Предмет дослідження - Берестейська унія, як явище суспільно-релігійного життя українського народу та зарубіжних країн ХVІ - початку ХVІІІ століття

ВСТУП

Актуальність теми. Чотири століття минає з того часу, як на соборі у Бересті ієрархи Київської Церкви, “бажаючи святої згоди, на хвалу Божого імені та задля миру Святої Християнської Церкви”, прийняли рішення відновити єдність з Римським Апостольським престолом. Чотири століття різні сторони українського духовного, культурного, політичного та суспільного життя, так чи інакше позначені впливом Берестейської унії, яка після Хрещення Київської Русі є чи не найбільшою переломною подією в історії України та всього східно-слов’янського християнства. По сьогоднішній день рішення, прийняте у Бересті, викликає жваве зацікавлення і різноманітну, якщо не бурхливо-суперечливу, оцінку істориків і широкої громадськості.

Контроверсійність Берестейської унії виходить далеко поза рамки суто інтелектуальних диспутів. Останнім часом історичні суперечки про унію відновилися через гострі міжконфесійні конфлікти в Україні й поза її межами. І хоч палкість дебатів, а то й баталій, які спалахнули наприкінці 1980-их – на початку 1990-их рр. значно ущухла, напруженість у взаєминах між вірними різних Церков все ще залишається.

На цьому фоні фахівцям, що займаються вивченням подій, пов'язаних з передумовами, укладенням та наслідками Берестейської унії, стало зрозуміло, що, помимо великого корпусу опублікованих джерел і літератури, залишається багато непорозумінь і суперечностей суто наукового характеру. Для того, щоб сучасні ревнителі і поборники унії мали змогу знайти спільну мову, насамперед потрібно досягнути консенсусу дослідників щодо подій минулого.

Прийняття Берестейської унії в 1596 році не розв’язало усіх труднощів у яких опинилася наша Церква наприкінці XVI-XVII століть. Навпаки, до старих труднощів додалися ще нові. Тепер Церква поділилася на два ворожі табори – православних та уніатів. І як одна, так і друга сторона вважала своїм священним обов’язком обороняти своє становище усіма доступними засобами. Життя пожвавішало, з’явилися завзяті проповідники, полемісти, письменники. Східні патріархи, які досі мало цікавилися українською Церквою, і стали писати послання, листи, поради, в яких закликали вірних і духовенство не слухати своїх єпископів, не приймати унії і залишатися вірними константинопольському патріархові.

Характеризуючи розвиток Уніатської Церкви і післясоборну боротьбу різних політичних і релігійних сил, треба відмітити в першу чергу діяльність Римської курії і її нунція в Речі Посполитій, які були зацікавлені у створені унії. Берестейська унія була підтримана королівською владою, частиною українських і білоруських магнатів, шляхти і більшістю православних єпископів. Апостольська столиця сподівалася за допомогою унії навернути до католицизму увесь Схід. Українські феодали в унії побачили надію на зрівняння їхніх прав з католицькими магнатами і доступ в сенат, до високих державних посад. Православне духовенство, що прийняло унію надіялося на покращення своїх прав і зрівняння з латинським духовенством. Також надіялися, що унія стане протидією ополяченню української шляхти та всього народу.

У той же час проти унії виступили частина магнатів, шляхти та міщан, українські козаки. Саме ця протидія була підмогою тій частині православного духовенства і єпископів, зокрема, львівського та перемишльського єпископів, великій частині віруючих, які залишилися в Православній церкві і не прийняли унії.

На західноукраїнських землях Львівська разом із своїм єпископом Гедеоном Балабаном та Перемишльська з єпископом Михайлом Копистенським не перейшли на унію. Ці дві єпархії завзято боронили православ’я на західних українських землях. Факт, що ці два єпископи разом із своїми вірними залишилися православними пояснюється тим, що як православне духовенство так і миряни будучи в постійному контакті з латинською Церквою мали таке упередження до польського католицизму, що не вірили ані унії, ані обіцянкам польських королів. Стоячи перед дилемою куди іти Гедеон Балабан та Михайло Копистенський вибрали важчий шлях для себе та очолюваних ними єпархій. Незважаючи на ополячення та тиск на унію зі сторони Москви західноукраїнські єпархії згодом переходять на унію та стають центром Української Греко-Католицької Церкви та землями високої національної свідомості [15, с. 76].

