Тканини

Зразком прикладного мистецтва є парчова тканина Ліцзінь. Це один з видів бавовняних тканин, історія якого налічує кілька тисячоліть.

У давнину ліцзінь називали “цзибэй”, тому що нитки для неї одержували з рослини, що на китайському звучить цзибэй (капок п’ятитичинковий).

Повсякденні події лягали в основу візерунків ліцзінь. Таким чином, тканина є не тільки зразком прикладного творчості, але і служить літописом народу.

Отримання готового зразка являє собою поєднання декількох процесів: прядіння, ткацтва, фарбування і вишивання.

В основі полотна використовується бавовняна нитка, а в якості допоміжних лляні, шовкові, золотисті, сріблясті. Нитки для тканини виходять з бавовняних волокон, укладених у квіткових коробочках рослин, лляні волокна отримують з рамі. Найдавнішим інструментом для створення нитки є дерев'яна прядка.

Для ткацтва використовується верстат, при роботі з яким на спину дається велике навантаження. Цей інструмент називають верстатом, прикріпленим до попереку. На ньому можна ткати різноманітні картини. Навіть сучасне велике жакардове обладнання не може повторити роботу, виконану на старому верстаті. І в наші дні ще в селищах жінки народності лі використовують традиційний ткацький верстат, прикріплений до попереку.

Для додання білим ниткам кольору використовують всі навколишні рослини. Зелений і синій кольори отримують з листя, а жовтий, червоний, фіолетовий і інші - з квітів або плодів рослин.

Сам процес фарбування досить цікавий, а часом і трудомісткий. Для того, щоб отримати барвник і за допомогою нього додати потрібний колір ниткам, спершу листя кладуть в дерев'яну ступу, де вони товчуться. Потім потовчені вони поміщаються в фарбувальну ванну. Після тижневого бродіння на вогні випаровується барвник. Після закипання в посудину опускають білі нитки, які при багаторазовому заварюванні набувають потрібного кольору.

З дикої куркуми або жовтого імбиру витягується жовтий барвник. Спершу куркума товчеться в порошок, після чого змішується з незабарвленими нитками. Коли нитки отримують рівномірне забарвлення, з них витряхуються залишки порошку і води, після чого нитки розправляють.

Є й інший спосіб фарбування. Пряжу з двох сторін фіксують на дерев'яній рамі, потім синіми або коричневими нитками зав'язують візерунки, знімають з рами і кладуть у фарбувальну воду. Після просушування, зав'язані нитки знімають - таким чином виходить барвиста пряжа. Під час заварювання кольори ниток змішуються один з одним, створюючи неповторні кольори.

Візерунків, що наносяться на ліцзінь, налічується порядком 160 видів. Це можуть бути геометричні фігури, прямі і паралельні лінії, трикутники, квадрати. Завдяки використанню контрастних тонів виходить сильний художній ефект.

Створення парчевої тканини - трудомісткий процес, який вимагає часу, терпіння і безмежної фантазії. Таким чином, працюючи над полотном, ткалі вплітають в матерію свої мрії, надії і сподівання, роблячи її при цьому зразком національної культури.

Тканини мають і практичне застосування, з них шиють спідниці, одяг, головні хустки, простирадла, ковдри.

Одним з особливо трудомістких видів тканини є лунбей - ковдра з зображенням дракона. Дракон - священна тварина, яка вважається талісманом і приносить щастя. У давнину у лунбей була інша назва ячжоубей. Починаючи з часів династії Хань, лунбей став головним подарунком правителям.

На створення такої ковдри може піти 2-3 роки, тому що техніка виготовлення дуже складна. Після того, як візерунок завершено, влаштовується церемонія, в якій дякують богові за надіслане натхнення і благословення.

Поширення лунбей отримало під час правління династії Хань.

Широку популярність ліцзінь отримала в період Чжунцю (770-476 рр. до н.е..). Вже тоді з них шили одяг та інші необхідні речі.

В епоху Юань (1271-1368) Хуан Даопо привезла на материк, знання з Хайнанями. У селі Шуйнань міста Санья вона прожила 40 років. За ці роки Хуан Даопо у жінок народності навчилася способам прядіння та фарбування тканин. Привезена нею майстерність швидко поширилася вниз по течії річки Янцзи, завдяки чому текстильна промисловість Китаю змогла вийти на новий рівень. Хуан Даопо шанується як засновниця бавовнопрядильної промисловості. А в провінції Хайнань в храмі Конфуція в її честь встановлено пам'ятник - тут вона вважається святою.

