а лекція

Національно-визвольна війна в Україні під проводом Богдана Хмельницького (1648-1657)

Причини повстання та переростання його у національно-визвольну війну:

– економічна – нищівна експлуатація селянства, засилля польських магнатів у межах панщинно-фільваркової системи господарювання;

– соціальна – нерівність багатьох верств суспільства Речі Посполитої (селян, міщан, козаків, православних священиків) із шляхетсько-магнатською верхівкою;

– військова – намагання польської влади ліквідувати козацтво, як військовий стан;

– культурна – покатоличення населення України, насадження польської мови, економічний пограбунок православних церков.

Привід до війни: особиста кривда Богдана Хмельницького, заподіяна йому дрібним шляхтичем Данилом Чаплинським.

Характер війни: антифеодальний, національно-визвольний, релігійний.

Передумови війни:

– наявність потужної військової сили в уособленні декількох десятків тисяч козаків;

– підтримка козацтва з боку міщанства, селянства та православного духовенства;

– підтримка повстання з боку дрібних шляхтичів, які мали свої маєтності в Україні;

– сприятлива міжнародна ситуація, адже в Європі щойно закінчилася Тридцятирічна війна і втягуватися у війну за Польщу жодна з країн не бажала.

Рушійні сили війни:

1) козацтво; 2) шляхтичі; 3) міщанство; 4) селянство 5) духовенство.

Починалося все як традиційне козацьке повстання із захопленням Січі у січні 1648 р.

Однак, зрозумівши всю вагу питання, Богдан Хмельницький фактично почав готуватися до широкомасштабної війни за звільнення від польської адміністрації козацьких (читай – українських) земель. Задля цього він налагодив на Січі потужне виробництво пороху і зброї. Заохотив матеріально реєстрове козацтво, яке припинило служити польському королю. А також домовився із кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову допомогу татарської кінноти у боротьбі із польським військом.

5-6 травня 1648 р. – битва на берегах річки Жовті Води. 12-тисячне польське військо на чолі зі Стефаном Потоцьким (сином коронного гетьмана Миколая Потоцького) було вщент розбито козаками під проводом самого Хмельницького.

16 травня 1648 р. сталася битва під Корсунем (у Гороховій Діброві), де тепер зазнали поразки вже самі коронний гетьман Миколай Потоцький та польний гетьман Мартін Калиновський. Б. Хмельницький та полковник Максим Кривоніс влаштували полякам засідку і розгромили в оточенні.

Як за сигналом, Україною прокотилася хвиля повстань, в яких брали участь різноманітні верстви суспільства. Фактично всі вони носили антипольський характер, отже козаки Хмельницького скрізь мали моральну і матеріальну підтримку, що дало їм можливість до кінця літа 1648 р. звільнити Лівобережну Україну, Київське, Брацлавське, Подільське (окрім м. Кам’янця) воєводства, південно-східні райони Волинського воєводства. 11-13 вересня 1648 р. військо Хмельницького розбило М.Потоцького неподалік містечка Пилявці (Пилявецька битва), після чого 26 вересня в облогу було взято Львів. Згодом він обложив фортецю Замостя, після мирної капітуляції якої уклав з новообраним польським королем Яном ІІ Казимиром мир.

23 грудня 1648 р. Б. Хмельницький урочисто в’їхав до Києва. На мирних переговорах у лютому 1649 р. польським посланцям Хмельницький дав чітко зрозуміти, що він будуватиме на українських етнічних землях козацьку державу, право на існування якої виводить ще з часів Київської Русі.

Під час поновлення військової кампанії влітку 1649 р. в облогу було взято фортецю Збараж і коли на допомогу обложеним вирушило польське військо на чолі з самим королем, Хмельницький перейняв і переміг його під Зборовим (5-6 серпня 1649 р.).

Унаслідок цієї поразки польська сторона змушена була підписати 8 серпня 1649 р. із козаками Зборівський мирний договір.

За його умовами:

– у державне підпорядкування Б.Хмельницькому переходили Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства;

– польські війська відходили з територій Війська Запорозького (офіційна назва козацької держави);

– король зобов’язувався утримувати 40-тисячне козацьке реєстрове військо;

– учасникам війни було оголошено амністію;

– на території козацької держави високі посади могли отримати лише православні.

Б. Хмельницький заходився розбудовувати свої державні інституції.

Найвищим законодавчим органом за нього була Генеральна рада, роль якої невдовзі перебрала на себе Старшинська рада, яка складалася із генеральної старшини при гетьманові та полковників. Фактично від цієї Старшинської ради залежали всі напрями внутрішньої та зовнішньої політики.

Гетьман був головним відповідальним за виконавчу та судову гілки влади. Він видавав відповідні універсали на права власності, керував фінансами тощо. Керувати йому допомагала генеральна старшина:

генеральний писар

генеральний обозний

генеральний осавула (двоє)

генеральний суддя (двоє)

Столицею гетьмана стало місто Чигирин. Замість польських повітів і воєводств Україна була поділена на 16 полків (7 – лівобережних і 9 правобережних). На певний час стабілізувалося економічне становище. Хмельницький, як досвідчений державник, розпочав низку реформ і дипломатичних переговорів на міжнародній арені. Головна війна за державну незалежність ще була попереду.

Річ Посполита тривалий час зволікала із ратифікацією Зборівського договору (фактично кінець 1649 і весь 1650 р.)

