Сучасні цілі, завдання шкільної історичної освіти

Загальна мета реформування шкільної історичної освіти, на думку провідних методистів, полягає у створенні умов для підвищення культурного рівня суспільства, раціоналізації його історичної свідомості. Завдання школи, зокрема в ділянці вивчення історії, – готувати молодь до творчого сприймання і розвитку національних і світових культурних надбань, до активної її участі в громадському житті суспільства, формувати вміння нових поколінь жити в сучасному, сповненому суперечностей світі, чітко усвідомлювати завдання, що стоять перед суспільством і його громадянами, розуміти й гнучко реагувати на динаміку цих завдань і – що важливо – знати способи їх втілення у життя, тобто вміти створювати нове, а не тільки дублювати досвід попередніх поколінь. Історичні знання повинні сприяти встановленню взаєморозуміння між людьми з різними культурними, етнічними, мовними та релігійними традиціями, допомогти сучасному мешканцеві України усвідомити себе не тільки представником своєї держави та регіону, а й громадянином Європи і світу. На думку О.Пометун і Г. Фреймана, головна мета шкільної історичної освіти може бути визначена як створення оптимальних психолого-педагогічних умов для інтелектуального розвитку, саморозвитку та становлення особистості учня як суб'єкта історичного розвитку та суспільних відносин, громадянина-патріота, який керується в своїй діяльності загальноприйнятими соціокультурними нормами та цінностями. Завданнями сучасної шкільної історичної освітиє забезпечення умов для:

– набуття школярами ключових та предметних компетентностей;

– виховання повноправного громадянина-патріота України, який здатен вільно орієнтуватися в суспільному житті та усвідомлювати свою роль та відповідальність перед суспільством та державою, формування в учнів самосвідомості та власної ідентичності на різних рівнях;

– формування у школярів загальнолюдських та національних цінностей, а також цінностей демократичного плюралістичного суспільства (толерантності, поваги до інших, верховенства права, соціальної активності, громадянської відповідальності, моральної свідомості);

– оволодіння молоддю базовими знаннями про головні явища, події,

процеси та тенденції в історії України та світу, про діалогічний, безпечний спосіб взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією;

– розвитку історичного, творчого та критичного мислення учнів: умінь здійснювати історичний аналіз, історичну критику, реконструкцію історичних подій, явищ, процесів, історичне прогнозування та інтерпретацію історичних фактів, умінь добирати та орієнтуватися в історичній інформації;

– розвитку інтересу учнів до історії як сфери знань і як предмета, формування у них власних освітніх запитів щодо навчання історії та вміння їх задовольнити;

– розвитку загальної культури учнів, прилучення їх до духовних і культурних надбань українського та інших народів, до історико-культурної традиції людської цивілізації.

Цілі історичної освіти поділяються на стратегічну і тактичні. Стратегічна мета: засобами історичної освіти забезпечити процес культурного та духовного самовизначення учня. Тобто, торкаючись минулого людства, відчути та осмислити себе його часткою – людиною; засвоюючи історію Європи як власну історію, відчути себе причетним до європейської цивілізації, європейцем; вивчаючи історію власного народу, засвоїти його культуру, усвідомити своє місце в світі, визначитись щодо особистих пріоритетів, пережити процес розвитку громадянських почуттів та мотивів, стати дійсно громадянином України. Таким чином, стратегічна мета шкільної історичної освіти постає в тому, щоб на базі необхідних та достатніх знань учень відчув себе людиною, причетною до світової, європейської та української історії й культури, громадянином, відповідальним за життя своєї країни, особистістю, що творитьвласне життя, орієнтуючись на загальнолюдські та національні цінності. Тактичні: пізнавальна – забезпечити засвоєння учнями необхідних історичних знань, достатніх для реалізації культурологічного та духовного потенціалу історії, а саме: сформувати яскраві уявлення про головні події та героїв минулого, осмислене сприйняття і використання історичних понять та усвідомлення історичних зв'язків, закономірностей, тенденцій суспільного життя, щоб на цих засадах забезпечити психологічний і культурний розвиток

школярів, процеси соціалізації та особистісного становлення учнів. Розвивальна – забезпечити засвоєння учнями операційного компонента змісту історичної освіти, формування предметних вмінь і розвитку розумових здібностей та історичного мислення школярів, їхньої здатності розв'язувати проблеми навчання та життєві проблеми завдяки власній творчо-пошуковій активності. Виховна – впливати засобами історичного пізнавання на актуалізацію особистісного емоційно-ціннісного ставлення учнів до себе, до минулого та процесу його пізнання, до інших людей, світу загалом та рідної країни зокрема, тобто до життя та його вічних істин, сприяти процесу духовного та культурного самовизначення кожної дитини, досягнення нею не тільки функціональних, а й психологічних результатів навчання, а саме – утворенню позитивної «Я-концепції» особистості, яка б містила соціально схвалені

образи «Я» («знаючий», «вмілий», «здатний творчо мислити, шукати», «відповідальний»..., тобто – «особистість», «громадянин», «людина»). Прогнозуючи цілі історичної освіти, слід пам'ятати, що реальні результати навчання історії вшколі завжди проявляються у двох планах – функціональному (знання, уміння, навички) та психологічному (самовідчуття, самооцінка, ставлення, інтереси, мотиви та ін.). Суть гуманізації освіти в цілому – кожен урок історії мусить торкатися душі та серця кожного учня, впливати на його розвиток тавиховання. Сьогодні як ніколи постає завдання зробити процес викладання історії не формальним («вивчай, бо треба знати»), а дієвим, наповненим особистісним сенсом

(«вивчаю, бо хочу знати, бути, стати...»).