Нормативні акти. 1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К., 1996.

2. Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44.- Ст. 356.

3. Цивільний кодекс України: Коментар.: /Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р./ За загал. ред.: Харитонова Є.О., Калитенко О.М. / Х.: Одисей. – 2003.

4. Гражданский процессуальный кодекс Украины // Голос Украины. – 2004. - № 89 (3339), 91(3341). – 18, 20 мая.

5. Закон УССР " О защите прав потребителей" от 12.05.91 г. / Ведомости Верховного Совета УССР 1991. - № 30. - Ст. 379.

6. Закон Украины «О рентных платежах за нефть, естественный газ и газовый конденсат» № 1456- IV // Голос Украины. - 2004. - № 54. – 23 марта.

7. Закон Украины «О налоге с доходов с физических лиц» № 889-IV от 22 мая 2003 // Голос Украины. – 2003. - № 134 (3134). – 22 июля.

8. Закон України " Про рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат" від 5 лютого 2004 року № 1456 - IY.

Тема № 11

Представництво у цивільному праві

Приблизний план:

Вступ

1. Представництво як спосіб здійснення цивільних прав та обов’язків.

1.1 Поняття, значення та структура представництва.

1.2. Підстави виникнення та види представництва.

2. Повноваження представництва.

2.1. Поняття повноваження та межи для вчинення повноважень представника.

2.2. Підстави припинення представництва.

3. Довіреність у цивільному праві.

3.1. Довіреність: поняття, значення та реквізити.

3.2. Види, форма та строк довіреності.

3.3. Припинення довіреності.

Висновки.

Література

Методичні вказівки

Приступаючи до аналізу першого питання теми студенту та слухачеві необхідно звернути увагу на те, що за своє життя особа набуває цілу низку особистих немайнових та майнових прав, але цінність вони матимуть лише тоді, коли їх можна здійснити.

Здійснення суб’єктивних цивільних прав – це процес реалізації уповноваженою особою всіх повноважень, що належать до змісту конкретного суб’єктивного права, для досягнення певного результату, який можливий за певних умов. Поряд з цим також існують способи, принципи та межи здійснення суб’єктивних цивільних прав.

Далі слід вказати, що свої цивільні права та обов'язки фізичні та юридичні особи можуть здійснювати як самостійно, так і через так званий інститут представництва. Він має давню історію і цьому питанню доцільно приділити належну увагу у курсовій роботі.

На законодавчому рівні закріплене визначення поняття представництва, тому потрібно його навести у роботі й проаналізувати.

Потреба у представництві виникає тоді, коли в силу юридичних чи фактичних перешкод суб'єкти правовідносин не в змозі самостійно реалізувати свої суб'єктивні права, а інколи і виконувати юридичні обов'язки. З урахуванням цього, курсанту, студенту, слухачеві необхідно розглянути питання відносно вказаних перешкод.

В представництві є свій предмет, мета та сутність. Ці питання потребують самостійного ретельного дослідження.

За своєю правовою природою представництво — різновид правочину, що укладається на користь іншої особи в межах, зазначених законом чи особою, яку представляють. Тож цей правочин має основну ознаку. Яку? Відповідь на це питання необхідно знайти у юридичній літературі.

Закон відмежовує представництво від іншої подібної діяльності. Отже, слід звернути увагу на існуючі відмінності, а також вказати відмінності між такими особами як посланець (посильний, кур'єр), конкурсний управляючий, виконавець заповіту, рукоприкладач, комісіонер.

Інститут представництва має певне значення. В чому воно полягає курсанту, студенту, слухачеві доцільно з’ясувати у своїй роботі..

При представництві прийнято розрізняти його структуру — побудову правових зв'язків між його суб'єктами. При уважному аналізі змісту правових зв'язків доречно виділити внутрішню і зовнішню гілки правовідносин. У відносинах представництва також загально прийнято виділяти три суб'єкти: представник, особа, яку представляють, та третя особа. Вказані питання потребують відповідного розгляду.

Представництво, як таке, засноване на трансдієздатності— здатності бути представником тих, кого особа повинна представляти. Безпосередніми підставами виникнення представництва, як різновиду правочину, є певні юридичні факти. Курсанту, студенту, слухачеві потрібно виділити такі підстави виникнення представництва.

Залежно від того, на чому ґрунтується повноваження представника (закон, адміністративний акт чи довіреність), прийнято розрізняти види представництва. Їх необхідно розглянути більш детально.

Приступаючи до аналізу другого питання студент, слухач повинен з’ясувати, що представник завжди діє від імені особи, яку він представляє, а правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. При цьому він здійснює юридичні дії на основі наданих йому повноважень. У юридичній літературі немає одностайної думки відносно питання сутності повноважень. Тому студенту, слухачеві, на підставі аналізу юридичної літератури, доцільно висловити своє ставлення до цього питання.

Також у роботі необхідно акцентувати увагу та тому, що повноваження представника не слід плутати з правоздатністю, уповноваженням, межами встановленими законодавством для вчинення повноважень представника.

Чинне законодавство передбачає припинення представництва за довіреністю. Між тим припиняється й представництво, яке засноване на законі та на адміністративному акті. Представництво може бути припинене в разі втрати статусу професійного представника, наприклад, відсторонення адвоката від адвокатської діяльності. Всі ці питання потребують більш детального розгляду у курсовій роботі.

Аналізуючи трете питання курсанту, студенту та слухачеві слід відмітити, що стаття 244 ЦК України передбачає, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Отже треба дати визначення довіреності та підкреслити її двояке значення, тобто як документу і як правочину.

Довіреність має реквізити (обов'язкові вимоги) та виконує певні функції (уповноважуючу, верифікаційну, обмежуючу). З урахуванням значення цих питань курсанту, студенту, слухачеві необхідно їх проаналізувати.

Далі в курсовій роботі потрібно зазначити, що довіреності поділяються на види (разова, спеціальна, генеральна, відкладні і без відкладні, проста письмова та кваліфікована, довіреності фізичних і юридичних осіб, віртуальна довіреність, колективна) і це має практичне та теоретичне значення.

Завершити написання курсової роботи необхідно аналізом питання відносно того, що довіреність – це документ, який повинен відповідати встановленим вимогам. Яким? Це питання потребує розгорнутої відповіді.

ЦК України встановив ряд новел щодо строку довіреності. Отже курсанту, студенту, слухачеві доцільно на підставі порівняльного аналізу норм діючого ЦК України та ЦК 1963 року розкрити питання відносно строків довіреності.

Припинення довіреності призводить до певних правових наслідків і, перш за все, припинення повноважень представника. Такі повноваження припиняються і в разі її скасування. Тому чинне цивільне законодавство деталізує підстави припинення та скасування довіреності. Якщо було передоручення, то з припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. Розгляд вказаних питання є обов’язковим для обраної теми дослідження.