Тканини. Китайці були винахідниками шовкових тканин (найбільш ранні знахідки датуються кінцем ІІІ тис

Китайці були винахідниками шовкових тканин (найбільш ранні знахідки датуються кінцем ІІІ тис. до н. е.). Спочатку з шовку робилися прапори і парасольки, що служили знаками розрізнення. Жовтий колір належав імператору та імператриці, ліловий - членам імператорської родини, блакитний - вищим військовим чинам, червоний - середнім, чорний - чиновникам нижчого рангу. З епохи Тан отримує розвиток виробництво писаних і вишитих шовкових тканин. У правління маньчжурської династії Цин (1662-1796) виготовлялися найрізноманітніші вироби, що стали класичними для мистецтва Китаю.

Особливо славився фарфор періоду правління імператора Кансі (K's ang Hsi, 1662-1722). В цей час виготовлялися блідо-зелені селадони, вази з яскраво-червоною глазур'ю «бичача кров» і іскриться «фламбе». Барвисті розписи фарфорових виробів названі європейцями «зеленим», «рожевим» і «чорним сімейством». Вишуканий декор виробів «рожевого сімейства» іменували «парчевим стилем». До періоду Кансі відносять кращі різьблені вироби з нефриту. Цікаво, що, на відміну від кольорового каменю, дерева та порцеляни, скло в Китаї практично не застосовувалось. Поряд з різьбленням по червоному лаку в Китаї робили меблі, шкатулки, пюпітри з «розписного лаку» - особливої техніки багатошарового лакового покриття дерев'яних виробів з розписом і міжслойною інкрустацією фольгою і перламутром. Цю техніку запозичили у китайців японські і корейські майстра. До теперішнього часу збереглося мистецтво ажурних силуетів з кольорового паперу та фольги. При вивченні китайського мистецтва виникає відчуття, що його майстри насолоджувалися роботою, надаючи філософський зміст рішення самих складних технічних завдань. Наприклад, на межі розумного, з точки зору європейця, знаходиться робота над ажурною різьбою кістяних куль, що обертаються один всередині іншого. На таку роботу у майстрів йшли багато років. Досить умовно, задовольняючи потребу в аналогіях з історією європейського мистецтва, епоху Тан (VII-IX ст.) можна порівняти з раннім середньовіччям, Сун (X-XIII ст.) назвати епохою класичного китайського мистецтва (пізнє середньовіччя), Мін (XIV-XVII ст.), хронологічно співпадаючи з європейським Відродженням, більше підходить під визначення періоду маньєризму і академізму. Мистецтво Китаю зробило вирішальний вплив на формування національних художніх традицій в Кореї і Японії. Китайські вироби завжди були цікаві європейцям, вони залучали особливою естетикою, красою матеріалу і ретельністю його обробки. Китайський фарфор і шовк цінувалися на вагу золота " в буквальному сенсі цього слова. Виробам китайських фарфористов наслідували майстри делфтського фаянсу в Голландії. У XVII-XVIII ст. в Голландії та Англії була в моді меблі з китайського лаку. «Китайський секрет» виробництва порцеляни розгадали в Європі тільки до 1710 р. Ксилографія - гравюра на дереві - отримала розвиток у європейському мистецтві через вісім століть після її освоєння в Китаї (I ст. н. е..). Китайське мистецтво чинило вплив на розвиток європейського стилю Рококо і навіть Неокласицизму. В епоху Романтизму кінця XVIII - початку XIX ст. і неостилей другої половини XIX ст. у модному «китайському стилі» оформлялися заміські палаци, інтер'єри, паркові павільйони і альтанки. «Китайське село» створювалася в парку Царського Села під Петербургом. Були й зворотні дії - захоплення «европейщиною» в Китаї, так зване «шинуазрі навпаки» (франц. chinoiserie - «китайщина»). Це явище почалося з приходом португальських торговців в Гуанчжоу в 1517 р., посилився завдяки діяльності Ост-Індської голландської торгової компанії, особливо в період Кансі. При дворі імператора Цян Місяць (1736-1796) в Пекіні працювали європейські художники. Одним з них був італієць Джузеппе Кастільйоне (1688-1766). З 1715 р. він перебував у Китаї, добре знав китайське мистецтво і «володів китайською технікою живопису нарівні з європейською». Багато китайські вироби з порцеляни і розписних емалей спеціально виготовлялися на експорт в Європу. Однак техніка розпису по емалі запозичена китайцями з Франції, з майстерень Ліможа, і в XVII-XVIII ст. вона виявилася одним з «містків», які зв'язують європейське і китайське національне мистецтво. У період Модерну кінця XIX - початку XX ст. європейські поети-символісти звернули увагу на мистецтво Далекого Сходу. Вони побачили в китайській живопису здатність зачаровувати предмети» і відводити від дійсності «до снів наяву». Цим якістю китайське мистецтво співвідноситься з європейською романтичною традицією, одним з виражень якого стало протягом символізму «срібного століття». Адже і стиль Ар Нуво почався із захоплення французьких живописців японської кольорової гравюрою на дереві. А назва китайського пейзажу «Вечірній дзвін далекого храму»? Так воно далеко від назв картин дрезденських романтиків?

В Китаї різьба по кості – одна з найраніших форм мистецтва. Витоки її ї в 30000 – 10000 в. до н. е., коли на рівнині річки Хуанхе водились слони. Найбільшого розквіту мистецтво різьби по кості сягло в епоху династії Мін (1368-1644), коли Китайська скульптура набула яскраво вираженого декоративного характеру. Із кості почали вирізувати різноманітні шкатулки, підноси, рамки для картин, курильні трубки, нюхательні пляшечки, клітки для птахів и сверчків и т. п.

Різьба по кості як історично, так і в даний час продовжує утримувати чільне місце в китайському мистецтві та ремеслах. Вироби китайських різьбярів найбільш відомі у світі. В даний час все частіше використовується воловья і верблюжа цівка, втім, різьба як і раніше залишається ювелірно-складною.

Найвідоміший витвір китайських різьбярів, зазвичай вражає уяву європейців - «куля в кулі», чия історія налічує близько 1000 років. З шматка кістки виточують шар, після чого в ньому на необхідній відстані просвердлюється декілька отворів конічної форми, вершини яких сходяться в центрі кулі. Потім майстер зазначає в кожному отворі кількість внутрішніх кульок. Спеціальним зігнутим різцем починається витачування кульок по черзі, починаючи з внутрішньої. Потім кульки, обертаючи одну за одною, покривають гравіюванням або різьбленням. Найперша така сфера належить до династії Сун (960 - 1279 рр..), це була тришарова куля. У Китаї ця техніка називалася «робота демона».