Кераміка

Японська кераміка поступається китайській і корейській, від яких вона веде свій початок у віддалені історичні часи.

Перші гончарні вироби, що називаються керамікою дзьомон, з'явилися в епоху неоліту; якщо датування на основі вуглецевого аналізу вірна, то кераміка дзьомон сходить приблизно до 7000 р. до н. е. Дуже простий декор імітує плетіння і складається з глиняних джгутів; від цього періоду збереглися також примітивні фігурки людей і тварин, не позбавлені художньої цінності. У період Яйої вироби формуються вручну, бо гончарний круг тут ще невідомий; деякі з них прикрашені продряпаним лінійним орнаментом.

Тільки в епоху Курганів, до V ст., і під впливом корейської кераміки, японці починають застосовувати гончарний круг і випалення при високих температурах. Виготовляються чаші на ажурній підставці. В цей же час з'являється теракотова скульптура - ханива. Ханива зображують чоловіків, жінок, коней, будинки і відрізняються великою простотою і виразністю. Їх форми виходять, як правило, з циліндра, нерідко вони встановлені на циліндричному цоколі. Якщо тут і є китайський вплив, то він так сильно асимільований, що можна вважати ханива специфічно японським видом скульптури.

У період Асуко відчуваються корейські впливи: з'являється кераміка типу «суз» з подобою глазурі, яка виходила в результаті спікання золи на поверхні предмета при випалі; цей тип кераміки побутував у Японії протягом кількох наступних століть. У період Нара ми бачимо триколірну кераміку, що наслідує танські гончарні вироби. Виробляли також черепицю з візерунком з фенікса, лотоса і намистин, також зазначену китайським впливом.

З настанням періоду Камакура (1185-1333), незважаючи на триваючий імпорт різноманітних керамічних виробів, можна вже говорити про те, що учнівські роки для японського мистецтва кераміки залишилися позаду; у багатьох провінціях створюються цілком самобутні вироби. Печі в Бидзен, Омі, Оварі, побудовані раніше, набувають широкої і все зростаючої популярності, і, зокрема, печі Сето в провінції Оварі, де майстерня була заснована керамістом, який довго жив в Китаї і оволодів секретами ремесла. Для цього часу характерні прекрасні глечики з квітковим орнаментом та глазур'ю, що цілком покриває посудину. Незважаючи на високі художні достоїнства своєї кераміки, японська аристократія, особливо в період Муроматі, продовжує з пристрастю колекціонувати китайські селадони з Лунцюаня, а пізніше мінську кераміку. Втім, ввезення китайських виробів стимулювало розвиток самостійного японського гончарного виробництва.

До кінця періоду Муроматі (XVI ст.) велика кількість корейських керамістів переселилася в результаті війн у Японію, що викликало розширення керамічного виробництва. Під впливом вчення Дзен в ритуалі чайної церемонії склалася так звана школа вабі, що проголосила ідеал «сільської тиші». Цей чисто японський естетичний ідеал, який ґрунтується на суворості й водночас вишуканості, привів до міцного встановлення типу керамічних виробів суворого стилю з кам'яної маси і без всякого декору.

Скло

Мистецтво скла було дуже слабко розвинене у Японії, і ми маємо про нього скудні відомості. Між тим скло було відомо японцям з найвіддаленіших часів; нас у цьому переконують чашка і тарілка з цього матеріалу, виявлені в похованні первісного часу в Сендзука (Ямато). Найбільш цікавими зразками скляних виробів можна вважати шестикутну чашку з безбарвного скла і овальний дванадцятидольний кубок із зеленого скла, що зберігаються в скарбниці Сесоїн.

Метали

Вважається, що металообробка з'явилася в Японії приблизно на початку нашої ери, в період культури Яйої (приблизно 300 рік до н.е. - 300 рік нашої ери) в результаті інтенсивного культурного імпорту з країн Азіатського континенту.

Кування і лиття металу в Японії відомі вже як сформовані техніки, немає ніяких доказів про етапі примітивних навичок. Серед перших об'єктів, виявлених на території регіону Кінкі (Кансай), чудові дотаку - тип бронзових дзвонів.

Одна із загадок в металообробці ранніх етапів пов'язана з теслярським інструментом, відомим як «яриганна». Мова йде про інструмент з вигнутим лезом, сформованим як спис (ярі) - довгим, вузьким і плоским. Він був виявлений серед залишків матеріалів ранньої японської металообробки. В сьогоднішні дні теслі не використовують яриганна в звичайних будівельних роботах, тільки для спеціальних завдань під час будівництва храмів або в реставраційних роботах.

Предметний світ японської металообробки надзвичайно великий. Різноманітність методів вражає - якісь історичні досягнення навіть вважаються неперевершеними, але не всі технології збереглися до наших часів.

Бронза була відома і оброблялася вже в період Яйої, коли вироблялись дотаку - предмети у формі дзвону, призначення яких неясно (емблема влади або ж ритуальний предмет, пов'язаний з культом родючості). Дотаку декорувалися дуже слабким рельєфом і мали інколи геометричний орнамент, іноді узагальнені зображення тварин, мисливських сцен, будинків і людей у їх повсякденних заняттях. Ці сюжети доводять, що мисливство й землеробство одночасно служили джерелами існування.

До періоду Курганів відносяться шоломи із заліза і в рідкісних випадках - з позолоченої бронзи. У цю епоху з'являються дзеркала круглої форми, схожі з китайськими, однак їх орнамент носить чисто декоративний характер на відміну від космогонічних або символічних мотивів на відповідних китайських виробах. Є дзеркала з візерунком, виконаним тонкими штрихами, одне дзеркало прикрашена динамічною мисливської сценою (Токіо, Національний музей).

Традиції японської металообробки яскраво відображені у виробництві японських мечів надзвичайно високої якості. Мечі в Японії з'явилися раніше І ст. до н.е. і згодом досягли апогею популярності в якості головного скарбу в середовищі воєначальників і самураїв.

Майстри, створювали мечі, вкладали в них священні якості, втілювали бойовий дух Японії і душу самурая. Для японців меч - один з трьох символів, «трьох скарбів» країни. Для тих, хто володів мечем, він повинен був зберігатися в сім'ї впродовж поколінь, і його втрата могла означати лихо для роду.

Японці обробляли і золото, і срібло, але в основному вони використовували дорогоцінні метали для інкрустацій і для покриття бронзи, оскільки їх запаси були невеликі. Скарбниця Сесоїн в Нара має ряд предметів з благородних металів, зокрема три великих глечика з масивного срібла, декоровані сценами полювання, і кілька невеликих ваз, а також фрагменти золотої корони танського стилю, що ставить під сумнів її японське походження.

Срібло використовувалося в період Нара для прикраси ореолів буддійських статуй. Корона статуї богині Каннон в монастирі Тодайдзі (Нара) цілком виконана з ажурного срібла. Вона має досить складну форму і включає срібну литу статуетку Амітабхи, що виділяється на тлі арки з ажурних завитків. Від голови божества відходять дванадцять променів з тонких срібних паличок, такі ж палички відходять від верхівки і боків корони, що надає їй незвичайного вигляду. Її прикрашають також казкові квіти, в серцевину кожної вставлені нефрит, гірський кришталь, бурштин, перлини, скляні намистини. В цілому цей хитромудрий твір свідчить про віртуозну майстерність. До періоду Нара відносяться три срібних глечика, один з яких декорований мисливської сценою в танському стилі і має дату-767 р., а також блюдо з позолоченого срібла з зображенням оленя і курильниця для ладану з двох ажурних срібних півсфер (знаходяться в Сесоїн). Ажурний візерунок складається з в'язі фантастичних квітів, на тлі яких зображений лев у момент стрибка. Ця курильниця могла використовуватися як для ритуальних церемоній, так і в побуті аристократії. Назвемо ще срібну буддійську мандорлу періоду Фудзівара; ажурна, овальної форми, вона складається з тринадцяти медальйонів з зображеннями Будди і покоїться на квітці лотоса.

