Унія на Закарпатті.

Початок християнізації Закарпаття деякі автори відносять до часів свв. Кирила і Методія (IX ст.), хоча документальних підтверджень цього немає. Натамість не викликає сумніву, що давня церковна і етнічна традиція цих земель тісно пов’язана з Київською Руссю. В часи Середньовіччя цей регіон у церковному відношенні був тісно пов’язаний із Перемишльською єпархією. Важливу роль в житті його православного населення відігравали монастирі – Святомиколаївський, на Чернечій горі в Мукачеві, та Святомихайлівський, у Грушеві. У 1391 р. останній з них отримав право ставропігії та першенства в управлінні на Мараморощині. Важливою подією в житті правосланих Закарпаття стало заснування єпархії з центром в Мукачеві. Перші згадки про неї відносяться до 1491 р., коли згадується єпископ Іван. В XVI ст підпорядковуються більшість парафій на Закрпатті.

Після поразки угорців від турків під Мохачем (1526 р.) та громадянської війни частина Угорського королівства відійшла до турків, інша – до складу Австрійської імперії. На решті території утворилося Семигородське князівство. Більшість Закарпаття належало до Семигороддя, де домінував протестантизм, західна його частина перебувала у складі Австрії, де перевагу мала Римо-Католицька Церква. Тому місцеві православні ієрархи та духовенство намагалося маневрувати між двома таборами. Крім цього Закарпаття, будучи на прикордонні двох держав, часто ставало ареною військових конфліктівПерші спроби запровадити унію на Закарпатті були пов’язані з особою наверненого на католицизм графа Другета, який запросив перемишльського унійного єпископа Атанасія Крупецького для місіонерської діяльності серед своїх підданих. У 1613 р. владика прибув до західної частини Закарпаття і розпочав свою діяльність. Йому вдалося привернути до унії частину духовенства та ченцв Краснобродського монастиря. Однак офіційне проголошення унії, яке мало місце в цій обителі під час відпусту на свято Зіслання Св. Духа в 1614 р. закінчилося повним фіаском. Миряни не сприйняли унії Поширення унійних ідей серед місцевого населення сприяли наступні православні владики, які таємно схилялися до унії – Петроній, Іван (Григорович) та Василій (Тарасович). Однією із важливих ідей, яка сприймалася місцевим духовенством, стало зрівняння його у правах із римо-католицьким владика Василій (Тарасович) (1633-1651). Він здійснив низку кроків для того, щоби незабаром відкрито прийняти унію. Однак князь Георг Ракоці, який довідався про плани владики, арештував єпископа, і той був змушений відректися своїх намірів. Згодом владика був висланий із Мукачева і прожив решту свого життя в західній частині єпархії, яка була під владою Габсбургів. Неприхильне ставлення протестантських князів до місцевих владик, а також поширення унійних ідей серед духовенства і вірних були безпосереднім поштовхом до того, що 24 квітня 1646 р. в замковій каплиці Другетів в Ужгороді 63 закарпатські священики зложили на руки Егерського римо-католицького єпископа Георга Якушича католицьке визнання віри. Ця подія відома в історії як Ужгородська унія. Її умови були наступні: 1) Збереження східного обряду; 2) Єпископ мукачівський мав обиратися духовенством, а згодом затверджуватися папою; 3) Зрівняння в правах унійного і римо-католицького духовенства. За два роки акт унії був визнаний примасом Угорщини.

У 1651 р. наступником таємного унійного владики Тарасовича став Партеній (Петрович) (1651-1664). Хоча він прийняв хіротонію з рук семигородського православного митрополита, згодом його свячення були визнані папою Олександром VIII. Після переходу Мукачівської домінії з рук протестантів до римо-католиків, із Мукачева було усунено православного єпископа Йоаникія (Зейканя). У 1664 р. Мукачівський Святомиколаївський монастир був переданий унійному владиці Партенію. Таким чином Мукачівська єпархія стала унійною і водночас єдиною. Однак, надалі вона залежала від влади Егерського латинського єпископа, хоча і були спроби підпорядкувати її владі Київського митрополита. Лише в 1692 р. австрійський цісар Леопольд I, завдяки старанням унійного владики Йосифа (де Камілеса), зрівняв в правах унійне і римо-католицьке духовенство Угорського королівства. Впродовж другої половини XVII ст. православними залишилися більшість українських і румунських парафії Мараморощини. У 1664 р. у цю частину Закарпаття перебрався православний владика Зейкань. Осідком його та його наступиків став Углянський монастир. Лише на початику XVIII ст. юрисдикцію над Мараморощиною перейняв Мукачівський унійний єпископ. В 1723 р. тут був утворений Марамороський вікаріат