Причини, що спонукають людину

ПРОЯВЛЯТИ АКТИВНІСТЬ

Загальновідомо, що кінцевим об’єктом впливу фізичної культури як системи спеціальних духовних і матеріальних цінностей, для створення нових цінностей та їх використання – є людина − неподільна частина суспільства.

Визначаючи сутність і характер людини, використовують такі поняття: людина, індивід, особистість. Людина усвідомлюється як жива система, що являє собою єдність фізичного (тілесного, біологічного) і духовного, природного і соціального, спадкового та набутого протягом життя.

Індивід – це біосоціальне визначення людини, як представника виду. У психології особистість – це сукупність індивідуальних особливостей психіки, які скеровують і визначають активну діяльність людини. Сфера фізичного виховання послуговується усіма трьома складовими людини як системи. Біологічна та особистісна сутність визначають індивідуальну активність; соціальна сутність людини полягає в тому, що вона живе у суспільстві, яке у певних межах визначає її мотиви, ідеали, цілі, засоби її досягнення та вид діяльності. Припускають, що поведінку людини визначають взаємопов’язані зовнішні та внутрішні фактори. Усі зовнішні впливи на людину проходять крізь призму «сукупності внутрішніх умов», створюючи те, що визначає особисте, індивідуальне, зумовлює індивідуальне світобачення, індивідуальні реакції на зовнішній вплив, вибір індивідуальних форм поведінки, способів задоволення власних потреб та досягнень поставленої мети. Той самий зовнішній вплив різними людьми сприймається неоднаково, може викликати різні реакції залежно від стану, рівня загальної культури, темпераменту (холерик, флегматик, меланхолік, сангвінік), і т.д. ступінь індивідуалізації зовнішнього, тобто виховного, становить близько 40-50% (Н.М. Амосов, 1989).

Особистісне не є повною копією соціального і відіграє важливу роль у виборі форм поведінки людини.

Фізична культура − перший, природний «місток», що поєднує в єдине ціле соціальне та біологічне в людині. Вивчення, збереження та примноження природного в людині відбувається крізь призму свідомої та стимульованої соціумом активності, яка є основою для формування і збереження людиною свого фізичного потенціалу (В.А. Колычев, 1998).

Поведінку людини визначають її потреби, які усвідомлено чи не усвідомлено спонукають її до діяльності. Незадоволення або часткове задоволення потреб в побуті, навчанні, трудовій діяльності можуть спонукати людину до пошуку її задоволення у сфері фізичного виховання і спорту.

Людина може прагнути розвинути свої фізичні якості, набути високої фізичної кондиції для досягнення зовнішнього результату, що знаходиться за межами фізкультурних занять, наприклад у мікросоціумі (лідерство), трудовому колективі і т.п. Нині з’явилася нова суспільна група людей − представників сфери комерційної діяльності, які дедалі частіше послуговуються новими підходами у використанні засобів фізичного виховання в умовах зростаючих вимог до соматичного здоров’я, яке стало безпосередньо впливати на конкуренцію у сфері бізнесу (застосування тренажерів, нових технологій аеробіки, степ-аеробіка, слайд-аеробіка, аква-аеробіка та інших нових видів рухової активності – боулінг і т.д.). Потреба у фізичному здоров’ї усвідомлюється людиною тоді, коли з’являється порушення чи відхилення від нормальної життєдіяльності (Т.Ю. Круцевич, В.В. Петровський, 2008).

В останні роки спостерігаються хвороби серцево-судинної системи у молодих людей, збільшення повторних гострих распіраторних захворювань – все це змушує навіть дітей замислитися про стан свого здоров’я та покращити його за допомогою рухової активності. Фізичні вправи, без сумнів, здатні покращити здоров’я людини. Цей процес базується не тільки на тренувальному ефекті, спрямованому перевести функціональні системи організму в активний режим, оздоровлювальний ефект від фізичних вправ проявляється і в тому, що в людини виникають нові відчуття, їх умовно назвали «почуття радості м’язів» − це «відчуття води», «відчуття м’яча», та інші. Специфіка цих відчуттів здатна гармонізувати буття людини, сприяти досягненню визначеної тілесно-духовної єдності.

Людина постійно прагне отримати позитивні емоції, які пов’язані із задоволенням. Добре організований відпочинок після трудового дня, заняття спортом дають змогу ефективно відновити свої сили.

