Загальні підходи у формуванні змісту шкільної історичної освіти

Відповідно з Законом «Про освіту» у нашій країні запроваджено освітні стандарти з історії. Стандарт освіти є нормативним документом, який в обов’язковому порядку визначає мінімум змісту освітніх програм і вимоги до рівня підготовки учнів. Стандарт освіти покликаний забезпечити учням рівні можливості для отримання історичної освіти, стимулювати більш високий результат і на цій основі індивідуалізувати навчання. В даний час визначені обовязкові мінімуми освіти загальноосвітньої школи. Базовий навчальний план, обов’язкові мінімуми освіти і навчальні програми формують зміст предмету. Шкільний курс історії покликаний вирішувати триєдину задачу:

– дати цілісну систему знань, забезпечивши їх глибину і міцність;

– забезпечити формування наукового розуміння історії і шанобливого

ставлення як до вітчизняної історії, так і історії зарубіжних країн і народів;

– розвивати історичне мислення школярів і навчити учнів самостійно набувати і застосовувати знання. При цьому історичне мислення школярів розглядається в органічній єдності із загальним развитком їх мислення. Особливо слід подкреслити, що історична освіта повинна допомогти кожній людині засвоїти три кола цінностей: етнокультурних, національних і

загальнолюдських (планетарних). Під час конструювання змісту шкільної історичної освіти необхідно забезпечити баланс політичних, культурних, етнонаціональних та інших цінностей при домінанті національних (державних) цінностей. Сучасна концепція історичної освіти передбачає систематичне вивчення історії. Історія не може бути замінена якимсь набором людинознавчих чи суспільствознавчих курсів. Ця навчальна дисципліна становить стержень гуманітарних курсів у основній і повній середній школі. Основні змістові лінії шкільної історичної освіти включають в себе історичний час, історичний простір, історичний рух (розвиток). Історичний час характеризується не лише відліком років і періодизацією подій і процесів (рік, століття, тисячоліття, епоха), але циклічністю в історії, синхронністю й асинхронністю історичного розвитку. Історичний простір містить карти локально-історичних цивілізацій, динаміку географічних, екологічних, етнічних факторів розвитку людини й суспільства, зміни геополітичної карти своєї країни і світу. Історичний рух(розвиток) дає розуміння розвитку людини в різні історичні епохи (потреби, інтереси, мотиви діяльності, сприйняття світу, цінностей, умови життя і побуту людини); еволюції трудової діяльності людини, історії людських спільноту різні епохи; процесів утворення і розвитку держав, їх історичних форм, основних віх політичної історії країн і

народів світу; історії пізнання людиною навколишнього світу, розвитку ідеології (релігійні і світські вчення), громадської думки, наукових ідей; історії культури народів світу, історії відносин між народами, спільнотами і цивілізаціями. У відповідності з названими лініями формується зміст повного предметного циклу, який є викладом історії з найдавніших часів до наших днів. Існують різні рівні подачі історії – історія всесвітня, історія держав і народів, історія вітчизняна й історія регіональна. Зміст освіти відображають програми і навчальні плани середньої школи. Документом, який визначає вивчення курсу історії, є навчальна програма. Вона і визначає зміст шкільного курсу вивчення історії. Програма повинна бути об'єктивним документом, позбавленим суб'єктивності., Програма – це документ, в якому називаються цілі предмета, розкриваються зміст його в кожному класі, а також з'ясовані основні ідеї, поняття, вміння та навички, якими повинні володіти учні. Саме програма конкретизує мету загальної історичної освіти та визначає через структуру курсу методи навчання та критерії оцінювання його результатів. Таким чином, навчальні програми є реальними орієнтирами педагогічної і навчальної діяльності в школі. Сучасний статус програм стимулює

критичний підхід педагогів до вибору програм, їх творчості у плануванні навчання історії. Навчальні програми можуть бути типовими, робочими і авторськими. Типові (державні) навчальні програми з історії розробляються на основі державного освітнього стандарту. У них відображається історико-педагогічний досвід, заснований на досягненнях у педагогіці і психології. Тому виникає необхідність періодично оновлювати навчальні програми у відповідності з розвитком педагогічної науки і практики. Такі програми затверджуються Міністерством освіти, науки, молоді та спорту України та мають рекомендаційний характер. Робочі навчальні програми розробляються на основі державних, але більш застосовувані на практиці. Вони описують національно-регіональний компонент і роблять посилання на інформаційну базу, технічне забезпечення, можливості учнів. Авторські навчальні програми лише враховують вимоги державного освітнього стандарту. Вони залишають за собою право утримувати інший принцип побудови навчального матеріалу, мати свої підходи до розгляду тих чи інших теорій, викладати свою точку зору. Такі програми повинні мати рецензію від учених, що займаються вивченням історії, а також необхідне затвердження їх педагогічною радою школи. У зв'язку з поглибленням процесів диференціації освіти розробляються різні (альтернативні) варіанти навчальних програм. В будь-якому навчальному закладі сьогодні можуть застосовуватися одночасно декілька варіантів програм з історії, які дають можливість враховувати інтереси і потреби учнів. Рішення про запровадження диференційованих програм і створення класів з поглибленим або, навпаки, полегшеним вивченням предмету приймають шкільні педради. На основі державного стандарту розробляються програми і підручники, які подають матеріал історії у хронологічній послідовності подій, явищ, процесів.