Проаналізуйте відповідність між господарсько-культурним типом та історико-культурною областю.

Обмеженість господарсько-культурної класифікації спонука ла етнологів до пошуку нових класифікацій принципів. Такі по шуки привели до розробки концепції історико-етнографічних об ластей, що тісно пов’язані з ГКТ. Історико-етнографічні (іс- торико-культурні) області — це території (частини ойку мени), в населення яких спільність історичної долі, соціаль- но-економічного розвитку, тривалих зв’язків і взаємовпли вів склалось чимало схожих культурно-побутових рис. Про являються вони як у матеріальній культурі (житлі, транспорт них засобах, матеріальній культурі, начинні, промислах, ремес лах та ін.), так і в духовній культурі (обрядах, звичаях, святах, віруваннях, фольклорі). Історико-етнографічні області виникають, розвиваються і зни кають у процесі розвитку конкретних етносів та їх групувань на певних територіях. Найдавніші з них склалися ще в епоху розсе лення людей на Землі в кінці палеоліту, мезоліту і неоліту. Осо бливості історико-етнографічних областей в процесі історичного розвитку видозмінювались, розпадались, зникали, на їх місці виникали і розвивались нові. Цей процес продовжується до на ших днів. У ході історичного розвитку часто формуються такі своєрід ні особливості культур, які еволюціонізують з однієї історичної епохи в іншу. Цей процес добре проілюстрований подіями XVI- XIX ст., коли європейські держави захопили Америку, Африку, Австралію, Океанію, Південну, Південно-Східну і Центральну Азію та Сибір. Результатом колонізації було проникнення окре мих досягнень європейської цивілізації у найвіддаленіші куточ ки Землі (орного землеробства, скотарства, ремісництва, проми словості, писеменості, товарно-грошових відносин, релігії і т.ін.) та проникнення багатьох елементів культури колонізованих ет носів до європейських країн (картопля, кукурудза, помідори, кава, какао і т.ін.). Такий методологічний підхід дав змогу виділити історико- етнографічні області різного рівня у вигляді ієрархічної систе ми — історико-етнографічних провінцій, областей, підобластей та локальних (місцевих) історико-етнографічних районів. Під іс- торико-етнографічними провінціями розуміємо такі тери торіально великі групи історико-етнографічних областей, для населення яких характерні прояви спільних етнокуль турних комплексів у матеріальній і духовній культурі та суспільному ж итті. Так, в Азії виділяються Східноазіатська, Центральноазіатсь ка, Південно-Східноазіатська, Південноазіатська, Західноазіат- ська та Сибірська провінції. У складі кожної з них виділяються менші області. Так, до складу Сибірської провінції входять кам чатсько-чукотська, амуро-сахалінська, східносибірська, алтайсь- ко-саянська, західносибірська та ямало-таймирська історико-ет нографічні області. їх виділення використовується для групу вання етносів з помітно схожими рисами господарства, матеріа льної і духовної культури. У межах областей можна виділити ще підобласті. Так, у складі арктичної історико-етнографічної обла сті виділяють ескімоську і алеутську підобласті, а в їх складі можна виокремити ще історико-етнографічні райони. У складі ескімоської підобласті виділяють три такі райони (етнографічнігрупи) — гренландських (східних), арктичних (центральних) та аляскінських (західних) ескімосів.