Щоб заповнити дозвілля людей активною діяльністю у деяких країнах Європи пропонують різноманітні змагання під девізом: «роби з нами, роби краще нас» і подібними, і навіть з’явився термін «спорт вільного часу». Такі змагання зорієнтовані на особистісне удосконалення і мають розважальний характер. Їх діапазон надзвичайно широкий – від епізодичних, нерегулярних занять – до практики спорту високих досягнень. Внаслідок активного дозвілля, з’явилися нові ігри. Здатні привабити людей змінною ситуацією, ігровою інтригою – це ігри з м’ячем, волейбол, баскетбол, теніс, та ін. Раніше ці традиційні ігри широко впроваджувалися у фізичному вихованні усіх вікових категорій.

На початку 90-х років на базі традиційних видів спорту стали розвиватися нові види рухової активності, це пов’язано не тільки із потребами людини в чомусь незвичному, і з появою спортивно-оздоровчих комплексів, що діють на комерційній основі, а тому прагнуть привабити відвідувачів чимось оригінальним, відмінним від того, що було раніше. Займатися фізичними вправами стало модним в окремих колах людей. Стали інтенсивно розвиватися методики традиційних видів гімнастики, акробатики. Плавання, важкої атлетики, з-за кордону переймають нові технології. Удосконалені тренажери. З’явилися інтегровані види вправ – на базі аеробіки й плавання – аквааеробіка; велосипеда і гімнастики – велокінетика; акробатика і вправи зі скакалкою – роуп-скіпінг та інші.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТРУКТУРИ МОТИВАЦІЇ

(ПОТРЕБИ, МОТИВИ, ІНТЕРЕСИ)

Основою виникнення і розвитку будь-яких соціальних явищ, в т.ч. і фізичного виховання, як є індивідуальні потреби особистості (біологічні, соціальні, ідейні), колективні, суспільні. Фізичне виховання є видом діяльності, спрямованим на задоволення визначених потреб людини і суспільства. Діяльність – це специфічна форма активного ставлення людини до зовнішнього середовища з метою його цілеспрямованого перетворення. Фізична культура – діяльність спрямована на формування людини як частини світу. (Філософсько-енциклопедичний словник, М., 1922. − С.151). Будь-яка діяльність є усвідомленою, і має мету, завдання, результат і сам процес. Основою діяльності є свідомо визначена мета, що належить до сфери людських ідеалів та цінностей. Сучасний стан науково-технічого розвитку, економіка, політика, яскраво демонструють, що будь-яка діяльність набуває сенсу залежно від її моральної орієнтації. Від впливу на людське існування.

Що ж спонукає людину брати участь у спеціально організованій руховій активності як діяльності безпосередньо не пов’язаній зі створенням матеріальних благ, необхідних для життя.

Мотивація – це сукупність факторів, що спонукає організм до активності та визначає її спрямованість. Мотивація − це узагальнений термін; ним позначають стан, який спонукає людину до певних активних дій. Мотивація допомагає зрозуміти вчинки людини. Концепція мотивації базується як на біологічних, так і на соціальних факторах.

Для кращого розуміння причин, що зумовлюють діяльність конкретної людини у сфері фізичної культури проаналізуємо мотиви, установки, які можуть бути в ній задоволеними. Відзначимо, що задоволення одних потреб сприяє появі нових, а труднощі в якомусь із видів діяльності змушують вдаватися до інших, полегшених форм, де вони можуть бути задоволені з меншими зусиллями. Отже, цей процес об’єднує два фактори: прагнення задовольнити потреби та пошук і вибір форм їх задоволення. У сучасній науці потреби класифікують за різними ознаками: за сферою діяльності, за характером (матеріальні, духовні, естетичні), за функцією (головна, другорядна: постійна, ситуативна), за суб’єктом (індивідуальні, групові, суспільні). Наведемо приклад класифікації, розробленої А. Маслоу:

1 рівень – фізичні потреби (голод, спрага, дихання, відпочинок, вправи).

2 рівень – безпека (захист від природних явищ, соціальної агресії, несправедливості, тиранії і нападу).

3 рівень − афіліація (любов, дружба, увага, сприймання людьми).

4 рівень − потреби власного Я (Его), − самоствердження, статус, автономія, повага, визнання.

5 рівень – самоактуалізація (самореалізація, реалізація індивідуального потенціалу).

Потреби – це те, без чого організм, особистість, соціальна чи вікова група обійтися не можуть, або те, чого їм бракує. Таким чином, потреба є внутрішнім збудником активності.