У 2007 році ліцзінь була включена в список перших об'єктів нематеріальної культурної спадщини Китаю.

КИТАЙСЬКИЙ ШОВК

Китай - батьківщина шовку. Легенда оповідає про те, що Лоцзе, дружина першого міфічного імператора Китаю Хуанді, виявила, що з коконів тутового шовкопряда можна добувати нитки і ткати з них тканини - шовк. Імператриця випадково виявила на листках тутовника кокон метелика. Вона вирішила, що це якийсь плід, який і вирішила спробувати. Кажуть, вона випадково зронила кокон в чашку з чаєм і так само випадково з подивом виявила, що від нього тягнеться легка нитка. Саме Лоцзе приписують винахід технологій шовкопрядіння і шовкоткацтва.

І понині шовкова галузь в цій країні розвинена переважно в центральних регіонах, в Шанхаї, Сучжоу і Ханчжоу. Археологи стверджують, що в Китаї вже 4000 років тому розводили шовкопрядів. Шовк дуже швидко став незмінною приналежністю аристократії, і незабаром його почали експортувати в інші країни.
Ще в глибоку давнину китайський шовк дивував кількістю і різноманітністю сортів. Коли 2000 років тому китайський дипломат Чжан Цзянь зумів відкрити торговий «Великий Шовковий Шлях», який вів в країни Європи і Західної Азії, строкатий китайський шовк почали вивозити на захід. Європейцям відразу полюбився цей вид тканини.

Одні з найдавніших зразків знайдених шовкових тканин відносять до останніх століть І тисячоліття до н.е. Ці знахідки представлені самими різними видами шовку - найтонший газ, ніжний атлас, важка і щільна парча. Вже в ті далекі часи існували традиційні види художнього ткацтва і різні технології фарбування тканин. Ранні описи виробництва шовку відносяться до епохи правління Інь. З далекої давнини існували верстати для розмотування шовкових коконів, які поміщали у казани з гарячою водою. Перші верстати були забезпечені ножним приводом і барабаном для намотування ниток. Продуктивність таких верстатів досягала 1, 5 кг шовкової пряжі в день. Для перемотування ниток на бамбукові котушки використовували ткацькі верстати. Про перші примітивні верстати в шовковому виробництві відомо з кінця І тисячоліття до н.е. До кінця середніх століть китайці користувалися складними верстатами для виробництва вже багатобарвних візерункових шовків. Шовки з найдавніших часів розшивалися зображеннями міфічних тварин та казкових істот, рослинними або геометричними візерунками. Різноманітна колірна гама тканин і малюнки готових форм способом батика в повній мірі розкривають філософські вигадки і підкреслюють єдиний художній стиль загальноприйнятий у Китаї. У часи правління династії Тан стародавні ремесла з ткацтва та обробки шовкових тканин отримали потужний поштовх розвитку. З джерел тих часів ми знаємо про п'ятдесяти різновидах шовкових орнаментів: півонії, перлини з зернами рису, дракони і фенікси, дикі гуси в хмарах, палаци і пагоди, рибки у водоростях, квіти довголіття, лотос і очерет, дракони в квітах та інші. Частота ниток в роботах китайських майстрів перевершує в 3 рази аналогічні показники на кращих французьких гобеленах. Перші шовки з зображеннями за типом гобелена з'явилися в епоху Сун (960 – 1279 рр.), їх називають кеси, або гравірований шовк. Мотиви малюнків на тканині нерідко повторювали пейзажі відомих художників, або каліграфічні написи.

В парадних костюмах обов'язково були присутні майстерно виконані художні твори з використанням золотих і срібних ниток. За переказами, одного разу римський імператор відвідав театр в одязі з китайського шовку, його одяг відразу привернув увагу всього театру. З тієї пори знать захотіла носити одяг з шовку, привезеного з Китаю. А Китай почали називати «Країною шовку».

На сьогоднішній день шовкової продукції в Китаї не менше, ніж у давнину. Ручні технології замінили суперсучасні верстати, але рівень майстерності виробників шовку і майстрів вишивки також високий. Справжніх майстринь вишивки по шовку високо цінують і дуже шанують і сьогодні. Готові шовкові тканини (як вишиті, так і ні) вражають розмаїттям кольорів, фактур, малюнків і візерунків. З цих прекрасних матеріалів шиють практично всі класичні костюми і шикарні вечірні сукні, весільні сукні та театральні костюми, різні аксесуари і речі для прикраси будинку.

БАТИК І ДРУКОВАНА ТКАНИНА

Батик і друкована синьо біла тканина - це споконвічна національна народна продукція.

