Християнство і православ’я

Повернемось до рідної України і підведемо деякі підсумки. На початку статті я вже казав, що 800-річна відсутність державності виховала в українцях менталітет рабів. Хоча насправді процес духовного занепаду нації, який врешті і обумовив означену втрату державності, розпочався значно раніше – ще за чверть тисячоліття до татаро-монгольської навали.

З прийняттям християнства, основна мета якого полягає у вихованні в людині менталітету раба, що вже саме по собі сприяє розвитку комплексу національної меншовартості, розпочалося нещадне винищення руської національної еліти – носіїв орійської духовності, що проповідувала родові цінності, і всіх тих, хто ладен був чинити опір поширенню збиткової християнської ідеології та відстоювати рідну віру ціною власного життя. Це врешті і обумовило глибокий духовний занепад руського народу (і як прямий наслідок – подальшу втрату державності) і поступову підміну родових цінностей християнськими, за якими усі народи є ґоями, окрім «богом обраного». Саме тому нинішні адепти віри Христової кажуть: я українець, я патріот, але перш за все я християнин. То чи можна побудувати національну державу, керуючись такими засадами? До того ж, означений християнський інтернаціоналізм (який згодом творці комуністичної ідеології трансформували у інтернаціоналізм пролетарський) сприяє проникненню в природне моноетнічне середовище представників інших народів, поступово перемішуючи нації між собою, а відтак це явище, набувши масовості, призводить до стирання характерних національних рис і національної самобутності взагалі, що в свою чергу створює серйозні перешкоди для побудови національних держав. Окрім розглянутих вище міграційних процесів, які послідовно і невпинно зменшують частку українців в Україні, нерідко можемо спостерігати наступну картину на суто побутовому рівні: якщо у колективі християн з’являється представник ісламу, він зазвичай стає лідером у цьому колективі. Ми вже говорили про духовну силу ісламу порівняно зі смиренним покірливим християнством, тож коментарі тут зайві…

З усього сказаного у цьому розділі абсолютно однозначно слідує, що юдо-християнська антидуховність не спроможна ні сприяти відродженню української нації (а відтак і її згуртуванню і побудові сильної держави), ні достатньо вмотивувати інші, наразі значно більш розвинені, орійські народи на протистояння агресії зі Сходу, яка вже не є якоюсь примарною чи ймовірно потенційною небезпекою, а становить цілком реальну загрозу поки що економічно благополучній, але ідеологічно і духовно безхребетній європейській спільноті. А тому повернення до православної віри, спрямованої на захист інтересів роду, є не туманною перспективою, а невідкладною потребою сьогодення.

Таким чином, ґрунтувати націоналістичну ідеологію на християнстві, яке по самій своїй суті є антинаціональним, було б смертельно небезпечною помилкою. Годі навіть уявити більш безглуздий термін, ніж «християнський націоналізм», а між тим саме на ньому стоїть переважна більшість сучасних націоналістичних організацій. Видатний класик українського націоналізму Дмитро Донцов відзначав, що справжню національну еліту відрізняє від псевдоеліти те, що вона ніколи не підлаштовується під бажання мас, а навпаки – накидає народним масам власний світогляд. А тепер погляньте на «ідеологію» наших «націоналістичних» партій, які припасовують свої популістські програмні засади під вподобання християнського електорату. Отож міркуйте, панове, чи є нинішні «провідники» української національної ідеї справжньою національною елітою, чи лише прикриваються націоналістичними гаслами, в дійсності обслуговуючи приватні інтереси партійних спонсорів?

На відміну від християнства, керованого чужинцями, центр рідної орійської віри завжди міститиметься в національному осередку. А тому як фундамент духовного і ментального розвитку нації, вона служитиме однією з головних запорук забезпечення національної безпеки, оберігаючи державу від проникнення ззовні іноземних впливів і ментальних технологій.

