Книгодрукування і література

Вплив ідеології Відродження і Реформації знайшов відображення у

розвиткові літератури і книгодрукування. Винахід Іогана Гуттенберга, перехід від

папірусу і пергаменту до паперу у XV ст. були передумовами активного розвитку

книжкової справи у Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період

друкувалися латиною.

У кінці XV – на початку XVI ст. перші книги церковнослов'янською мовою

надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі. В Україні

поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров, який втік з Москви від

переслідування реакційного духовенства у 60-х роках XVI ст. Власне, І.Федоров

відновив занедбане книго друкарство. У 1573 р. Федоров за допомогою меценатів

створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол” (збірник описів життя святих).

Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К.Острозького, – одного з тих, хто зберіг відданість православ'ю, - переїхав у його маєток в м. Острозі. Саме в цей час тут за ініціативи К.Острозького здійснювався грандіозний проект – готувалося до друку перше у слов'янському світі повне видання Біблії церковнослов'янською мовою.

К.Острозький створив при Острозькій академії спеціальну комісію з перекладу Святого письма, залучив 72 перекладачів, грецьких вчених. У 1581 р. “Острозька Біблія” (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього православного слов'янства. Її примірники купили королівські бібліотеки Швеції і Франції, що свідчило про високий рівень видання. У Москві Біблія переписувалася, так що ”Острозька Біблія“ довго залишалася єдиним подібним виданням.

Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій половині

XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була

друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Розвиток книжкової справи був поштовхом для розвитку літератури. Ця сфера культури повною мірою відбивала перехідний характер епохи, той час, коли відбувалося формування національної мови, нових стилів і жанрів,

піднімалися нові теми, які у попередні сторіччя вважалися забороненими або

непотрібними. Найбільш яскраво нові тенденції відображала перекладна

література. У XVI ст. були перекладені й опубліковані різні наукові трактати і

довідники, наприклад, медичний довідник “Аристотелеві врата”. Одним з

найбільш цінних вважається “Пересопницьке Євангеліє”, створене у 1561 р.

Поряд з перекладною літературою з'являються оригінальні твори. У XVI ст.

відмічається розквіт українського епосу - створюються думи, балади, історичні

пісні, які Т.Шевченко ставив вище гомерівських поем. Наприклад, популярними

були цикли дум “Маруся Богуславка”, “Самiйло Кiшка” та ін. Епічні твори

присвячені визвольній тематиці, в них оспівуються лицарство і героїзм, братство і

вірність православ'ю.

Сплеск літературного процесу в Україні був пов'язаний з Брестською

церковною унією. Помітне місце в цій ситуації в літературній творчості зайняв

жанр полемічної ліератури, який виник як реакція на експансію католицької

церкви в Україні. Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі “Тренос”

(грец. - “плач” - плач православної церкви через відступництво її дітей); Захар

Копистенський у “Палінодії” (“книга оборони”), Іван Вишенський у “Раді про

очищення церкви” виступали проти втручання польського уряду у справи

православної української церкви, викривав його політику за принципом “чим

гірше, тим краще”. Справа в тому, що православні священики, які призначалися

сеймом, часто були недостатньо освіченими, відрізнялися сумнівними

моральними і особистісними якостями. Один з таких священиків, Кирило

Терлецький, постав перед судом за вбивство і згвалтування. Мали місце здирство

грошей у парафіян, розпродаж церковного майна і земель. Внаслідок цього, як і за

задумували ті, хто проводив таку політику, витіснення православної церкви

католицькою було б неминучим.

Освіта

Однією з характерних рис української культури XVI-XVIII ст. є особливий

інтерес, який виявляло суспільство до питань освіти.

Оскільки культура розвивалася в умовах польської експансії, зіткнення

католицької і православної церков, то кожна з сторін прагнула використати всі

засоби для посилення свого впливу. Своєрідним результатом такого протистояння стала широка мережа різноманітних шкіл.

Зокрема, у 1568 р. в українських землях розпочав діяльність орден

єзуїтів (засновано в Парижі у 1534 р.). Ним було засновано ряд шкіл: у Перемишлі,

Фастові, Острозі, Львові, Вінниці. В Україні тоді діяли 23 єзуїтські колегії.

Єзуїти відкривали елементарні та середні школи й колегії з двома

відділеннями – нижчим і вищим. До нижчого відділення належали гімназії, що мали

п’ять класів. На вищому відділені три роки вивчалася філософія і чотири роки –

богослов’я. На противагу єзуїтській освіті багатий і впливовий магнат, князь Костянтин Острозький заснував 1576 р. у м. Острог культурно-освітній центр нового типу. До нього входили колегія, літературно-науковий гурток, бібліотека і друкарня, яку протягом 1577-1582 рр. очолював відомий першодрукар Іван Федоров. Це по суті була перша вища школа європейського зразка в українських землях, що згодом дістала назву академії. Першим ректором академії був Герасим Смотрицький, письменник-полеміст і культурно-освітній діяч XVI ст. Острозька академія (1580-1608) протиставила польській експансії вітчизняну

систему духовних цінностей. Академія, яку називали “трьохмовним ліцеєм”,

“храмом муз”, стала початком реального компромісу між традиціями (“грецьким

благочестям”) і новаціями (“латинською наукою”). Вона була навчальним закладом

нового типу – слов’яно-греко-латинською академією.

Вагомі здобутки вітчизняної освіти пов’язані з ім’ям Петра Могили, який,

будучи митрополитом Київським, у 1631 році заснував Лаврську школу як вищий

заклад європейського типу. Через рік він об’єднав її з Київською братською школою

і створив Київську колегію, що пізніше стала називатися Києво-Могилянською

академією. З її діяльністю пов'язаний особливий період у розвитку вищої освіти Україні. Існувала колегія на добродійні кошти. Зокрема, Петро Могила всі свої

збереження і власну бібліотеку заповідав цій колегії. Невдовзі колегія стала відомим

в усій Європі центром освіти, науки й культури. Тут вивчалася слов’янська, грецька,

латинська, польська, українська мови, риторика, філософія, математика (арифметика і геометрія), астрономія, музика, богослов’я. Уперше статус Академії був закріплений Гадяцькою угодою 1658 р., у 1701 р., завдяки наполяганням гетьмана Мазепи, Петро I підтвердив рівень Києво- Могилянської академії як найвищого навчального закладу. Тут було 8 класів, тривалість навчання – 12 років. Академічна бібліотека у XVIII ст. налічувала 12 тисяч томів і безліч

рукописної літератури та документів, що робило її визначним науковим осередком.

Україна, зокрема Києво-Могилянська академія, відіграла вирішальну роль у

створенні системи освіти в Росії. З 40-х років XVII ст. до заснування Московського

університету в Києві здобувала освіту молодь з Москви, Вязьми, Вятки, Брянська,

Калуги та інших російських міст. Коли у відповідності з наказом Петра I у 1721 році в Росії були засновані духовні школи і семінарії, то вчителями там ставали тільки українці, тому що їх вважали найкращими педагогами. Те ж саме відбулося і після заснування в Росії у 1786 році народних шкіл. На деякий час Київська академія стала нібито головною вчительською семінарією і поставляла вчителів на всю Росію

Як бачимо, на кінець XVII – першу половину XVIII століть Україна мала

розвинену освітню систему, що включала в себе початкову, середню й вищу школу високого класу.