Головною проблемою наукового дослідження є українська національно-релігійна історія кінця ХVІ – початку ХVІІІ століття – Берестейська унія та суспільно-релігійна боротьба після неї. Одна частина дослідників ставилася позитивно до прийняття унії, бо вбачала в ній розвиток Церкви в Україні і тим самим збереження її східної традиції. Інша частина була переконана, що створення Греко-Католицької Церкви було відходом від Православ’я і зміну свого обряду на латинський.

Одним з провідних дослідників цього питання був Іван Паславський. У своїй книзі «Між Сходом і Заходом» [29] він каже, що греко-католицизм не є породженням спеціально Берестейської унії, а був притаманний українському християнству на всіх етапах його історичного розвитку. Не підлягає сумніву, що греко-католицизм як продукт синтезу греко-візантійської (східної) та латино-католицької (західної) церковних традицій був характерним ще за Київської Русі і, нарешті, знайшов свій найвищий вираз в українському християнстві в постберестейську добу. Слушно писала Наталя Полонська-Василенко, що діяльність братів Кирила та Методія пов’язала Схід із Заходом за допомогою християнства. Так, за тих часів походить слов’янський переклад «Літургії св. Петра», яка за своїми характерними рисами містить як римські, так і візантійські елементи. Цю думку підтримують, також, і інші автори Блажейовський Д., Герасим І., Гринєвич В., Гудзяк Б., Мудрий С., Назарко І., Федорів Ю., Хома І. [1, 4, 5, 7, 23, 24, 37, 38]. Такі очевидні історичні факти дають нам підставу твердити, що греко-католицизм є категорія ширша, ніж поняття «Греко-Католицька Церква». Бо якщо остання є фізичним проявом ідеї греко-католицизму у формі конкретної церковної організації на певному історичному етапі розвитку української церкви, то сам греко-католицизм є поняття метафізичне, невіддільне від розвитку українського національно-релігійного духа. Інакше кажучи, греко-католицизм є формою національно-релігійного самовизначення українського народу.

У вітчизняній науці, як відомо, утвердився погляд, що Берестейська унія була прямим породження католицької Контрреформації, яка наступила у Європі в другій половині ХVІ ст. після Тридентського вселенського собору. Таких думок дотримувався Михайло Дмитрієв в своїй праці «Концепції унії в церковних і державних колах Речі Посполитої кінця ХVІ ст.» [10]. Цю думку також підтримують і інші історики Ісаєвич Я., Ісіченко І., Компан О., Лужний Р., Чубатий М., Шевельов Ю. [13, 15, 18, 20, 40, 41]. Контрреформаційний аспект був справді важливим мотивом, яким керувалася ієрархія української Церкви, укладаючи унію з Римом. Такий погляд, однак, видається лише частково оправданим.

Іван Паславський був об’єктивніший. Він зазначив: “Нам здається однобічним усталений у нас погляд на унію, як на насильницький політичний засіб, розпочатий і здійснений польським урядом за допомогою католицького духівництва, і ми ніяк не можемо погодитися з думкою наших істориків, які вважали головними винуватцями унії короля Сигизмунда ІІІ і єзуїтів. У житті народів перевороти, подібні унії, не здійснюються однією волею урядів…, а виявляються звичайно результатом яких-небудь внутрішніх, органічних ушкоджень, що порушують нормальний хід життя даного суспільства” [29].

Питанням передумов унії присвятили увагу історики Блажейовський Д., Гринєвич В., Гудзяк Б., Дашкевич Я., Ісаєвич Я., Ісіченко І, Лужний Р., Мудрий С., Сеник С., Хома І. [1, 5, 7, 8, 13, 15, 20, 23, 34, 38]. Особливості укладання Берестейської унії висвітлили у своїх працях дослідники: Блажейовський Д., Герасим І., Гринєвич В., Гудзяк Б., Ісаєвич Я., Ісіченко І., Мончак І. О., Мудрий С., Паславський І., Сапеляк А., Сеник С., Сліпий Й., Соловьев В., Федорів Ю., Хома І., Чубатий М., Шевельов Ю. [1, 2, 4, 5, 7, 13, 15, 22, 23, 28, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 40, 41].

У своїй статті «Священне право на повстання: Берестейська унія і релігійна легітимація Хмельниччини» [31] Сергій Плохій досліджує негативне ставлення козаків до Берестейської унії. Він зазначає, що козаки в Унійній церкві бачили ополячення українського народу і насадження західних традицій, які не були притаманні українській людності. Відомий дослідник зазначає, що козаки в боротьбі проти Унійної церкви часто висували на перший план не релігійні гасла, а світські.

