Хронологія і характеристика технологічних укладів

Декларація проголошує спрямованість прогресу та розвитку на підвищення матеріального й духовного рівня життя всіх членів суспільства, вирішення гострих соціальних та економічних проблем.

У грудні 1986 р. на ГА ООН прийнято Декларацію про право на розвиток, у якій розвиток визначається як усебічний економічний, соціальний, культурний і політичний процес, спрямований на постійне підвищення добробуту населення на підставі його активної, вільної та конструктивної участі в розвитку й у справедли­вому розподілі створюваних благ. Наголошено, що людина є основним суб'єктом процесу розвитку, його головним учасником і бенефіціарієм, а право на розвиток є її невід'ємним правом.

Після проведення Всесвітньої конференції з довкілля і розвитку (Ріо-де-Жа­нейро, 1992 р.) і прийняття на ній Концепції сталого розвитку було реорганізовано низку органів у системі ООН, зокрема створено:

1) Департамент з координації політики і сталого розвитку, який забезпечує основну підтримку центральних координаційних і директивних функцій Еконо­мічної і соціальної ради (ЕКОСОР), а також Другого й Третього комітетів ГА ООН;

2) Комісію зі сталого розвитку;

3) Міжвідомчий комітет зі сталого розвитку.

Право на розвиток підтверджено у Віденській декларації та Програмі дій, прийнятих на другій Всесвітній конференції з прав людини в червні 1993 р. Право на розвиток визнане як універсальне, що є невід'ємною частиною основних прав людини. Декларація закликає держави співпрацювати длязабезпечення розвитку та усунення перешкод на його шляху. Аналогічно має діяти міжнародне співтоварис­тво, розвиваючи ефективну міжнародну співпрацю з метою здійснення права на розвиток.

У вересні 2000 р. на Саміті тисячоліття світові лідери сформулювали вісім цілей, яких світове співтовариство має досягти до 2015 р., що становлять масштаб­ну програму, спрямовану на зменшення бідності, її причин і проявів.

У березні 2002 р. у м. Монтеррей (Мексика) відбулась конференція «Фінансу­вання для цілей розвитку»під егідою ООН. Внаслідок роботи конференції прийнято документ – «Монтеррейський консенсус», основні положення якого сто­сувалися аспектів надання допомоги країнам що розвиваються і більш ефективного використання цієї допомоги.

Офіційна допомога розвитку (ОДР) – техніко-адміністративний термін, що використовується для визначення офіційної форми міжнародної допомоги. Її голов­ною метою є благодійна та конструктивна підтримка бідних країн. Рішення щодо того, які потоки капіталу можуть бути класифіковані як ОДР, приймає Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), члени якої забезпечують майже всю таку допомогу в світі (наприклад, у 2002 р. – більше 95 %). У структурі ОЕСР діє Комітет допомоги розвитку, що займається питаннями, пов'язаними з ОДР. До його складу належать 22 держави (переважно західноєвропейські, а також Австра­лія, Канада, Японія, Нова Зеландія та США), що забезпечують головні надходження офіційної допомоги розвитку.

За абсолютними розмірами лідером у фінансуванні програм сприяння розвит­ку є США, які, так само як і Японія, значно випереджають за цим показником інші країни-донори. Чільне місце посідають члени Великої вісімки: Франція, Німеччина та Велика Британія. За відносними показниками країни Північної та Західної Євро­пи (Данія, Норвегія Швеція Нідерланди, Люксембург) навіть перевищують встанов­лені світовим співтовариством норми відрахувань на цілі розвитку.