Психологи класифікують потреби як особливий психічний стан індивіду, коли відчуття незадоволення дає про себе знати шляхом певного способу поведінки. Потреби змушують людину до пошуку способів їх задоволення.

У сфері фізичного виховання можна виокремити такі групи постійних потреб: біологічні, соціальні, ідеальні (за П. Симоновим, 1990).

Біологічні (вітальні) потреби тіла – це потреби в рухові, зміні діяльності, відпочинкові, харчуванні.

Соціальні – спілкування, самоствердження, лідерство, підлеглість, співчуття, наслідування (мода). Ці потреби можуть бути задоволені тільки у процесі спілкування з іншими людьми.

Ідеальні − це духовні потреби особистості − пізнання, творчість, розваги, емоціональне функціонування (отримання позитивних емоцій), діяльність для досягнення мети (рефлекс мети), самовираження.

У сфері фізичної культури можуть бути задоволені не тільки названі потреби, а й багато інших, що здатні підсвідомо спонукати людину до занять фізичними вправами, іграми, спортом.

Кожна з потреб є важливою і не може замінити іншу, якщо навіть якось задоволена повністю, проте не може компенсувати незадоволення в іншій.

На певному відрізку життя якась із потреб буде домінуючою. Мотивація, вибір способу її досягнення визначається природними задатками, соціальними умовами (мораль, закони), але найголовніше − вихованням.

Спонукати до занять з фізкультури і спорту можуть усвідомлені потреби особистості (мотиви, прагнення, цілі): зміцнення здоров’я, підготовка до трудової діяльності, спілкування, отримання матеріальних благ, суспільного визнання (в спорті), організація вільного часу, подорожі та інше.

Мотив – це усвідомлена причина активності людини, спрямована на досягненні мети. На формування мотиву впливає потреба. Потреба породжує вчинки, які супроводжуються внутрішньою психічною і зовнішньою руховою активністю, прагненням позбутися внутрішньої напруги. Людина ставить перед собою мету і спрямовує свою активність для її досягнення.

Потреба та мета не є ідентичними. Та сама потреба може бути задоволеною досягненням різних цілей. Мотив включає розуміння через що і для чого людина повинна проявляти зовнішню активність. Усвідомлення через що пов’язане з потребою, а для чого пов’язано з метою.

Мотив формується під дією внутрішніх і зовнішніх факторів. До внутрішніх належать бажання, потяги, зацікавлення, інтереси, переконання особистості. Щоб залучити людей до систематичних занять з фізичної культури необхідно вивчити мотиви, які б спонукали їх до цього та фактори, які їх формують.

Дослідження науковців (В.В. Петровський, Т.Ю. Круцевич, 1997; В.А. Количев, 1998 та ін.) ілюструють виразні вікові особливості мотивів та інтересів. У дитячому віці, у шкільний період та під час навчання у вищому закладі фізичне виховання виконує конструктивну функцію, сприяючи формуванню особистості. Фізична підготовка розвиває естетику тіла і культуру рухів. Основою мотивації на цьому етапі є прагнення пізнати себе як особистість.

У зрілому віці перед людиною постають завдання, пов’язані із соціальними функціями – сімейними, трудовими, громадськими. Провідним мотивом є бажання зберегти і зміцнити здоров’я, фізичні та психічні сили, сформувати певний імідж.

Зміна мотивації та ставлення до занять фізичними вправами відбувається у молодих жінок, які працюють у комерційних фірмах. Високий рівень конкуренції на отримання престижних посад заставляє їх систематично покращувати свій фізичний розвиток. Посади референтів, секретарів у різних сферах економіки, бізнесу, соціального обслуговування, роботи в банках, туристичних фірмах, шоу-бізнесі потребують бездоганної зовнішності та фігури, що є їх візитною карткою. Взаємозв’язок кар’єри та фізичного іміджу визнають більшість жінок. За даними опитування − 59% жінок цілком впевнені в існування цієї залежності, 32% вважають її незначною і лише 3% − заперечують (В.А. Количев, 1998).

Інтереси – це емоційно позитивні прагнення людини до пізнання чогось. При чому задоволення інтересу на відміну від тривіальної цікавості не спричинює його зникнення. Навпаки, інтерес може змінюватися, розвиватися, ставати більш глибоким і різнобічним. Інтерес є постійним каталізатором енергії людини: він або полегшує діяльність (якщо людина зацікавлена в чомусь, вона виконує роботу із задоволенням), або стимулює вольові зусилля людини. Змушує проявляти терпіння, наполегливість, старання, підсилює цілеспрямованість.

Результати проведених опитувань школярів демонструють, що нині знижується популярність традиційних видів спорту, таких, як легка атлетика, баскетбол, волейбол, бокс та посилює зацікавлення у юнаків атлетичною гімнастикою, різними видами східної боротьби, плаванням, футболом, а в дівчат – гімнастичними вправами, що виконуються під музику – аеробіка, шейпінг, аквааеробіка.

3. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЇ

РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ ЛЮДИНИ

Щоб з’ясувати питання, чому організм набуває активного стану, пропонуємо визнати за джерело активності потреби та мотиви людини. Потреби спонукають людину до активності, а мотив − до спрямованої діяльності.

Поява потреб зумовлює ряд вчинків людини, що супроводжується внутрішньою психічною і зовнішньою активністю та бажанням зняти внутрішню напругу. Людина прагне знайти вихід із становища, яке її не задовольняє, вона ставить перед собою мету і спрямовує свої зусилля для її досягнення. Щоб з’ясувати зміст активності, необхідно визначити її спонукальні причини.

Формування мотивів відбувається під впливом внутрішніх факторів (наприклад потреб) або зовнішніх – заохочення, покарання тощо. G.F. Granmah (1969) вважає, що незалежно від того, яке визначення дати мотивації, її вивчення повинно обґрунтувати нашу поведінку, виявити внутрішні і зовнішні фактори, які впливають на наші переконання чинити саме так, а не інакше.

А.Н. Леонтьев вважає, що абстрактна потреба не може визначати конкретне спрямування діяльності. Потреба визначається тільки через предмет діяльності – вона повинна реалізувати себе в ньому, через це сам предмет діяльності став мотивом діяльності. Отже, за А.Н. Леонтьєвим, мотив – це предмет, в якому виникає потреба.

С.Л.Рубінштейн розглядає мотивацію як співвідношення внутрішніх умов із зовнішніми. Він відзначає: «поведінка і діяльність людини мотивується не прагненням до щастя, а співвідношення між конкретними прагненнями та результатом діяльності визначає її щастя, задоволення, яке вона отримує від життя».

Будь-яка діяльність людини, будь-які акти поведінки у процесі реалізації конкретизуються як результат відображення умов зовнішнього середовища, що постійно змінюється, і як результат змін психічних можливостей, внутрішніх потреб особистості як суб’єкта діяльності. Мотивація стає тим складним механізмом взаємовідношень особистості, зовнішніх і внутрішніх факторів поведінки, які зумовлюють появу, спрямування, а також способи втілення конкретних форм діяльності.

Л. Божович, враховуючи «внутрішні» і «зовнішні» фактори, що впливають на формування мотиву, визначила дві групи мотивів, які різняться походженням та психологічною характеристикою. До першої групи вона віднесла мотиви, безпосередньо пов’язані зі змістом і процесам діяльності, їх можна назвати внутрішніми мотивами. До другої групи − мотиви, спонукальні фактори яких перебувають поза межами діяльності, їх називають зовнішніми мотивами.

У разі активізації зовнішніх мотивів до діяльності спонукає не зміст, не процес діяльності, а фактори, які безпосередньо з нею не пов’язані. Зважаючи на це, можна визначити мотиви, якими керуються люди різного віку у процесі фізичного виховання:

I. Внутрішні мотиви. Мотиви, пов’язані із процесом та змістом діяльності (їх спричиняють інтереси, бажання позитивних емоцій. Відчуття краси та гармонії власного тіла).

II. Зовнішні мотиви.

1. Широкі соціальні мотиви:

а) обов’язок та відповідальність перед суспільством, спортивною групою, класом, учителем, тренером;

б) мотиви самоствердження та самовдосконалення.

Наукові дослідження засвідчують яскраво виражені вікові відмінності мотивів та інтересів людини. У дитинстві, в шкільному віці, у студентські роки фізичне виховання виконує роль побудови основ світогляду та культури, які пов’язані з покращенням фізичного розвитку, фізичної підготовки, формування естетики тіла і культури рухів. В основі мотивації на цьому етапі лежить усвідомлення себе як особистості.

У дітей можуть формуватися такі особистісні мотиви, як прагнення отримати схвальну оцінку, висловлену (учителем, батьками, товаришами тощо); бажання здобути високий соціальний статус (престиж − стати чемпіоном, виконати нормативи майстра спорту, отримати високу посаду, матеріальну винагороду), а також мотиви запобігти неприємностям, які можуть з’явитися у разі незадоволення вимог та очікування батьків і вчителів. У процесі діяльності зовнішні мотиви повинні бути підкріпленні внутрішніми (інтересом, бажаннями, особистими переконаннями), інакше вони не зможуть забезпечити максимальний ефект.

Чим старший за віком школяр, тим більшу роль у мотиваційній сфері відіграють соціального значущі мотиви: бути здоровим, готовим до життя, праці, військової служби. Навчально-пізнавальні, результативні, процесуальні, оцінно-залікові мотиви, мотиви благополуччя мають відігравати неоднакову роль на різних вікових етапах розвитку особистості та залежать від особливостей виховання, соціально-економічних умов, які весь час змінюються.

Щоб визначити, якими мотивами керуються школярі (зовнішніми чи внутрішніми), потрібно надати їм реальну можливість зайнятися фізичними вправами за власною ініціативою, і якщо вони продовжують заняття – то це означає, що їх основою були внутрішні мотиви.

Формування мотиву починається з визначення мети. Одна і та сама потреба може бути задоволена різними цілями (заробити гроші, добре навчатися, досягти високого спортивного результату і подібне).

З’ясуємо питання, за яких умов людина починає займатися фізичними вправами, і що заважає цим заняттям у різні вікові періоди. Ці причини, висвітлені у науковій літературі:

1. Багатьох людей хвилює проблема зайвої ваги. Часто вона постає у зрілому віці, проте часто і підлітки прагнуть нормалізувати вагу.

2. Значення ризику розвитку гіпертензії хвилює більшу частину дорослого населення, однак і школярі визнають фізичне виховання як один із засобів зміцнення здоров’я.

3. Зниження стресу та депресії. У сучасному суспільстві спостерігається збільшення кількості людей, які страждають депресією та посиленим станом тривоги.

4. Задоволення. Багато людей починають займатися фізичною культурою, щоб зміцнити здоров’я та нормалізувати вагу. Проте, якщо людина не отримує від занять задоволення, вона може перестати ними займатися. У підлітків задоволення – одна з важливих причин займатися фізкультурою.

5. Розвиток самооцінки. Заняття фізичними вправами пов’язані з виникненням почуття подолання труднощів. Яким віддають перевагу люди впевнені в собі, задоволені своєю зовнішністю.

6. Спілкування. Причиною занять для багатьох людей є можливість спілкування. Підлітки часто зізнаються, що обрали певний вид спорту «за компанію».

У науковій літературі визначено також і причини, які заважають заняттям фізичної культури:

1. Обмаль часу. Цю причину висувають як найважливішу багато людей. Проте фахівці вважають, що це є наслідком низької мотивації.

2. Відсутність знань. Цю причину визнають і дорослі, і школярі. Більш глибоке вивчення цієї проблеми дасть змогу удосконалити навчальну програму з фізичної культури у загальноосвітній школі.

3. Відсутність засобів для тренування. Ця причина має різні виміри за кордоном і в Україні. За кордоном – відсутність засобів тренування означає брак новітніх і дорогих засобів, в Україні ж може йтися про відсутність елементарних засобів, навіть спортивного одягу.

Зовнішні фактори, що впливають на мотиваційну сферу підлітків.

На формування мотивів мають вплив різні чинники. Зокрема, виокремлюють особистісні, ситуативні, поведінкові, організаційні. Інші науковці − визначають комунікативні, сімейні, соціально-економічні, особистісні фактори, які можна узагальнити як зовнішні, так і внутрішні.

Вплив інформаційних факторів пов’язаний з отриманням нової інформації. За умови належного інформування про вплив фізичної культури і спорту на розвиток людини в цілому можна змінити негативне та сформувати позитивне ставлення до занять фізичною культурою.

На думку І.П. Павлова, високий ступінь сприйняття психічної стимуляції зумовлений тим, що слово діє через аналізатори на мозок, як сильний стимулятор, здатний впливати на всі функції організму. На основі психофізіологічного аналізу І.П. Павлов визначив основні показники базової сугестивності: зниження тонусу кори великих півкуль, перехід коркових клітин у стан загальмованості, який створює умови для функціонального роз’єднання діяльності мозку (І.П. Павлов, 1953).

У XXI ст. актуалізується проблема стабільності людської психіки, стійкості проти маніпулювання свідомістю за допомогою засобів масової інформації та реклами, особливо у підлітків.

Населення загалом активно використовує засоби масової інформації, насамперед телебачення і радіо як джерело знань з фізичної культури і спорту.