Дмитро Блажейовський в своїй праці " Берестейська унія та історична доля і недоля" [1] наголошує позитивні наслідки Берестейської унії, як моменту повернення української Церкви до своїх джерел. Також автор підкреслює постійну боротьбу Унійної церкви за українську ідентичність та самобутність, проти насильної латинізації та за різні права духовенства.

В книгах Андрія Сапелюка «Київська Церква» [33] та Вацлава Гренєвича «Берестейська унія в екуменічній перспективі» [6] розкриваються питання пов’язані з діяльністю Унійної церкви та українських землях.

Проблематика, пов’язана з Берестейською унією в історії Речі Посполитої XVII столітті, а також у наступних віках, у польській історіографії неодноразово аналізувалася і ставала темою дискусій. Маємо голоси як апологетичні, насамперед у старішій історіо­графії, так і вкрай критичні. На оцінку акту унії та її долі в XVII столітті, безперечно, мали також вплив болючі й криваві події пізніших часів.

У польській історичній літературі останніх десятиліть побутує думка, що унія завдала шкоди і польській, і руській спільнотам у Речі Посполитій. Найбільш виразно про це висловився Збіґнєв Вуйцік, який сказав, що найкраще було б в XVII столітті утворити в Києві автокефальний православний патріархат, а не уніатський. Цей вчений вважає, що постання такого патріархату вберегло б Польщу від багатьох поразок у її східній політиці, а, можливо, навіть від остаточної катастрофи наприкінці XVIII столітті – поділу і зникнення Польщі більш як на сто років з карти Європи.

Особливостям переходу до унії двох західноукраїнських єпархій у ХVII – початок ХVIIІ столітті присвячені праці «Берестейська унія на західноукраїнських землях» В. Іванишин [16], «Берестейське церковне з’єднання» І. Герасим [4].

Проаналізувавши дану літературу висвітлимо обрану проблематику.

Хронологічні рамки дослідження визначенні його тематичною спрямованістю та завданнями й охоплює період ХVІ- ХVІІІ ст. – від укладання Берестейської унії (1596р.) до початку ХVІІІ століття.

Мета і завдання праці. Виходячи з актуальності теми, спираючись на досягнення української і зарубіжної історіографії у дослідженні укладання та наслідків Берестейської унії, враховуючи багато непорозумінь і суперечностей суто наукового характеру, метою праці є: поглибити дослідження і зробити обгрунтовані висновки щодо історичної ролі Берестейської унії у культурно-релігійному та суспільному житті українців.

Метою продиктовано основні завдання:

· обґрунтувати закономірність укладання Берестейської унії, яка мала велике значення для українського суспільства ХVІ- ХVІІ столітті;

· визначити культурно-релігійні передумови Берестейської унії, як чи ненайбільшої переломної події в історії України та всього східно-слов’янського християнства в ранньомодерну добу;

· проаналізувати наслідки Берестейської унії для українського суспільства.

· з’ясувати важливі малодосліджені питання Берестейського собору;

· Проаналізувати внутрішнє життя Церкви в поунійний період;

· Простежити ставлення до Берестейської унії польської і козацької сторони;

· Простежити ставлення до Берестейської унії польського духовенства, королів Речі Посполитої, магнатів і шляхти на західноукраїнських землях;

· Проаналізувати причини та наслідки переходу на унію західноукраїнських єпархій, зокрема Львівської.

Об’єктом дослідження є церковно-релігійне життя українського суспільства кінця ХVІ - початку ХVІІІ століття у Європейському контексті та вплив Берестейської унії на державу, суспільство і Церкву в ХVІ - початку ХVІІІ століття;

Предмет дослідження - Берестейська унія, як явище суспільно-релігійного життя українського народу та зарубіжних країн ХVІ - початку ХVІІІ століття

Методи дослідження. Роботу виконано з використанням таких методів, як аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний, систематичний, історико-критичний, які дозволили провести всебічно науковий аналіз проблеми.

Теоретичне значення праці. Дослідження проведено на основі використання опублікованих книг, статей, як українських так і зарубіжних авторів, що дозволило дещо по-новому підійти до оцінки Берестейської унії (1596р.) та її наслідків.

Практичне значення роботи полягає у висвітленні ролі унії в житті українського суспільства та держави ХVІІ ст., що сприятиме поглибленню набутих знань, а результати дослідження можуть бути використані дослідниками духовного-релігійного життя в Україні.

Композиція праці визначена метою та завданнями, складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел.