Розвиток українського мистецтва у ХІХ ст.

Театр. Становлення українського національного мистецтва (театр, музика,

образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного

розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від

політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До

1861 р. продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і в

містах. У 1828 р. офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і

після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних

труп. У 1789 р. театр був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки

російські п'єси.

Першими українськими постановками були “Наталка Полтавка” в 1819 р. і

пізніше “Москаль-чарiвник” в Полтавському любительському театрі.

Великий знавець української мови, М.Старицький писав комедії (не гасне

популярність “За двома зайцями”), драми (“Не судилося”, “Богдан

Хмельницький”). Вони змальовували реалістичні картини сільського, міського

побуту, передавали типові національні характери. Але ні Старицький, ні близький

йому Кропивницький не виходили за рамки так званої “етнографічної

драматургії”. Творцем української соціальної драми став І.Карпенко-Карий (Іван

Тобілевич). У основі його п'єс (драми “Бурлака”, “Безталанна”, комедії “Сто

тисяч”, “Хазяїн”) лежать глибокі психологічні конфлікти, гострі соціальні

протиріччя.

Музика. Поетична і музична обдарованість українського народу була

основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. як і

раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки,

веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-

романси “Їхав козак за Дунай”, “Вiють вiтри”, “Сонце низенько”, а також створені на вірші Шевченка “Думи мої, думи”, “Заповiт”. Музика, спів міцно увійшли в повсякденне життя як міського, так і сільського населення. За жанрами пісні були різноманітними: ліричні, жартівливі, романси, виконувалися вони соло, дуетом, хором, під акомпанемент бандури, скрипки, гітари, фортепіано. Переважно це були авторські твори, які згодом розповсюджувалися і ставали народними.

Цілу епоху в музичному житті України складає творчість М.В.Лисенка -

великого українського композитора, блискучого піаніста-віртуоза, талановитого

хорового диригента, педагога, музикознавця й активного громадського діяча

демократичного напряму. Він є основоположником української класичної музики.

Образотворче мистецтво. Якщо в літературі, театрі вже сама мова

визначала їх національний образ, то в таких сферах, як образотворче мистецтво,

архітектура, вироблення національних форм було більш проблематичним. Так, в східноукраїнських землях можна говорити про певну українсько-російську

єдність в образотворчому мистецтві. Справа в тому, що протягом майже всього

XIX ст. в Російській імперії головним центром освіти була Академія мистецтв у

Петербурзі.

Загалом у живописі початку XIX ст. переважаючим художнім стилем був

романтизм. Багатьох художників цього напряму приваблювала Україна - “нова

Італія”, як її називали. З'явилися і художники, для яких поїздки сюди не були

просто даниною моді. Українській темі присвятив свою творчість В.Штернберг.

Працював він і в портретному, і в побутовому, і в пейзажному жанрах. Його увагу

приваблюють і стають сюжетами картин, здавалося б, прозаїчні сцени: переправа

на поромі через Дніпро, ярмарок, весілля. Його картинам властива описовість, що

зближує їх зі стилістикою української літератури того часу. В.Штернберг

товаришував з Шевченком, йому належить художнє оформлення “Кобзаря”.

Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини XIX – рух до

реалізму – з найбільшою силою прозвучала у творчості членів “Товариства

пересувних художніх виставок”. Найзнаменитіший живописний портрет

Т.Шевченка написаний ініціатором створення та ідейним керівником товариства

передвижників І.Крамським. Ідея правдивого відображення життя народу,

критика несправедливості була співзвучна українському мистецтву.

Архітектура. В архітектурі в XIX ст. на зміну пишноті і розкутості

українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. За

будівництвом міст наглядали спеціальні комісії і комітети. Громадські споруди

будувалися з урахуванням їх призначення - головною метою архітектора стало не

створення зовнішньої привабливості, а внутрішній комфорт (висока стеля,

вентиляція, освітлення). Перехід від бароко до класицизму відбився і на плануванні міст. Обов'язково виділяється адміністративний центр з площею, на якій

розміщувалися помпезні будівлі урядових установ, квартали були прямокутними,

композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацово-паркового

ландшафту носили відкритий характер.

У цей час активно забудовуються нові міста на півдні України і в Криму -

Маріуполь, Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ),

Миколаїв, Одеса. В Одесі за проектом петербурзького архітектора Тома де

Томона в 1809 р. було споруджено оперний театр. Одночасно відбувалася

реконструкція старих міст Слобожанщини і Подніпров'я. Майстерність і талант українського народу виявилися у створенні палацово-паркових ансамблів. Їх автори, як правило, нам невідомі. Народні майстри створили видатні шедеври архітектурного зодчества: палац Розумовського в Батурині в живописній місцевості над Сеймом, палац Галагана в Сокирницях на Чернігівщині, до якого прилягає лісопарк площею 600 десятин, парк “Олександрія” на березі Росі в Білій Церкві, знаменита “Софіївка” в Умані, де руками кріпаків, без використання якої-небудь техніки були насипані гори, викопані ставки.