Передумови і труднощі культурного піднесення XVI-XVIII ст.

XVI-XVIII ст. - виключно складний і важливий період в житті українського

народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх

українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата

завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють

культурне піднесення в Україні у XVI-XVIII ст. Передусім треба підкреслити, що тоді ще були живі традиції Київської Русі. Найкраще вони збереглися у західноукраїнських землях, менш потерпілих від монголо-татарського нашестя. Крім того, у великому князівстві Литовському культурна спадщина Київської Русі була сприйнята на державному рівні.

У XVI ст. триває стабілізація і пожвавлення економічного життя, зростання

міст. Нараховувалося до 20 великих українських міст з населенням понад 10-15

тис. жителів. У Львові, Києві кількість ремісничих спеціальностей досягала 300.

Розвитку товарно-грошових відносин сприяло магдебурзьке право ( правова система, яка закріплювала самоврядування городян).

Свою роль відіграв і вплив західноєвропейського Відродження та

Реформації. В містах України, як і в ряді інших європейських країн, проживало

етнічно різнорідне населення: крім українців - поляки, німці, євреї, вірмени,

угорці, греки, що сприяло взаємопроникненню різних культур.

Найважливішим чинником, який впливав на розвиток культури в Україні в

цей період, була національно-визвольна боротьба українського народу. Утворення

Речі Посполитої внаслідок Люблінської унії у 1569 р. призвело до концентрації

практично всіх українських земель у єдиних державних кордонах, поставило їх

населення у найважчі політичні, соціально-економічні умови. У зв'язку зі

зростанням міст в Європі зріс попит на продукцію сільського господарства, а

Іспанія, яка досі була " житницею Європи", не справлялася з цим завданням.

Потрібні були нові постачальники, і на цю роль претендувала Польща. Польські

феодали захопили землю, закріпачили селян, витискали з України максимум

прибутку, але в той же час захистити її від набігів турок і татар виявилися

неспроможними. У цих умовах всі культурні процеси перепліталися як з

боротьбою проти польського засилля, так і з обороною рубежів від натиску

Кримського ханства й Османської Туреччини.

У цій історичній ситуації роль духовного лідера народу взяло на себе

козацтво – самобутній суспільний стан, який сформувався в XV-XVI ст. Сааме козацтво підхопило традицію національної державності, виступило захисником православної церкви, української мови. Всенародна війна за свободу України 1648-1657 рр. безпосередньо відбилася і на культурному житті. Патріотичні почуття, спільні походи, масове переселення - все це сприяло культурній інтеграції різних регіонів. У ході війни міцніла нова українська державність, що спиралася на козацькі традиції. Хоч Гетьманщина включала тільки частину національної території, але саме її існування вело до зростання національної самосвідомості