Періоди Асука і Нара ознаменовані розширенням попиту на буддійське культове начиння. Ритуальний ліхтар храму Тодайдзі в Нара прикрашений рельєфним зображенням бодхісаттв на тлі сітчастого орнаменту, які грають на музичних інструментах. В складках їх одягу проявляється схильність до витончених плавних ліній. З позолоченої бронзи виконуються і численні ажурні навершя з лінеарними композиціями, що зображують апсар, також з переважанням хвилястих ліній. Риси «палаючого» стилю спостерігаються і в бронзовому ареолі буддійських статуй з Клівлендського музею, витончена майстерність якої межує з маньєризмом.

Раніше виготовляється багато дзеркал з чисто японським декором: пейзажами, тваринами і квітами. У Сесоїн є дуже красиве дзеркало у формі квітки з шістьма пелюстками з перегородчастої бронзи.

Виробляються головки ефесів мечів, прикрашені симетричними фігурами феніксів або драконів ажурної роботи. У цю епоху почали використовувати сплав «сякудо», що отримав надалі широке поширення: сплав містив 95% міді, 4% срібла, 1% золота.

Період Хейан продовжував традиції Nara у виробництві масивних поховальних урн з кришкою з позолоченої бронзи (музей Токіо і Клівленда).

В періоди Камакура і Муроматі (XII-XVI ст.) в буддійських обрядах продовжують використовуватися твори мистецтва, як, наприклад, скринька для сутр (священних книг), але з розвитком військово-феодального ладу виникає попит і на інший вид художньої продукції - на гарну зброю. З'являються мечі з більшою або меншою кількістю прикрас, причому японці цінують у них в першу чергу клинок, а жителі західних країн - гарду (цубу). Мистецтво цуби є специфічно японським мистецтвом. Найдавніші цуби робилися із заліза і за рідкісним винятком створювалися, мабуть, не раніше XIV ст. У XIV і XV ст. їх декор був дуже простим. У XVI ст. і клинок і гарда все ще кувалися простими ковалями. Потім імена майстрів набувають популярності, майстри підписують свої вироби, з'являються цілі династії прославлених зброярів - ювелірів - Гото, Месін, Умзтада, а їх твори широко поширюються по всій Японії. Раніше інших встановилася техніка інкрустації цуби, спочатку латунню, а пізніше міддю, введена сім'єю Гото в Фусімі.

На періоди Момаяма і Едо (за правління сьогунів Токугава) припадає розквіт мистецтва обробки металу. Декор набуває все більшого значення: чим рідше воювали, тим багатше прикрашали зброю. Предметом милування стає не тільки цуба, але і гасира (головка ефеса), менуки (вставний орнамент рукоятки меча), когай (металева паличка, що прикріплюється до піхов), кодзука (невеликий ніж, прикріплений до піхов). Декор виконувався в особливих майстернях, де робота здійснювалася кланом. Одним з таких кланів була сім'я Месін. Всі члени цієї сім'ї були ковалями і передавали один одному секрети ремесла протягом двадцяти семи поколінь; одні спеціалізувалися на виготовленні шоломів та панцирів, інші - на цубі і навіть на дрібничках - фігурки тварин з кованого заліза.

Форми цуби били різними, але найчастіше круглими. Орнамент - ажурний, карбований, інкрустований міддю, сріблом або золотом або виконаний емаллю.

Ажурний декор називають позитивним, коли малюнок візерунка створюється металом, і негативним, коли він читається в порожнечах ажуру. Мотиви орнаменту різноманітні: людина, тварини (особливо символічні й фантастичні; рослини - дерева або квіти, такі елементи природи, як хвилі, вулкан Фудзіяма або предмети, створені руками людини.

Чавунні чайники та інші елементи посуду, пов'язані з чаєм, з Моріока (префектурі Івате, регіон Тохоку) є добре відомі в Японії. Вироблялись під контролем клану Намбу з початку 17 століття, коли майстри, запрошені у Моріока з Кіото, почали практикується в мистецтві створення елементів для чайної церемонії.

Місто Такаока відзначило виробництво величезних бронзових дзвонів, які прикрашають буддійські храми по всій країні, а також інших релігійних пам'яток, у тому числі буддійських скульптур.