Мистецтво Київської Русі

Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної

європейської культури і було нерозривно пов'язане з церквою і християнською

вірою. У той же час слов'янські майстри мали свої стійкі, вікові традиції

язичницького мистецтва. Тому, сприйнявши багато чого з Візантії, вони виробили

самобутній, неповторний стиль і створили справжні шедеври архітектури,

живопису, прикладного мистецтва.

Архітектура. Протягом сторіч у східних слов'ян нагромаджувався багатий

досвід архітектури, склалася національна традиція містобудування. Довгий час як

головний будівельний матеріал використовувалася деревина, що була в достатку

доступна. У центрі поселень знаходилися " гради", які служили для захисту від

ворогів, проведення племінних зборів і культових обрядів. Більшість споруд у

слов'янських " градах" споруджувалася зі зрубів - колод, укладених в чотирикутні

вінці. Зі зрубів будувалися і прості хати, і 2-3-поверхові тереми, зруби

закладалися в основу кріпосних валів.

Якісно новий рівень розвитку архітектури пов'язаний з переходом від

дерев'яного до кам'яного і цегельного будівництва. З прийняттям християнства

почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську

переробку візантійських зразків.

Втіленням головних архітектурних досягнень Київської Русі став

Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже

перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці

його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі.

Софійський собор став місцем посадження на князівський стіл і поставляння на

митрополичий престол, місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя з

народом. Активно розвивається іконописання, музичне мистецтво, графіка тощо.

Образотворче мистецтво. Провідними жанрами образотворчого мистецтва Київської Русі були мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра.

Жанри монументального живопису - фреска і мозаїка - складалися на основі

візантійських шкіл. Фресками - розписами водяними фарбами по сирій

штукатурці - вкривалися стіни православних храмів. Така техніка вимагала від

художника високої майстерності, швидкого і точного нанесення малюнка і фарб. Цілий світ давньоруського мистецтва в єдиному ансамблі архітектури,

живопису і декоративно-прикладного мистецтва дійшов до нас у київському

Софійському соборі. У прямому зв'язку з введенням християнства перебуває виникнення і розвиток національної традиції іконописного мистецтва. Ікони писалися на дошках. Дошку вкривали особливим ґрунтом, потім наносили малюнок, по якомуписали фарбами, розтертими на яєчному жовтку. Теми, композиції, колірна гама зображень на іконах підкорялися суворим правилам - канону. У канонічних

зображеннях немає реалізму, їх символіка дуже складна. Найбільші майстри

вміли, не пориваючи з каноном, наділяти свої твори неповторними

індивідуальними рисами, наповнювали свої вироби справжніми почуттями.

Декоративно-прикладне мистецтво. Активно розвивалося декоративно-

прикладне мистецтво. Вироби з дерева, металу, кістки, каменю, глини не просто

задовольняли потреби людей, але й прикрашали їх життя. Характерним для творів

прикладного мистецтва був рослинний орнамент, на відміну від геометричного

візантійського. Особливо вражають високою естетикою і технікою виконання ювелірні вироби. Були відомі і застосовувалися чорніння срібла, лиття з дорогоцінних металів, карбування, інкрустація, техніка скані (узори з тонких металевих ниток) і зерні (прикраси з напаяних дрібних металевих кульок). Вершина ювелірного мистецтва - техніка перегородчатої емалі. Прийшла вона з Візантії, але незабаром київські майстри перевершили вчителів.

Музика. У житті людей Київської Русі значне місце займали музика, пісні і

танці. Пісня супроводила різні обряди, календарні свята. Знамениті фрески вежі

Софійського собору у Києві дають зображення музикантів і танцюристів. За цими

зображеннями, а також з билин, літописів ми знаємо про музичні інструменти

Русі - ріг, труби, бубон, гуслі, гудок. З прийняттям християнства одноголосий спів

став частиною богослужіння, православний канон не допускав інструментальної

музики. Спів вівся за спеціальними рукописами-книгами. Склалося дві системи

нотних записів - самобутня і візантійська.

Отже, у розвитку культури Київської Русі проявлялися як загальні

закономірності, так і національні особливості. Її основа - самобутня культура

східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало

прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну

від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в

культурі світські елементи були сильнішими.