Ті, хто уважно читав мого «Троянського коня…», можуть мені дещо заперечити: мовляв, я сам, досліджуючи релігійну символіку, стверджую, що за орійським світоглядом людина є центром Всесвіту, про що свідчить знак хреста, який уособлює світобудову. Саме так, панове, і усвідомлення цього факту нашими предками – прадавніми оріями, вочевидь відіграло неабияку роль у формуванні згаданого вище «арійського гену», що сприяв становленню менталітету власника, індивідуаліста, творця, керівника. Та разом з тим наші пращури розуміли, що поруч з ними перебувають такі ж самі центри Всесвіту як і вони. Але всі ці центри містяться всередині одного кола, яке уособлює Бога-Сонце – Бога, якого вони щодня бачать у реальному світі Яви, бачать і розуміють, що і Бог бачить їх і їхні діяння. Тож родова відповідальність перед Богом у свідомості орія завжди стояла на першому місці перед його власним «его» як центра Всесвіту, а звідси і сила орійського роду, і панування орійської раси у стародавньому світі.

Цілком природно запитати: чому ж тоді у сучасному здеградованому українському суспільстві все більшого впливу набуває національна ідея, в тому числі і серед палких поборників «віри Христової»? Причин декілька:

По-перше, не на всіх людей християнство діє однаково, адже всі люди різні. Тому, говорячи про негативну роль християнської релігії, маємо на увазі загальні тенденції, завдяки яким суспільство рухається в тому або іншому напрямку. І якщо хтось збирається навести масу прикладів видатних чи й пересічних християн-націоналістів, я одразу ж відповім, що ці окремі приклади не виправили і не могли виправити нинішній занепадницький стан української нації, а християнські цінності врешті будь-що заведуть національну ідею у глухий кут. Ясна річ, можна стверджувати, що навіть за панування орійської віри переважна більшість населення так і лишатиметься інертною біомасою, що завжди пливе за течією, але її співвідношення із суспільно активною частиною, яка, власне, і визначає історичний поступ нації, різко зменшиться, що в підсумку і забезпечить і міць держави, і соціальне здоров’я нації. Безперечно, сама по собі зміна релігійної орієнтації народу не призведе до бажаних результатів, і цю проблему треба вирішувати в комплексі зі становленням націократичної держави на місці нинішньої плебсократичної;

По-друге, вплив християнства у світі, і зокрема в Україні, з року в рік істотно спадає – фактично християнська віра вже агонізує. Це звільнює свідомість людини від хибного штучного спотвореного світогляду і спонукає до повернення до справжніх споконвічних родових цінностей, уособлюваних у сьогоденні національними інтересами. І дану тенденцію також не можна не враховувати, плануючи побудову майбутнього нації. До того ж, для переважної більшості адептів християнства сама віра по суті є не духовним чинником, а, скоріше, певною даниною історичним і культурним традиціям народу, в тому числі пов’язаним із національно-визвольною боротьбою. При цьому означена категорія вперто «забуває», що саме християнство постало шляхом нещадного кривавого зламу орійських національних традицій, тож попереду на нас чекає нелегка і кропітка роз’яснювальна праця з «нагадування» справжньої історії нашого народу й історії християнства;

По-третє, як я вже неодноразово відзначав, біблія – це книга, в якій зібрано мудрість ледь не всіх народів світу, відомих її творцям. І за цією мудрістю автори християнства ховають і маскують її істинну огидну деградаційну сутність. Тож багато хто вихоплює з християнського вчення саме ці маскувальні уривки, відкидаючи збиткові постулати, які пропагують духовне рабство. Я б назвав подібний підхід такою собі угодою із власним сумлінням або ж певного роду самообманом. Проте було б некоректно вважати означений контингент віруючих істинними повноцінними християнами;

Але найголовніша причина полягає в тому, що орійські гени виявилися сильнішими за облудну збиткову християнську мораль. І це не голослівне гасло – це констатація факту. Тисячолітнє цілеспрямоване виховання смирення, покори, зневаги до своїх предків і свого народу так і не спромоглося знищити могутній орійський дух, закладений у наших генах. Цей нездоланний орійський дух ми спостерігаємо щодня у чудесах героїзму наших бійців, що боронять рідну землю від дикої московської орди. Орійський дух – це безпосередній результат орійської православної віри, яку на рівні підсвідомості так і не вдалося викорінити юдо-християнським ідеологам, перетворивши український народ на слухняне християнське стадо. А тому відродження православ’я – це не просто питання часу, це – потреба і вимога часу.