Регулярність та інтенсивність використання засобів інформації залежить від віку та статі, соціального стану та ставлення до фізичної культури та спорту. Спостерігається тенденція до зростання зацікавленості тими програмами телебачення і радіо, які мають освітньо-практичну спрямованість.

Національні організації повинні вживати заходів у сфері інформаційної політики, які б сприяли зміні стереотипів поведінки, враховували інтереси конкретних груп населення, використовувати нові технології, маркетинг.

Вплив сімейного виховання на формування мотивації до занять фізичною культурою та спортом. Історично сім’я є одним із найголовніших інститутів соціалізації та виховання молодого покоління. Саме в сім’ї головно формується моральна позиція людини, її життєві цінності, потреби та засоби їх задоволення.

Умови виховання в сім’ї відображаються протягом усього життя дитини, і є початком її формування як особистості. Сім’я повинна максимально забезпечити адаптацію членів родини до умов суспільного життя, підготувати підґрунтя для сприйняття людиною соціальних норм.

Сімейні обставини позначаються на формуванні моральних та соціальних позицій підлітка. Його життєвих орієнтирів. Негаразди, відсутність взаєморозуміння між батьками і дітьми, на жаль, залишається зараз поза проблемами школи.

Нині існує потреба і у вихованні батьків. Наше суспільство ще не готове сприйняти дитину як індивіда, особистість. Яка має власні погляди на світ, життя. Формування таких стосунків є справою кількох поколінь, проте проблема потребує негайного рішення, бо стосунки в сім’ї, закладені сьогодні, будуть відображатись згодом на стосунках із власними дітьми.

Сприйняття дитини, як власності, яка повинна в усьому підкорятися волі батьків, можна класифікувати як психологічне насильство, яке призводить до формування у підлітків почуття невпевненості в собі, моральної безвідповідальності за свої вчинки. Як правило, такі стосунки продовжуються протягом подальшого життя.

Через недоліки сімейного виховання, через нездорові стосунки між батьками дитина засвоює негативні звички, у неї формується спотворені моральні уявлення. Пасивна участь у конфліктах між батьками, негативні емоції, породжують стресові стани, спричиняють неврози, емоційну неврівноваженість, уповільненому психічному розвитку. Часто батьки самі не розуміють, що негативно впливають на психіку дитини, а неадекватну реакцію стосовно методів виховання пояснюють негативним впливом вулиці, труднощами підліткового віку.

Названі стосунки свідчать про цілковиту відсутність у батьків необхідних знань про проблеми виховання, нерозуміння та невміння знайти індивідуально підхід до кожної конфліктної ситуації, що виникає в сім’ї. Неможливість проконсультуватися із зазначених проблем, неуважне ставлення до власних дітей, спричиняє ріст психічних захворювань у дитячому віці.

Початкові відомості про здоровий спосіб життя діти отримують від батьків. У дошкільний період та в початкових класах авторитет батьків є дуже високим, і дитина сприймає усі вказівки з їх боку як догму. Якщо в сім’ї доброзичлива атмосфера і відповідає загальноприйнятим нормам, то це корисно для дитини, бо вона наслідує режим життя батьків, у тому числі гігієнічні правила, режим харчування, негативні ставлення до шкідливих звичок. Проте заняття фізичною культурою і спортом не завжди залежать від батьків.

Вплив шкільного виховання на формування мотивації у підлітків займатися фізичною культурою і спортом. Один із напрямів сучасної концепції фізичного виховання спрямований на те, щоб досягти високого рівня фізичної підготовки на основі реалізації принципово нових підходів, засобів, технологій. Основним є формування справді зацікавленого ставлення до самовдосконалення, оволодіння засобами формування свого тіла. Завдання полягає в тому, щоб рухова активність ставала більш осмисленою, цілеспрямованою, відповідала індивідуальним особливостям, акценти повинні бути розставленні на формуванні мотиваційної сфери, усвідомлення необхідності зміцнювати здоров’я, веденню здорового способу життя.

Значний інтерес викликає трактування проблеми шкільної освіти у праці С. Гончаренка (1997). Науковець виводить антропоцентриську модель, в центрі якої – здібності, інтереси людини на основі рушійної сили її розвитку, автор пропонує надати можливість кожній дитині рухатися за власною освітньою траєкторією, максимально розвивати власні інтереси, здібності. Це дасть змогу проаналізувати принципи гуманізації та гуманітаризації освіти, закладені в національно-осівітній програмі.