Поразка козаків у битві під Берестечком (червень 1651 р.) негативно вплинула на бойовий дух армії. Хоч бої під Білою Церквою у вересні 1651 р. показали, що польська армія не в змозі подолати козаків, але й Б. Хмельницький мав замало сил для наступу, а також не був певен у надійності кримського хана, який міг стати на бік Польщі. Усе це змусило обидві сторони до переговорів, які закінчилися укладенням 18 вересня 1651 р. невигідної для України Білоцерківської угоди.

Білоцерківська угода обмежувала владу гетьмана лише Київським воєводством, а козацький реєстр зменшувався з 40 до 20 тис. козаків.

22-23 травня 1652 р. Б. Хмельницький у битві під Батогом вщент розгромив 30-тисячне польське військо. Фактично було відновлено дію Зборівського договору. Боротьба продовжилася у молдовських походах і битві під Жванцем (Жванецька облога у жовтні-грудні 1653 p.).

Однак чим далі тривала війна, тим більше Б. Хмельницький і старшина переконувалися, що одними своїми силами, без допомоги ззовні Україна подолати Річ Посполиту не зможе. Одним із можливих союзників України був турецький султан. Але реальна допомога султана обмежувалася лише наказами кримському ханові приєднуватися до операцій Війська Запорозького. Татари ж були ненадійними союзниками, а своїми грабунками вони дратували українське населення. Б. Хмельницький дедалі більше схилявся до того, що надійним союзником міг стати тільки російський “єдиновірний” цар.

Отже, нова спроба домогтися визволення й об’єднання усіх українських земель в межах національної держави була зроблена зі спробою обпертися на допомогу Московського царства. 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві вирішив взяти Військо Запорозьке “під високу государеву руку”. Для юридичного оформлення цього акту в Україну виїхало посольство Василя Бутурліна. 8 січня (18 січня) 1654 р. у Переяславі спочатку відбулася старшинська рада, а згодом Генеральна військова рада. Було вирішено, що Гетьманщина перейде під протекторат Московського царя зі збереженням основних прав і вольностей Війська Запорозького. Усні домовленості в Переяславі і затверджені в березні цього ж року в Москві документи утворили систему норм відносин між Гетьманщиною і Росією, відомі в літературі як Переяславський договір 1654 р.

Однак дуже скоро між козаками і Московією постали протиріччя. Навесні 1654 р. російська армія розпочала військові дії проти польської армії в Білорусі. Їй допомагав 20-тисячний козацький корпус Iвана Золотаренка. Союзники здобули Смоленськ, Мінськ, Вільно, а I. Золотаренко захопив південну Білорусь. Але його заходи із запровадження в Білорусі козацького ладу викликали перший конфлікт із московськими воєводами, які всі здобуті козаками землі вважали “царськими”.

Восени 1654 р. поляки, заручившись підтримкою кримського хана, вирушили в похід українськими землями. У січні 1655 р. проти них виступив Б. Хмельницький з козацьким і московським військом. Вирішальна битва, що відбулася біля Охматова (на Київщині) в останні дні січня, коштувала великих втрат обом сторонам, але не принесла успіху жодній. Це значно послабило сподівання українців на допомогу царя, який, до того ж, всіляко намагався через своїх воєвод підкорити Україну власній волі, а козацьке військо використати для завоювання Литви й Білорусі.

Прагнення Б. Хмельницького завершити звільнення й об’єднання українських земель вилилося у 1655 р. в активну дипломатичну діяльність. Він намагався іншими зовнішньополітичними зусиллями забезпечити незалежність Української держави. Зокрема налагоджував союзницькі відносини зі Швецією. Навесні 1655 р. шведський король Карл X Густав почав війну проти Польщі. Користуючись цим, Б. Хмельницький з українським військом і корпусом Ф. Бутурліна восени вирушив до Галичини, розгромив польську армію під Городком і почав облогу Львова. Оскільки Ф. Бутурлін від імені царя вимагав, щоб усі здобуті міста належали царю, то Б. Хмельницький не став штурмувати Львів, а знову, як і колись обмежився викупом.

Українсько-московське військо здобуло й Люблін, і перед гетьманом відкрилися перспективи об’єднати всі українські землі під своєю булавою. Але тут на допомогу Польщі знову виступив хан. Це змусило Б. Хмельницького відступити від Львова.

20 листопада 1655 р. під Озерною татари атакували українсько-московський табір, і все закінчилося переговорами і втратою досягнень кампанії 1655 р.

Із кінця 1655 р. Московія, налякана успіхами Швеції в Прибалтиці, пішла на зближення з Річчю Посполитою, щоб вступити в боротьбу зі Швецією. Розпочалася російсько-шведська війна. А у Вільні була підписана угода про перемир’я між Росією і Польщею (24 жовтня 1656 р.). На польсько-російські переговори українська делегація не була допущена. В Україні це було сприйнято як зраду.

Головною турботою Богдана Хмельницького в останній рік його життя було завершення визволення українських земель. 3 метою створення антипольської коаліції він уклав угоди зі шведським королем Карлом Х Густавом і семиградським князем Юрієм Ракоці II. На початку 1657 р. Україна й Семиграддя (Трансільванія) почали воєнні дії проти Польщі. Козацькі війська оволоділи Волинню, Турово-Пінщиною і Берестейщиною.

Шведи захопили більшу частину Польщі. Але незабаром почалися невдачі, і антипольська коаліція розпалася. Ці події були останнім ударом для хворого гетьмана, і 27 липня 1657 р. він помер у Чигирині. Його смерть значно ускладнила справу визволення України: вирвалися назовні внутрішні суперечності українського суспільства; загострилися протиріччя між старшиною, яка прагнула одержати феодальні привілеї, і рядовим козацтвом; розгорнулася боротьба старшинських груп за владу, яка призвела до Руїни Української козацької держави.