польщі).

Щоб забезпечити доступ української мо­лоді до вищої освіти, вчені Наукового то­вариства ім. Т.Г.Шевченка та Ставропігій­ське братство заснували у Львові таємний Український університет (1921-1925рр.).

Діяльність підпільного університету ста­ла виявом високого рівня національної свідомості західноукраїнського населення, його прагнення відстояти національну гідність українців.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ГНОБЛЕННЯ

Ø Польський уряд розділив країну на дві території - Польщу " А" і Польщу " Б". До першої входили корінні польські землі, до другої - переважно західноукраїнські і західнобілоруські. Сприяючи розвитку про­мисловості в Польщі " А", уряд у той же час свідомо гальмував промислове будівницт­во в Польщі " Б". 85% підприємств Східної Галичини були дрібними, на кожному з них працювало менше 20 чоловік. Господарство краю розвивалося відповідно до інтересів польської економіки. Переважали ті галузі, які забезпечували високі доходи без значних капіталовкладень, а саме: нафтодобувна, деревообробна, харчова, переробка міне­ральної сировини.

Ø Буковина була відсталого окраїною Румунії. Буковинська економіка залишала­ся напівкустарною, найбільшу питому вагу в економіці складала харчова промисло­вість.

Ø В Закарпатті 1926р. нараховува­лося лише 92 підприємства і 6, 7 тис. робіт­ників. За двадцять років тут не було збудо­вано жодного значного підприємства.

Ø Визначальну роль в економіці західно­українських земель відігравав аграрний сектор. Проте розвиток сільського госпо­дарства гальмувався колонізаторською політикою іноземних урядів. Аграрні рефор­ми, які були проведені в 1919 р. Польщею, Чехословаччиною і Румунією, не лікві­дували малоземелля українського селянства. Головною метою реформ була передача землі не корінному населенню, а польським, румунським і чеським колоністам (в колоні­заційний фонд у Східній Галичині, Волині, Поліссі було виділено 445 тис. га землі, в За­карпатті-19 тис. га, в Буковині - 5 тис. га),