Спочатку на білу тканину наносять геометричні чи рослинні візерунки, контури птахів, риб і комах, потім спеціальною лопаткою малюнки покривають розплавленим воском, після чого тканину опускають у чан з індиго. Забарвлюються тільки частини тканини, вільні від воску. Витягнуту з чана з барвником тканину розвішують для просушування. Після цього тканину кип'ятять, щоб з неї зійшов віск. Білий рисунок на тканині покритий дрібною сіткою вигадливих ліній, які з'являються від того, що віск крихкий і легко тріскається. Все разом створює небувало красиву візерункову тканину. Китайський батик буває однокольоровим і багатобарвним. Деякі народності Китаю, виробляють батик, пофарбований чотирма або п'ятьма барвниками. Багато національності люблять використовувати батик для виготовлення одягу: з нього шиють спідниці і блузи, роблять хустки і шалі, використовують при виготовленні ковдр.

Друкована тканина теж має синьо-білі візерунки, як і батик. Її виробляють багато в південних і північних провінціях Китаю. Технологія друкування така: спочатку з паперу вирізають шаблони, які накладаються на білу тканину, потім із суміші соєвого молока, вапна і води готують в'язкий розчин який не пропускає фарбу, його наносять на тканину за шаблонами, а після цього тканину занурюєть в чан з індиго. Після просушування залишки розчину зішкрябують. Так і виходить синьо-біла тканина з візерунками на ній. Буває тканина біла з синіми візерунками, а буває і навпаки - білі візерунки на синьому тлі. Для малюнка частіше використовують квіткові візерунки або картинки з легенд і міфів. Велика частина виробленої тканини йде на виготовлення одягу, ковдр, завіс і поясів.
В сучасних мегаполісах Китаю, як і раніше, модно використовувати ці оригінальні традиційні тканини.

КИТАЙСЬКА ВИШИВКА

Вишивання - це традиційний вид китайського прикладного мистецтва, його історія налічує вже 3000 років. У Китаї вишиті шовком, шерстю і бавовняними нитками, вишивки виконуються на шовку і атласі. Вишивка рясніє численними візерунками і картинами. Найбільш відомі вишивальниці в Китаї працюють в провінції Цзяньсу, Хунань, Гуандун і Сичуань. Кожна з цих провінцій має власний стиль вишивки, їх називають «чотири китайські школи вишивки».
Вишивка з Сучжоу називається вишивкою сусюй, у неї 2-х тисячолітня історія. Вишивальниці цих місць знають 40 швів. Із 1000 видів вишивальних ниток вони виконують малюнки квітів і птахів, звірів і парків. Сусюй відрізняється тонкістю роботи, складним малюнком. Особливо вдаються зображення кішок і кошенят, вони виходять з іскристими живими очима, вишита кожна шерстинка. Це один з найбільш цікавих жанрів творів сусюй.

Вишивка провінції Хунань називається сяньсюй, їй теж близько 2000 років. Для цієї вишивки художники спочатку роблять малюнок, часто вишивка сяньсюй копіює картини китайського живопису сеї. Існує така приказка: «У Сучжоу вишивають кішок, а в Хунані - тигрів». На сяньсюй тигри і леви виглядають сильними і лютими.

Провінцію Гуандун скорочено називають юе, звідси і назва гуандунської вишивки - юесюй або кантонська вишивка. Історія кантонської вишивки налічує близько 1000 років. Її особливості - це багатство фарб, геометрична правильність візерунків. Часто вишивають зображення драконів і феніксів. Славляться ширми вишиті кантонською вишивкою з картинами «Сто птахів поклоняються феніксу» або ж «Ширма дев'яти драконів».

Сичуаньська вишивка називається шусюй, назва вишивки походить від скороченої назви провінції Сичуань - Шу. 1000 років тому шусюй вже користувалася великою популярністю. У ній використовується 100 видів стібків і швів. Звичайно вишиваються квіти, пташки, рибки і комахи, також вишиваються пейзажі та зображення людей. Найвідомішими серед традиційних вишивок шусюй вважаються «Чудовий короп» та «Квітка півнячий гребінь».

