Типологія онімів у складі фразем української, англійської та німецької мов

У сучасній ономастиці власне ім’я прийнято визначати як універсальну функціонально-семантичну категорію, особливий тип словесних знаків, призначення яких полягає у виокремленні та ідентифікації одиничних об’єктів (істот/неістот), що виражають одиничні поняття й загальні уявлення про ці об’єкти в мові, мовленні та культурі народу. Численність власних назв у словниковому складі кожної національної мови, їх різноманітність привертають увагу таких дослідників, як Б. М. Ажнюк [5], О. Ю. Карпенко [67], Ю. О. Карпенко [69], О. Ф. Кудіна [78], О. В. Суперанська [127] та ін.

Сутність власних назв традиційно намагаються встановити через їх зіставлення із загальними назвами (Ю. О. Карпенко [67], О. В. Суперанська [127] та ін.). Вивчення різних точок зору на природу онімів дало змогу виокремити низку характерних відмінностей онімів від апелятивів, що полягають:

1) у функції, яку вони виконують: індивідуалізуюча та ідентифікуюча функції онімів суттєво відмінні від їх генералізуючої функції;

2) у характері зв’язку з позначуваним об’єктом: онімам властива підвищена предметність при послабленому, редукованому (до нуля) зв’язку з поняттям; для слів загальної лексики характерний взаємозв’язок між поняттям та найменуванням;

3) у різному «масштабі» онімів та апелятивів: «масштаб» онімів дорівнює, як правило, одиниці, оскільки вони позначають один, окремо взятий предмет; у онімів він завжди більший за одиницю;

4) у залежності онімів від позамовних чинників (соціальних, юридичних, історичних, географічних);

5) у називанні онімами позначуваних об’єктів за допомогою фонетичної внутрішньої форми, а не за допомогою лексичного значення основ, як це притаманно апелятивам;

6) у неперекладності більшості онімів іншими мовами.

Проблема висвітлення значення онімів залишається дискусійним питанням сучасних ономастичних досліджень (О. О. Білецький [26], В. Бланар [151], О. Т. Молчанова [99], О. В. Суперанська [128] та ін.). Визнаючи існування підходів, в основі яких лежить заперечення лексичного значення онімів, ми вважаємо слідом за О. Ф. Кудіною [78], О. А. Мороз [100], Ю. А. Фірсовою [140], що оніми мають значення в мові та мовленні. Мовне значення онімів складається з родової апелятивної назви «чоловік», «жінка» (для антропонімів) і «країна», «місто», «річка» (для топонімів), «тварина» (для зоонімів). У контексті актуалізується мовленнєве значення онімів. Структура значення онімів є складним комплексом, в якому відомості про слово (лінгвістична частина значення) переплітаються з інформацією про позначуваний об’єкт (позамовний аспект значення імені).

Своєрідність онімів як компонентів фразеології полягає у їх символізації. Вони вичерпують свої ономастичні функції та перестають бути вираженням абсолютної одиничності. Семантичні перетворення та якісні зміни, яких зазнають фразеологізовані оніми, свідчать про часткову, а іноді й повну подібність таких власних назв до апелятивів.

Здатність онімів втрачати в мовленні зв’язок з конкретними об’єктами та розвивати конотативні співзначення апелятивного характеру свідчить про безперервну еволюцію, притаманну одиницям мови і мовній системі загалом.