Крім цих чотирьох шкіл особлива художня стилістика вишивки притаманна майстрам Пекіна, а також школам Веньчжоу і Шанхаю. Національні меншини Китаю мають свої власні прийоми мистецтва вишивання. Кожну дівчинку в Китаї навчали вишиванню. Знатні майстрині використовували в роботі дорогі тканини, золоті та срібні нитки, нерідко вставляючи між візерунками вишивання дорогоцінні камені. Простолюдинки вишивали методом перехресних стібків простими (але, щільними і яскравими нитками) на бавовняних тканинах. Основними сюжетами для них служили символи:

• Риби (короп) символ успіху;

• Метелики - символ безтурботної радості, щастя;

• Квіти лотоса - символ вірності;

• Сливи, персики - символ родючості і достатку;

• Птахи - символ свободи і радості.

Улюблені в народі візерунки вишивалися синьою ниткою на білому тлі. Такими традиційними вишивками прикрашалися пологи, які були обов'язковою частиною посагу нареченої. На безлічі особистих предметів, одягу, хустках, парасольках, віялах, туфлях, ошатних халатах, кисетах, подушках, зустрічається вишивка по шовку.

Одними з кращих вишивальниць Китаю вважалися майстрині сімейства Гу в Шанхаї. Їх роботи називають великим дивом світла, тому що коли ллє дощ або сильний вітер, майстрині сім'ї Гу ніколи не беруться за роботу. Тільки в благодатну погоду, коли світить сонце, щебечуть птахи і виділяють пахощі квіти, вони можуть висловити свої дивні почуття у вишивці - писав в 17 столітті Дун Цичан. Дивлячись на бездоганно виконані вишивки, відчувається велика натхненність думки, ніжність і яскравість палітри кольорів. В Сучжоу до теперішнього часу збереглася унікальна традиція кольорової вишивки. Кожна сторона вишитого мотиву має своє окреме зображення. Основні кольори, що використовуються в традиційній китайській вишивці по шовку складаються з п'яти наступних:

Синій - уособлення вищого Ян - символ неба;

Білий - уособлення вищого Інь, символ чистоти;

Червоний - символи вогню, радості, щастя;

Жовтий - символи землі, влади, мрії;

Чорний - символ води, змінності, вічності, простору.

Наприклад, на дитячих фартушках вишивалися зображення тигра, або намиста з замочком - символами сили і довгого життя; метелики - побажання щастя; і, навіть чиновник на коні - побажання успішної кар'єри.

Особливе значення мала вишивка театральних костюмів акторів. Яскраві шовкові вбрання багато прикрашалися вишивкою символів, що приносять щастя. Такі костюми були ідеалом образу одягу для простих китайців. Вбрання даоських священиків несло в собі ту ж ідею понад ідеалістичного образу. На таких шатах у великій кількості різнокольоровими нитками вишивали пару фазанів. Зі спини наряд прикрашало коло даоської тріади верховних божеств і зображення небесного палацу в хмарах, восьми триграм восьми безсмертних, гір, звірів, риб і птахів. Під верхнім одягом у священиків був халат, прикрашений вишитими триграмами і зображенням безсмертя - єдинорога і білих журавлів. Взуття священнослужителя розшивалося хмарним візерунком, так як при молитвах він здіймався на небеса.

Окремо потрібно сказати про одяг імператорів. Емблемою імператорської влади служило зображення двох драконів, які борються за вогненну перлину. Емблемою імператриці був чарівний птах фенікс (чимось нагадує фазана). Його оперення відрізнялося щасливим поєднанням п'яти кольорів. До числа благодатних символів відносилися - єдиноріг, трьохлапа жаба (символ багатства), короп. Ці напівміфічні тварини в безлічі вишивалися на дорогоцінних шовках для одягу імператорської сім'ї. Здавна жовтий колір вважався кольором імператора. Саме тому, наявність всіх відтінків жовтого, золотистого, оранжевого кольору дуже часто зустрічаються в гардеробах сучасних китайців.

КАЛІГРАФІЯ

Каліграфія - це за традицією один з класичних видів китайського мистецтва. Він складався і розвивався протягом декількох тисячоліть. В даний час - це вже зріле мистецтво зі сформованими традиціями і критеріями.

У каліграфічних творах найчастіше вживаються написання ієрогліфів чуаньшу, каншу, кайшу і цаошу (рукописний вид ієрогліфів).

Чуаньшу прийшли з Ціньськой Династії. Каншу - мають вигляд загальноприйнятих ієрогліфів. Кайшу - це продовження і розвиток каншу. Цаошу - за формою це рукописне написання каншу і кайшу. Є ще синьшу - це каліграфія, коли написані ієрогліфи мають форму середню між кайшу і цаошу. При письмі від руки люди зазвичай використовують такі ієрогліфи.

Що використовують в китайській каліграфії? Існує вираз - чотири скарби кабінету. Це - пензель, туш, чорнильниця і папір.